Корінні старосамбірські роди. Продовження (Частина 3)

    
Олександр Глінка

Корінні 

старосамбірські роди

(продовження)

Львів  2016 

*     *     *     *     *

Завдячуючи старанням Юліани Яреми, невтомної дослідниці історії Старого Самбора, до рук мені потрапив один давній документ (а  вірніше – його фотокопія): „Інвентар Самбірської економії”. Відразу хочу розтлумачити читачеві, що ж таке Самбірська економія і для чого потрібен цей  Інвентар.

Самбірська економія – це королівські володіння у південно-західній частині сучасної Львівської області. Утворилась вона у XVI столітті та була одним із найбільших королівських маєтків Речі Посполитої. До її складу входило 3 містечка (Самбір, Старий Самбір, Стара Cіль) та понад 130 сіл, що розташовувались на території сучасних Самбірського, Старосамбірського, Турківського і Дрогобицького районів. Рівнинна частина Самбірської економії поділялась на „ключі”, а  гірська – на „країни”.  З 1590 року Самбірська економія безпосе-редньо обслуговувала короля та його двір.

Інвентар – це документ, який належить до категорії обліково-статистичних матеріалів, що час від часу складалися ревізорами Скарбу Коронного для визначення господарського стану королівського маєтку. Ці матеріали ставали основним орієнтиром для збирачів податків та  визначали розміри стягнень. Провели ревізію та склали даний Інвентар Самбірської економії в 1760-1761 роках писарі Найвищого Скарбу Коронного Петро Целестин Запольський та Петро Миколай де Ґантенберґ.

Розглянемо ту частину документу в якій мова йде про Старий Самбір. У свою чергу її можна розділити на списки мешканців міста і передмістя та текстову частину. В останній зроблено опис міського господарства, записано привілеї міщан, повинності міста і передмістя з Посадками.

Тепер розглянемо ту частину документу в якій наведено список старосамбірян. Відразу зауважу, що це не є повний перелік мешканців міста, а лише список власників будинків та господарств, тобто голів сімейств. Цей список складається з семи частин:

1.    будинки довкола Ринку та їх власники;

2.    будинки на вулицях від брами Львівської та їх власники;

3.    будинки по вулиці Горішній і на Затиллі та їх власники;

4.    будинки по вулиці Римській і на Затиллі та їх власники;

5.    список власників господарств у передмісті на Посаді Горішній;

6.    список власників господарств у передмісті на Посаді Долішній;

7.    список власників господарств у передмісті на Посадці Малій.

Очевидно, що до деяких пунктів останнього переліку я повинен надати певні роз’яснення.

Стосовно першого пункту не виникає жодних запитань. Тут бачимо перелік будинків і незабудованих ділянок довкола ринкової площі (in circulo), а також імена та прізвища їх власників. У деяких випадках вказано, кому здається будинок (чи його частина) в оренду або під заставу.

У заголовку до другого списку вказано:  „Будинки на вулицях до брами Львівської”.  Так як ринкова площа – центр міста, то Львівська брама повинна була знаходитись у напрямку Львова. Тобто десь на відрізку дороги від площі до теперішнього залізничного вокзалу. На  той час така система назв головних магістральних вулиць (і  архітектурних одиниць на ній) по напрямку їх сполучення – була поширеним явищем у всій Європі. І до сьогодні багато старовинних міст зберігають назви своїх під’їзних напрямкових вулиць, трактів по керунку їх сполучення. А про точне місце розташування Львівської брами у Старому Самборі я розповім трішечки пізніше.

Стосовно третього пункту також не все зрозуміло: „ Будинки на вулиці Горішній і на Затиллі”. Тут виникає одне запитання – де знаходилась вулиця Горішня? Якщо рахувати відносно центру міста (площі Ринок), то статус „Горішньої” вулиці можуть мати лише вулиці розташовані в межах історичного району міста – Затилля. Це єдиний район, що знаходиться на вищих горизонталях рельєфу, аніж ринкова площа. Але не потрібно сприймати вулицю Горішню у сучасному розумінні цього визначення. Так за Польщі все Затилля рахувалось однією вулицею. Думаю, що і писарі Скарбу Коронного в 1760 році вважали так само. Тоді виникає питання, що ж мали на увазі ті ревізори, коли вказали у заголовку „… і на Затиллі”. Слово затилля означає все  те, що розташоване безпосередньо за тилом, позаду чогось. Площа  Ринок на той час була щільно забудована по усіх чотирьох сторонах. І саме те, що було збудоване впритул до задніх дворів тих будинків і називалось Затиллям. Згодом ця назва поширилась і на решту території сьогоднішнього Затилля. А даний список якраз і відноситься до всього цього історичного району міста.

У заголовку до четвертого списку вказано:  „Будинки на вулиці Римській і на Затиллі”. То де ж знаходилась вулиця Римська у Старому Самборі?  До Вічного Міста відстань дуже і дуже велика. Тому  існує безліч шляхів у різних напрямках, які ведуть до Риму…  Та Римом називали не тільки Вічне Місто.  Це слово було визначальним і для всієї Римської імперії! А саме південний напрямок: від площі Ринок до Тершова і далі через карпатські перевали був найкоротшим шляхом до таких давніх римських провінцій, як Дакія, Панонія, Далмація, Мезія та Фракія. Тому саме південна частина сучасної вулиці Л. Галицького у той час називалась Римською!

На мою думку, писарі Коронного Скарбу у даному списку вписали хати, що знаходились обабіч вулиці Римської та на усіх прилеглих до неї територіях. А також ті хати, що розташувались безпосередньо позаду будинків південної сторони ринкової площі, але  не далі сучасної вулиці Орла (саме її старші люди колись і вказували, як межу між Затиллям і Повалиском). 

 Тепер повернемось до початкової сторінки документу про Старий Самбір і прочитаємо перші речення:

Miasto Stary Sambór.

To miasto zasiadło na Prawie Magdeburskim juxta privilegia antiqua et recentioribus confirmationibus firmata.

Перша частина цього тексту написана на старопольській мові, друга – на латині. А в перекладі це звучить так:

Місто Старий Самбір.

Це місто закладене на Праві Магдебурзькім, відповідно до пільг стародавніх і недавніх, які підтверджено чи створено.

Так як місто користувалось Магдебурзьким правом, то мешканці середмістя були звільнені від деяких податків. Тому в перших чотирьох списках ми бачимо лише перелік городян. У наступних трьох списках ситуація відрізняється. Це вже не списки, а таблиці в яких записані власники господарств  у передмісті. Також у тих таблицях вказано: хто якою кількістю землі володів, яка це була земля і скільки мав волів та коней.

П’ятий і шостий список – це списки мешканців передмість: Посади Горішньої та Посади Долішньої відповідно. Окремо хочу зупинитись на сьомому списку. Це список власників господарств у  передмісті на Посадці Малій.  І дійсно, у Старому Самборі існує історичний район міста з назвою Посадка. Чи може ще якась закутина міста претендувати на цю назву? Мабуть, що ні. Єдиний можливий претендент – Смільниця.  Але ще в 1387 році в історичних документах Смільниця згадується, як окреме село у якому існував відомий у Перемишльській землі монастир отців Василіан. Назва села занадто гучна і відома, щоб перейменувати її на Посадку Малу.

Якщо Посадка Мала була прародичкою сучасної Посадки, то саме Львівська брама і була тією межею, що розділяла середмістя від передмістя. Тепер постає нове запитання: де ж знаходилась ця брама?

У своїй книжці „Роздуми над минулим” я детально дослідив можливі межі древнього Старого Самбора часів Княжої Доби, його оборонні фортифікації та місцезнаходження двох міських брам. У місці, де Північний оборонний мур пересікався зі шляхом стояла Північна міська брама. Це у кільканадцятьох метрах нижче колишньої аптеки, у  тому місці, де потік (попід проїжджою частиною) перетинає головну вулицю міста. Саме десь тут, у цьому місці, і оглядала залишки Північної мурованої брами Софія Стшетельська-Ґрінберґова.

Свої оборонні мури, а з ними і брами Старий Самбір міг втратити в листопаді 1259 року. Можливо, це було дещо раніше – в 1241 році, коли місто вперше постраждало від нашестя орд Батия. Так чи інакше, але на кінець ХІІІ століття у Старому Самборі міські стіни із брамами, найвірогідніше за все, були розвалені або знищені (про це докладніше можете прочитати у моїй книзі „Роздуми над минулим”).

У дев’яностих роках, збираючи матеріал для своїх перших історичних досліджень, я багато розмовляв з людьми старшого покоління, яких вже давно не має з нами. І багато хто з них переповідали мені про те, що чули ще від своїх батьків та дідів – про існування міської брами. Але розповідали лише про одну браму і вказували на інше її місцезнаходження. Була вона на сотню чи півтори  сотні метрів нижче тієї прадавньої брами княжих часів – між теперішньою музичною школою і міліцією!

Усні перекази людей про браму не змогли би зберегти інформацію більш ніж семисотлітньої давнини. Отже, якщо брама дійсно існувала між музичною школою і міліцією, то це, на мою думку, було вже значно пізніше і носила вона не оборонний характер, а скоріш за все торгівельно-митну функцію. Можливо, це був просто шлагбаум на дорозі. А наявність таких переказів вказує на відносно недавнє існування цієї брами.

Згідно записів у „Інвентарі Самбірської економії” в середині 18‑го століття у Старому Самборі  така брама існувала!  Очевидно, що це і є та сама брама, яка розміщувалась на дорозі десь між теперішньою музичною школою і міліцією.  І, мабуть, саме тут у 1760 році проходила межа між містом і передмістям!

А тепер вправа для розвитку Вашої інтуїції: чи не є сучасна вулиця В. Чорновола межею між тодішнім містом і передмістям? Вона  є єдиною перпендикулярною вулицею (що ріже Посадку навпіл) на прямому відрізку вулиці Т. Шевченка (від колишньої редакції до поліклініки). І саме на умовному продовженні вулиці В. Чорновола до стику з вулицею Лева Галицького й знаходилась  та  Львівська брама!

Так, помаленьку ми наблизились до основної мети цього дослідження – до імен та прізвищ у тих списках. Можливо, хтось закине, що все попереднє було не по темі, а тому – непотрібне. Але я з  тим не погоджусь. Бо все написане у цьому дослідженні – реалії тогочасного життя. Наші предки жили тут, ходили по цим вулицям, проїжджали через ті брами. Очевидно, називали їх так, як і записано у давньому документі.  Це наша історія, і ми повинні її знати…

У першій частині книги „Корінні старосамбірські роди” я використав матеріали взяті у Синодику парафіян Старосамбірської церкви св. Миколая (записи 1752-1861 років) та з метрикальних книг початку 20-го століття греко-католицької парафії Старого Самбора. Тому у поле зору того дослідження потрапили тільки ті родини, котрі відвідували церкву і вважали себе русинами (тобто українцями).

У другій та третій частині даної книги я проводив аналіз двох давніх документів: „Інвентар Самбірської економії (1585 року)”  та  „Інвентар Самбірської економії  (1760 року)” відповідно. Зрозуміло, що у останніх списках фігурують всі родини, що проживали у Старому Самборі незалежно від віросповідування і етнічної приналежності.

Хоча спроба однозначно (тобто стовідсотково) визначити етнічну приналежність багатьох старосамбірських родин є доволі не коректною. Досліджуючи старосамбірські роди, я зіткнувся з таким суспільним явищем, як змішані шлюби між українцями і поляками. Це не було якоюсь встановленою тенденцією, але існували такі шлюби завжди і у всі часи. Сьогоднішні мешканці міста можуть і не здогадуватися про можливий польський слід у своєму генеалогічному дереві…

Оскільки досліджуваний мною давній документ датується 1760 роком, варта було б розглядати його у тандемі з Синодиком парафіян Старосамбірської  церкви св. Миколая, записи у якому розпочаті в 1752 році. А це, можна сказати, один і той же час! Отож, повитягував я всі свої старі записи та нотатки, які стосувались Синодика і розпочав це захопливе дослідження.

Середмістя.  Згідно записів у  Інвентарі  в 1760 році по пери-метру площі розташовувалось 20 будинків і 5 незабудованих ділянок. Наведу повний список власників тих будинків:

    Тлустьо Константин;

    Доброцький Себастіян;

    Старушкевич Войцех;

    Трубкевич Себастіян;

    Дверницький (володів двома будинками, дім 5-6);

    Вовчик Василь;

    Старушкевич Казимир;

    Мотикевич Дем"ян;

    Добрянський Яцько;

    Вовчик Ян;

    дім №12 оренда скарбова (називали домом  Лубожовського);

    Більський Валента;

    Михалевич (володів двома будинками, дім 14-15);

    Щербан Александр;

    Тлустьо Яцько;

    Мельникович Василь;

    Тисовський Стефан;

    Богацький Григорій.

Незабудовані ділянки належали наступним особам:

    Мельникович Василь;

    Тисовський;

    Грицейко Михайло;

    Мірецький Михайло;

    Зимновода.

Хочу відразу Вас застерегти – не шукайте аналогії із будинками на сучасній площі Ринок! Ті кілька давніх будинків, що сьогодні збереглись на площі, збудовані не раніше другої половині 19-го століття! А розташування попередніх будівель було не обов’язково таким самим, як сучасне. Також не потрапили до цього списку костел і ратуша, оскільки були церковним та міським юридиком відповідно. Нагадаю, що тогочасна будівля костелу була мурована і розібрали її в 1881 році, як аварійну.

На Ринку проживали шановані у місті люди, місцеві урядовці та інші (не бідні) городяни. У власності Дверницького та Михалевича було по два будинки. Також по два будинки мали родини Старушкевичів, Вовчиків і Тлустьо.  А Мельникович Василь та родина Тисовських крім будинку на Ринку володіли ще й незабудованою ділянкою там же.

У вулиці до Львівської брами було 10 будинків і 3 незабудовані ділянки. На вулиці Горішній і на Затиллі – відповідно 23 та 3. На вулиці Римській – 43 та 8. Загалом у місті було 96 будинків і 19 незабудованих ділянок. Варта зазначити, що у одному будинку могла проживати не одна сім’я, а декілька. Наприклад: батьки та дорослі діти вже зі своїми сім’ями. І найстарший чоловік у домі був головою цього сімейства (групи сімей), ім’я якого й записували ревізори в  Інвентарі. Те ж саме стосується і хат на передмісті. А якщо була лишня житлова площа, то її могли здавати в оренду.

Я не буду наводити увесь довгий список мешканців середмістя.  Там є багато прізвищ, які Вам нічого не скажуть. Я згрупую їх по родам, так буде наглядніше.  Станом на 1760 рік у місті проживало найбільше людей, які носили прізвище Фугль – 5 сімей (груп сімей):

    Фугль Михайло, Затилля;   

    Фуглевич Юрій, вул. Римська;

    Фугль Михайло, вул. Римська;

    Фугльова (вдова), вул. Римська;

    Фугль Яцко, вул. Римська.

Проте у цьому списку є два Михайли. І невідомо, чи це є двоє різних людей, чи це одна й таж особа. Ще одне питання – це Фугль та Фуглевич (Фугілевич). У сьогоденні – це різні прізвища. Але у той час писар міг записати батька, як Фугля,  а поруч або рядком нижче – його сина,  як  Фугілевича.  І у цьому ніякої помилки не вбачалося.

На рівні із Фуглями йшли Старушкевичі (також 5 сімей):

    Старушкевич Войцех, Ринок;

    Старушкевич Казимир, Ринок;

    Старушкевич Войцех, вул. Львівська;

    Старушкевич Войцех, Затилля;

    Старушкевич Валента, Затилля.

Хоча тут ми знову стикаємось із вже знайомою ситуацією – трьома Войцехами. Можна придумати безліч різних варіантів, як серед п’ятьох Старушкевичів виявилось одразу три Войцехи! Та, можливо, ті Войцехи – це одна людина, голова великого сімейства, який мав у власності три будинки. У тих будинках могли жити його (вже дорослі) діти зі своїми сім’ями.

Ще одним дуже численним родом у місті був рід Тлустьо:

    Тлустьо Константин, Ринок;

    Тлустьо Яцько, Ринок;

    Тлустьо Василь, Затилля;

    Тлустьо Григорій, вул. Римська.

Імена у всіх різні, то ж зайвих питань не виникає.

Далі серед міщан за чисельністю йдуть роди, які мали по три будинки чи хати: Вовчики, Мельниковичі, Доброцькі, Пекєлко, Кархути.

По два будинки (чи хати) у своїй власності мали наступні родини: Трубкевичі, Кутельмахи, Сидорики, Добрянські, Сигеричі, Кінчики, Мотикевичі, Маркевичі, Шемердяки, Карпусевичі, Скипакевичі та Потелицькі.

Решта записаних прізвищ зустрічається у списку тільки по разу. Із  них можу виділити наступні (це ті, які сьогодні зустрічаються в Старому Самборі та околицях): Щербан, Тисовський, Ломницький, Ціль, Коцельський, Сольчаник, Демчур, Борщик, Сенета, Борецький, Лінинський, Луцик, Ходачкевич, Гурський, Макар, Єремій, Кокоць, Маник, Шипа, Велещак, Хлібун, Кадлубкевич, Мартинович, Ланечко.

Саме на цьому етапі настав момент, коли потрібно заглянути у  Синодик. Яким чином велись записи у цій рукописній книзі я розповідав у першій частині цього дослідження. Зазначу тільки, що заголовні записи у першій третині даного Синодика (а це приблизно 120 сторінок) були зроблені протягом перших двадцяти років (1752-1772). Тобто це був час, коли у місті проживали ті ж самі люди (голови сімейств) імена яких коронний писар записував у „Інвентарі Сам-бірської економії (1760 року)”.  Саме ці ж імена (як голів сімейств) вписували і у заголовках до сторінок старосамбірського Синодика. Тому можна без сумніву сказати, що наведені далі імена та прізвища з обох давніх документів – це одні і ті ж люди!

У  Інвентарі  ревізор записав, що на Ринку (під № 17) був дім  „славетного Яцька Тлустя (Jacęnego Tłuszcza)”.   У  Синодику  на сторінці 117 зроблено наступний запис „Тлустя Іакова, або Зиблікевича, [і жінки його] Марії”. На цій же сторінці є пізніший запис про смерть 1 березня 1799 року р.б. Василія (батька Якова).  Беручи до уваги все те, що записане на цій сторінці і порівнюючи з уже  існуючими у мене генеалогічними таблицями роду Зиблікевичів, можу зробити наступний висновок: Яцько Тлустьо (Зиблікевич) є рідним стриком відомому в той час професору Миколаю Зиблікевичу!

Читаємо у Інвентарі, що у вулиці Горішній на Затиллі будинок (записаний під № 27) був власністю „Василя Тлустя (Bazylego Tłuscia)”.  У Синодику  на сторінці 83 читаємо запис „Тлустя Василія, аліасъ Зиблікевича, [жінки його] Марії і чадъ іх”. На цій же сторінці є пізніші записи про смерть Василія в 1799 та Іакова в 1817 роках (дивись попередній абзац). Чоловий запис на сторінці 83 є давнішим від запису на сторінці 117, а зробив його Василій Зиблікевич – батько Яцька  (він же дід професора Миколая Зиблікевича).

У контексті сказаного вище наведу ще один запис із Помʼяника, який  зроблено в 1771 році на 109 сторінці – „Зиблікевича Феодора, аліасъ Тлустя, [і жінки його] Марії”. Тут ми знову бачимо придомок Тлустьо, що вживається, як означення прізвища Зиблікевич. З цього випливає, що фактично усі Зиблікевичі, які проживали у Старому Самборі на той час, мали один і той же придомок – Тлусті.  

Але чому ж коронний писар записав усіх їх Тлустями, а не Зиблікевичами? На мою думку пояснення тут є. У Польщі дуже поширені прізвища утворені з допомогою суфіксів ‑евич (‑ович).  В  1760 році в Старому Самборі проживали такі польські родини, як:  Старушкевичі, Мотикевичі, Міхалевичі, Белткевичі, Карпусевичі. І  хоча окремі представники цих сімей поріднилися і влилися в  українську складову населення міста, та все ж основна їх частина ходила до костелу і вважала себе поляками. Із тих перерахованих родів ні один не фігурує у Синодику греко-католицької парафії Старого Самбора!  Нагадаю, що на той час це була Польща. І не всі поляки одинаково добре ставились до русинського (українського) населення. А  щоб уникнути асоціації Зиблікевичів з польськими родами писар Коронного Скарбу (який був поляком), звичайно ж, вибрав варіант з прізвиськом Тлустьо…  Можливо, все це було не зовсім так. А,  можливо, і зовсім не так. Нагадаю, що це лише моя версія одного  епізоду…

Та продовжимо порівнювати рядки тексту із тих двох давніх документів.  У  Інвентарі  ревізор записав, що на Ринку (під № 19) був  дім  „славетного Стефана Тисовського”.  У  Синодику  в 1752 році на сторінці 5 зроблено наступний запис „Тисовського Стефана, [і жінки його] Пелагеї”.

Читаємо у Інвентарі, що у Ринку дім (записаний під № 16) був  у  власності „славетного Александра Щербана”.  У Синодику  на  сторінці 49 читаємо запис „Щербана Александра, або Дідика, [жінки його] Анни”.

В Інвентарі записано, що на вулиці Римській (під № 83) був  будинок „Ірого (Юрія) Шемердяка (Jerzego Szemerdaka)”. У  Синодику  на сторінці 75 записано „Шемердяка Георгія (Юрія), [і жінки його] Катерини”. Тут хай Вас не вводять в оману імена того  Шемердяка. Адже все це є тогочасні варіанти одного і того ж імені – Юрій (Юрко) або Георгій (більш офіційно).

В  Інвентарі:  на вулиці Римській (під № 60) був будинок „Ірого (Юрія) Циля”. У  Синодику  на сторінці 55 записано „Бущака Ірого, або Циля, [жінки його] Марії”. Як і у випадку з Тлустьо - Зиблікевич, Циль (Ціль) у ті часи був поширеним придомком роду Бущаків.

В  Інвентарі:  на вулиці Римській (під № 38) був будинок „Ірого (Юрія) Фуглевича”. У Синодику  на сторінці 43 записано „Фугілевича Георгія, [жінки його] Ірини”.

В  Інвентарі: на вулиці Римській (під № 67) був будинок „Тео-дора Кокоця”. Цікавий запис знаходимо у  Синодику  на сторінці 57 – „Подольського Феодора, або Кокоця, [і жінки його] Катарини”. Чому той Кокоць назвав себе Подольським?  Мабуть, якась причина у тому була.

В  Інвентарі:  на вулиці Римській (під № 55) був будинок „Андрія Шипа”. Ще один цікавий запис знаходимо у Синодику на сторінці 111 – „Шипа Андрея, або Дзюня, [і жінки його] Марії”. Неординарне прізвисько мав той Андрій!

Читаємо у Інвентарі ще два записи: на вулиці Римській був будинок „Михайла Скипакевича” (записаний під № 40); на тій же вулиці Римській (під № 58) був будинок „Івана Скипакевича”.  А в Синодику  на сторінці 30 є запис „Скипакевичів Івана і Михайла, Анастасії і Анни”.  У цьому випадку неможливо точно встановити ким приходились один одному Іван та Михайло. Скоріше за все, це були рідні брати. Хоча можливий і ще один варіант, коли Іван був батьком Михайлові. А Анастасія і Анна були дружинами відповідно Івана та Михайла. Хоча й тут можливий варіант. У разі, якщо Іван та Михайло були братами, то це могли бути їх сестри…

Ще у тих двох давніх документах знаходимо відповідні записи, що стосуються мешканця „Львівської вулиці” – Сигерича Івана, а також мешканців Римської вулиці – Ходачкевича  Василя  та  Кутельмаха Івана.

Таким чином, ми розглянули ту частину документу у якій йдеться про середмістя Старого Самбора. Тепер можете документально підтвердити існування того чи іншого роду у середині 18-го століття. Також можна сказати, що найчисленнішими серед них були роди Старушкевичів, Тлустьо (Зиблікевичів) та Фуглів (Фугілевичів). Очевидно, ці роди мали і глибше родове коріння серед інших мешканців Старого Самбора. А зараз продовжимо дослідження документу і перейдемо до передмість.

 Але перед цим потрібно розглянути тогочасну суспільно-економічну ситуацію у Перемишльській землі.  17-те століття позна-чилось значним занепадом нашого краю. Спричинилось це постійними війнами, повстаннями, татарськими набігами, епідеміями хвороб. Щільність населення катастрофічно падала. Чимало селян і городян втікало в інші краї у пошуках кращої долі. Багато орних земель ставали пустками, бракувало людей та засобів, щоб їх обробляти. Та ж ситуація продовжується і на початку 18-го століття. Йде Північна війна (1700-1721) між Московським царством і Швецією у якій Річ Посполита приймає активну участь. Перемишльська земля стає місцем переходів військ, зимових постоїв. А це нові побори та грабежі. По краю проносяться дві страшенних епідемії чуми (в 1705-1706 та 1710 роках). І лише з середини 18-го століття відбувається певне піднесення…

Посада Горішня. Згідно із записами у „Інвентарі Самбірської економії  (1760 року)” тут знаходилось понад п’ятдесят земельних ділянок (різних за площею), серед яких лише шість (!) господарств було осілих, власники яких обробляли свої землі. Ось імена тих людей: Трубкевич Яцько, Трубкевич Франц, Фугль Семен, Олендер Ян,  Цюпкевич Ян, Яц Андрій.  Серед перерахованих прізвищ усі зустрічаються вперше, окрім Фуглів, котрих багато проживало у середмісті.

Всі решта наділів стояли без обробітку. Але кому вони належали? Біля півтора десятка тих ділянок було у власності людей з середмістя. Городяни, мабуть, мали більше фінансових можливостей для придбання  землі (що було непоганим вкладенням на перспективу). А  використовували їх, скоріш за все, як сіножаті для власних потреб.  Імена та прізвища тих осіб вже Вам знайомі: Тисовський Стефан, Мельникович Василь (мав дві окремі земельні ділянки на Посаді Горішній), Циль Юрій, Мотикевич Войцех, Белткевич Валента, Пекелкевич Каспер, Доброцький Себастіян (також мав два наділи), Ломницький Михайло, Трубкевич Себастіян, Щербан Александр, Кокоць Теодор,   Кутельмах Ян.

Та була ще одна категорія власників тих необроблюваних земель: Головецький Василь, Головецький Михайло, Трубкевич Казимир, Трубкевичова (вдова), Волосянський, Волощак Ян, Фалат Лесько, Фугль Ян, Сагалевич Ян, Гаврило Іван, Лободчак, Любчак Ян, Чучак Іван, Фурдига, Угрин, Бойковський, Грицаловський, Дзюбаковський, Петрушковський, Сімковський, Томковський, Тризовський, Ши-пульський,   Янущаковський.

Тут повинен зробити одне важливе уточнення. Писарі Коронного Скарбу, складаючи списки власників земельних наділів на Посаді Горішній, вказали у таблицях розміри та якість земельних ділянок, наявність волів та коней. Але не зазначали наявність чи відсутність житла. Зауважу, що у останньому списку лише є декілька родів, представники яких проживали і в інших частинах Старого Самбора (Трубкевич, Фугль, Любчак, Сагалевич, Фалат). Решта прізвищ зустрічається виключно тільки на Посаді Горішній, а з того можна зробити висновок, що там вони й мешкали (мали своє житло).

Розглядаючи увесь список людей з Посади Горішньої бачимо, що найчастіше тут можна зустріти Трубкевичів, які по кількості набагато випереджають усіх інших. Також частіше за інших тут можна зустріти Фуглів та Головецьких.

Але чому люди, які були господарями на своїх земельних наділах, з якоїсь невідомої нам причини не обробляли ті землі. Ким же вони були і чим займались? Через те, що у своїй власності все-таки мали землю, то вони, мабуть, не могли бути ні „халупниками”, ні „комірниками”. Останні відносились до найбідніших категорій населення. Перші з них не володіли ніякими земельними ділянками, а другі – навіть не мали власного житла. На мою думку, переважна більшість посадських людей займалась ремісництвом.  Саме тому Посада Горішня більше тяжіла до міста, ніж Посада Долішня, де переважало рільництво…

         

Посада Долішня.  Тут також, як і на Посаді Горішній було понад п’ятдесят земельних ділянок. Але серед них осілих було вже більше тридцяти. Як і на Посаді Горішній писар не вказує на наявність чи відсутність житла. Пронумерував він лише ті земельні наділи, які оброблялися. Очевидно, що „подимний” (за хату) чи „подушний” (за особу) податок призначала місцева влада і вказувати такі дані в Інвентарі  не було потреби.

Найчисленнішими на Посаді Долішній виявилися два роди, які мали у своїй власності по пʼять хат. Зрозуміло, що у кожній з них могло проживати по кілька сімей даного роду. Кількість мешканців однієї хати дуже часто перевалювала за десяток. А загальне число членів усього роду, як правило, вказує на давність його проживання на даній території.  І чим рід численніший, тим він і давніший.

Один з таких на Посаді Долішній – це рід Кутельмахів:

    Кутельмах Ян;

    Кутельмах Ілько;

    Кутельмах Миколай;

    Кутельмах Федько;

    Кутельмах Васько.

           

Другий з них – це рід Ровдичів:

    Раудич  (Равдич)  (Raudycz)  Миколай;

    Раудич  (Равдич)  (Raudycz)  Гриць;

    Райдич  (Raydycz)  Федько;

    Рудич  (Rudycz)  Сенько;

    Раудич  (Равдич)  (Raudycz)  Лесько.

Тут хочу зазначити, що це прізвище зазнало, мабуть, самих значних трансформацій серед інших старосамбірських прізвищ. Не викликає сумніву, що Раудич (Равдич) і Райдич – це одне й те ж прізвище. Я на девʼяносто девʼять відсотків впевнений, що Рудич (так його зі слуху записав у документі писар) є представником цього ж самого роду. А в Синодику парафіян старосамбірської церкви це прізвище записувалось, як  Ролдич. Але все це є не що інше, як давніші варіанти сучасного прізвища  Ровдич!

Ще один багаточисленний рід – це Луцики. Їх представники мали на Посаді чотири хати: Луцик Лесько, Луцик Яцько, Луцичка (вдова) та ще один Луцик (ім’я якого не вказано).

З Луциками можуть конкурувати Лесики, які мали також чотири хати: Лесик Стефан, Лесик Іван, Леськович і Леськовичин. На мою думку, Леськович та Леськовичин (як і у випадку Фугль-Фугілевич) є представниками того ж роду Лесиків.

Отже, ці чотири роди були найчисленнішими на Посаді Долішній і у їхньому володінні було більше третини всього збудованого тут житла. І можливо, що саме ці роди: Кутельмахи, Ровдичі, Луцики та Лесики – є корінними і найбільш давніми мешканцями Посади Долішньої.

Далі за ними можна розташувати ще кілька родин, які мали по дві хати: Дикі, Богатчаки (Богачики?), Фалати, Воронічовські та родина Хар (Андрій та Іван).

По одній хаті мали родини: Любчака Стася, Олексича Васька, Кацюбія Петра, Хошина Васька, Северина Івана, Заника, Андриця, Зачека (Зачка?), Шелещака Васька, Сагалевича Дмитра, Теребуха Івана, Безушка Леська, Єремишина (Яреми??).

Зупинюсь трошки на прізвищі Северин. У такій транскрипції записав його коронний писар. Можливо, це і є поширене сьогодні на Бойківщині прізвище Саварин? А прізвище Зачек? Чи не є це польський варіант українського прізвища Зачко? А прізвище Єремишин? Нагадаю, що у середмісті на вулиці Римській жив Єремій Василь. Чи не є ті Єремії та Єремишини теперішніми Яремами?..

Ще із всього списку окремо виділю найзаможніших мешканців Посади Долішньої: Дикий Лесько, Луцик Лесько, Лесик Стефан, Сагалевич Дмитро, Северин Іван та Шелещак Васько. Ці люди мали найбільші наділи орної землі, а ще на господарці майже всі вони тримали волів. Хочу замітити, що до 19‑го століття у гірських районах Самбірської економії землю орали переважно волами, а не кіньми.

Пошукаємо щось про посадських у Синодику. Хочу зауважити, що коли у старосамбірській церкві започаткували цей Синодик, то записи для посадських (як Долішніх, так і Горішніх) на перших сторінках не робилися. Для них відвели декілька десятків сторінок в останній чверті книги. Тому гортаючи сторінки цього Помʼяника помічаєш відчутний стрибок назад у датах приблизно з 283-ї сторінки.

Читаємо у Інвентарі, що на Посаді Долішній хата (записана в   цьому документі під № 17) була у власності „Стася Любчака”.  У   Синодику  на сторінці 291 читаємо запис „Любчака Євстафія, [і  його] жени, списався в рок 1760”.  Стах Любчак не вказав імені своєї дружини, зате вказав рік, у якому зробив цей запис. А це саме той рік в якому й проводилась ревізія Самбірської економії.

Читаємо у Інвентарі, що на Посаді Долішній у хаті (під № 7) жив  „Ілько Кутельмах”.  У  Синодику  на сторінці 294 читаємо запис „Кутельмаха Ілії, [і жінки його] Єви”. 

В Інвентарі записано, що на Посаді Горішній була хата у власності „Михайла Головецького”. У  Синодику на сторінці 295 записано „Головецького Михайла, [і жінки його] Агафії”.

В Інвентарі записано, що на Посаді Горішній була хата у власності „Францішка Трубкевича”. У  Синодику на сторінці 299 записано „Трубкевича Францішка, [і жінки його] Євдокії”.

Читаємо у Інвентарі, що на Посаді Долішній (під № 34) була хата  „Андрія Хара”.  У  Синодику  на сторінці 303 читаємо запис „Хара Андрея, [і жінки його] Єкатерини”. 

Читаємо у Інвентарі, що на Посаді Долішній у хаті (під № 16) мешкав  „Лесько Дикий”.  У  Синодику  на сторінці 311 читаємо запис „Дикого Алексея, [і жінки його] Марії”. 

Читаємо у Інвентарі, що на Посаді Долішній у хаті (під № 9) мешкав  „Іван Богатчак”.  У  Синодику  на сторінці 313 читаємо запис „Богатчака Іоана, [і жінки його] Феодосії”. 

Читаємо у Інвентарі, що на Посаді Долішній у хаті (під № 28) жив  „Гриць Равдич”.  У  Синодику  на сторінці 317 читаємо запис „Ролдича Григорія аліасъ Плакіди, [і жінки його] Марії”. Цікаво звідки Гриць Ровдич отримав таке прізвисько – Плакида? Що воно означало для нього?..

Посадка Мала.  Ревізори в 1760 році нарахували на Посадці Малій сорок п’ять земельних ділянок, з яких лише третина (14) були осілими (такими, що оброблялися). Наведу список тих господарств із їх  власниками: Кучвара Андрій, Кучвара Казимир, Кінчик Дмитро, Кінчик Стефан, Ровдич Андрій, Сигерич Теодор, Яц Станіслав, Федоровчак Мацей, Пинянський Василь, Климович Михайло, Хома, Настич Федько,  Білич Станіслав,  Кучар Миколай.

У цьому списку ми зустрічаємо нові прізвища, яких не бачили у списках середмістя і обох Посад, але які добре відомі сьогоднішнім мешканцям міста.

Ще одна третина тих земель знаходилась у власності міщан. Можливо, у перспективі вони планували збудувати там помешкання для своїх дітей. А може ті хати були вже збудовані. Можливо, землю придбали для якихось інших цілей. Місце на Посадці – це не якесь там поле за Дністром, куди не завжди можна було добратися. Це ласий шматок і зовсім поруч! Ось імена тих власників: Кархут Михайло, Кархут Теодор, Кархут Юрій, Фугль Яцко, Фугль Юрій, Фугльова (вдова), Тлустьо Яцько (мав дві ділянки у різних кутках Посадки), Кінчик Петро (власник двох ділянок), Єремишин, Сидорик Михайло, Сигеричка (вдова), Вовчик Василь, Щербан Александр. Та не тільки городяни закидали око на ці наділи. У цьому списку бачимо також господарів із Посади Долішньої: Кутельмах Миколай, Кутельмах Ян, Олексич Васько.

Є ще одна категорія людей. Це ті, які не фігурують у інших списках. Тому логічно буде припустити, що вони мешкали саме тут – на Посадці: Вовчик Теодор, Вовчик Михайло, Вітер, Сольчаник Ян, Богатчак Григорій, Вербицький Марцін, Сайкевич Андрій, Зуб, Лукенський,  Шипова (вдова).

Склад мешканців Посадки був більш-менш рівномірним. Не має родів, які би виділялись кількісно. Багато родин мали по дві хати. Я  вже  згадував, що багато хто з перерахованих вище мешканців середмістя (власників наділів на Посадці) могли мати тут житло. А  деякі родини із середмістя вже встигли й оселилися на Посадці: Вовчики, Кархути, Кінчики, Сольчаники, Сигеричі, Шипи. Зрештою, у  окремих випадках це міг бути і зворотній процес. Так чи інакше, але  Посадка була більше пов’язана з містом, аніж інші передмістя. Видно тому мешканців цієї частини міста у Синодику вписували на перших сторінках, разом з городянами.

Читаємо у Інвентарі, що на Посадці хата (записана в цьому документі під № 4) була у власності „Мацея Федоровчака”.  У   Синодику  на сторінці 91 читаємо запис „Федоровича Матфея, [і  жінки його] Татіани”.

Читаємо у Інвентарі, що на Посадці хата (під № 14) була у власності „Станіслава Біліча”.  У  Синодику  на сторінці 101 читаємо запис „Біліча Станіслава, [і жінки його] Магдалени”.

У Інвентарі записано, що на Посадці була хата (або наділ) у власності „Яна Сольчаника”.  У  Синодику  на сторінці 59 читаємо запис „Сольчаника  Іоана, [і жінки його] Марії”.

Загалом у всіх списках міщан і передміщан Старого Самбора зустрічаємо багато прізвищ, які присутні і поміж сучасного населення міста. Але є багато і таких, яких сьогодні тут не зустрінеш. Переважно це прізвища польського походження (польських родів). Насамперед це стосується середмістя і Посади Горішньої.

Існує ще одна категорія прізвищ. Це ті роди, які проживали у місті у середині 18-го століття і представники яких мешкають у Старому Самборі сьогодні. Але на початку 20-го століття у метрикальних книгах старосамбірської церкви Св. Миколая вони помічені не були. І хочу сказати, що таких прізвищ є достатньо. Тут можливі два варіанти розвитку подій. Можливо, такі роди, як малочислені, до кінця 19-го століття поступово зникли з мапи міста, вкоренившись десь у  околицях. А вже в радянський час їх представники повторно оселилися  тут. Можливий і другий варіант. Такі роди могли за двісті років повністю полонізуватися і в перших десятиліттях 20-го століття відвідували вже костел, а не церкву. Тому й записів у метрикальних книгах церкви – не робили.

Загадкою для мене залишається майже повне зникнення у Старому Самборі роду Фуглів (Фугілевичів). У 1760 році – це був, мабуть, найбільший рід у нашому місті, представники якого жили по усіх міських закутинах, окрім Посади Долішньої. У метрикальних книгах старосамбірської церкви за перші два десятиліття 20-го століття я знайшов лише один запис, де фігурувало це прізвище! Це було дівоче прізвище бабці новонародженого…

Що ще можна розповісти про досліджувану частину  „Інвентаря Самбірської економії”?  Звичайно, це не є документ, складений для перепису населення. Писарі Коронного Скарбу переслідували зовсім інші цілі. До їхніх списків увійшли лише власники будинків у середмісті, та господарі земельних ділянок на передмісті – „кметі” та „загородники”.  Мабуть, до свого списку вони зовсім не включили „комірників”. Це найбідніша категорія людей, які навіть не мали власного житла. Заробляли вони на життя тим, що працювали у наймах, допомагали іншим родинам по господарству, виконували різну брудну роботу в ремісників. А за те отримували від своїх господарів якийсь тимчасовий притулок – комірку. І такі люди були у кожному селі та містечку. І вони також мали свої імена та прізвиська…

А я і надалі продовжу пошук таких історичних документів, як попередній.  І, можливо, моя книга отримає чергове продовження…

Старий Самбір без ратуші

Олександр  Глінка

Старий Самбір

без ратуші

*          *          *          *          *

  

Минуло вже понад століття з того часу, як Старий Самбір втратив чи не найголовнішу свою візитівку – міську ратушу. Згоріла вона у масштабній пожежі напередодні Першої світової війни в 1914 році. Вже давно не має тих людей, які бачили цю ратушу, які щоденно проходили повз неї у своїх буденних справах. Залишилося хіба що з десяток фотографічних зображень цієї величної і унікальної для нашого міста споруди…

Переглядаючи якось у Інтернеті електронні архіви, я натрапив на одну замітку в американській україномовній газеті "Свобода" від 8 серпня 1914 року. У ній повідомлялось про пожежу у Старому Самборі, що сталася 18 липня 1914 року. Саме у тому вогні й згоріла міська ратуша. Процитую докладно текст цієї замітки:

„ОГНЬ В ГАЛИЦЬКІМ МІСТІ.   Пожежа в Старім Самборі вибухла дня 18 минулого місяця в домі Тисовського й обняла цілу часть міста. З трудом вгашено огонь, що тривав цілу годину, а ще й рано тліло пожарище. Згоріло 23 доми з господарськими забудуванями. Згорів також ратуш з усіми актами. Була обезпечена лише часть домів.”

Фотокопію цієї замітки я виставив в Інтернеті, де вона набула деякого резонансу. Свій коментар до замітки надав також і професор Михайло Кріль (завідуючий кафедри Історії Центральної та Східної Європи Львівського національного університету імені Івана Франка). Він навів уривки зі статті про пожежу в Старому Самборі, яка була надрукована у польськомовній газеті „Наддністрянин”, що на той час виходила у Самборі.

У доробку Михайла Кріля є стаття „Один день в історії Старого Самбора”. У цій праці автор розмістив повний текст публікації (у власному перекладі з польської мови) із газети „Наддністрянин” про пожежу та надав свої коментарі до цієї газетної публікації. У цій же праці Михайло Кріль зазначив: „За наведеними в ній (газетній статті – О.Г.)  даними пожежа почалася надвечір 21 червня”.

Таким чином у нас з’явилися дві різні дати початку великої пожежі у Старому Самборі, що сталася в 1914 році напередодні Першої світової війни (18 липня та 21 червня). Без сумніву, що у обох газетних публікаціях мова йде про одну й ту ж пожежу, позаяк двох великих пожеж влітку того року у Старому Самборі не було! Але яка з тих дат є вірною?

Спробую дати відповідь на це запитання. Для цього проаналізуємо обидві замітки. У американській україномовній газеті „Свобода” замітка про пожежу в Старому Самборі зовсім невеличка і дата згадується лише один раз. А це, у свою чергу, збільшує вірогідність якоїсь помилки, можливо, технічної редакційної при наборі. Ще до цього можна додати недосконалість інформаційних комунікацій, які існували на початку 20-го століття. Адже відстань від Старого Самбора до Сполучених Штатів зовсім не така, як до Самбора.

Тепер розглянемо статтю, надруковану в самбірській газеті „Наддністрянин”. Це є доволі велика стаття, у якій кореспондент газети описує свої враження від побаченого, а також наводить інформацію, надану свідками цієї трагедії. У другій частині статті автор надає список потерпілих, а також збитки нанесені пожежею їхнім будинкам  та господарствам.

На жаль, я не тримав у руках цього номеру газети, тому повністю покладаюся на текст цієї статті у перекладі професора Михайла Кріля.  Я не буду передруковувати всю статтю, лише наведу ті уривки з тексту, що стосуються дати цієї трагедії:

„КАТАСТРОФІЧНА ПОЖЕЖА В СТАРОМУ САМБОРІ.

21 вівторка цього місяця пів на п’яту після обіду мешканців Самбора застала звістка, що розташований на відстані двох з половиною миль Старий Самбір весь охоплений полум’ям.

… В середу зранку о 9.42 кореспондент  поїхав на місце пригоди і ось, що він пише: „Доїжджаємо до Старого Самбора. Над містом нависає зловісний блакитний дим, що вгорі зливається в якийсь сірий туман і повільно зникає в синяві. Потяг зупиняється. Вистрибуємо з вагона і мчимо чим дужче до міста”.

… За інформацією, наданою п. бурґомістром, вогонь почався 21 вівторка о 5 годині після обіду в хаті Миколая Тисовського, правдоподібно через погано збудований комин і миттєво перекинувся на всі сусідні хати. Відбулося це так швидко, що мешканці ледве самі встигли вибігти і не мали часу на рятунок майна. Пожежа найбільшого розмаху досягла близько 9 г. вечора. Жар був настільки великий, що ратуша і сусідні кам’яниці, крім бляшаного покриття, сполум’яніли.

… Пожежу припинено вранці о 4 год. 22 дня цього місяця…”

Як бачимо, у тексті цієї статті число 21 зустрічається неодноразово, а також згадується наступний день – число 22. Очевидно, що тут якась механічна помилка закрастися вже не могла. Також бачимо, що кореспондент газети не вказує місяць, лише зазначає: „21 вівторка цього місяця”. І тільки у своїх коментарях до цієї статті Михайло Кріль всього один раз згадує місяць червень. Таким чином не виникає жодних сумнівів, що пожежа розпочалася саме 21 числа. Але якого місяця? Я не думаю, що професор Михайло Кріль міг припуститися якоїсь помилки у визначені місяця. Але не виключаю, що й тут також могла закрастися якась механічна або редакційна помилка.

Є один спосіб встановити точну дату пожежі – знайти інформацію ще у якійсь тогочасній газеті або у архівних документах. Для цього потрібно надовго засісти в історичних архівах Львова та перерити цілу кіпу старих газет чи паперів…  Але є ще один набагато простіший спосіб. Це можна зробити вдома, не відходячи від комп’ютера! Та перед цим я повинен надати Вам коротку історичну довідку.

На заміну юліанському календарю в 1582 році у багатьох європейських країнах запровадили григоріанський календар (за яким ми живемо і сьогодні). На початку 20-го століття цим календарем користувались майже всі країни Європи (за винятком Росії, Болгарії, Сербії та Греції). Також послуговувались тим календарем і у США, Канаді та й у більшості країн світу. Галичина, яка входила до складу Речі Посполитої, а з 1772 року до складу Австро-Угорської імперії – також з давніх часів користувалася григоріанським календарем. Тому всі події і дати, які відбувались чи записані у документах та друкованій періодиці Галичини, Європи та Америки не потребують ніяких арифметичних дій (на відміну від російських архівів того часу, де треба враховувати різницю у 13 днів).

А тепер ближче до діла. У багатьох користувачів ПК є невеличкі такі програмки, які переважно називаються „Вічний календар”. З допомогою таких програмок можна встановити, який день тижня був (буде) конкретного числа, місяця та року, чи то в минулому, чи у майбутньому, по григоріанському календарю чи по юліанському! Давайте ще раз звернемось до даної публікації в „Наддністрянині”.  Кореспондент газети неодноразово поряд з цифрою 21 вказує день – вівторок, а також згадує наступний день – середу. Таким чином, не викликає сумнівів, що пожежа розпочалась саме у  вівторок 21 числа! Тепер звіримо це у „Вічному календарі”.  Але для повної впевненості перевіримо всі можливі комбінації дат з цифрами 18 і 21 та місяцями: червнем  та  липнем.  І через якусь мить у нас є відповідь!  Маємо лише один збіг:  вівторок  21-го  липня  1914  року!

 Саме у цей день о пʼятій годині по обіді й розпочалась пожежа, яка знищила 23 будинки, у томі числі і найголовнішу архітектурну візитівку Старого Самбора – міську ратушу…

P.S.   Нещодавно я зустрівся з професором Михайлом Крілем. Серед інших питань ми обговорили і цю тему. Пан Михайло погодився з моїми висновками та зазначив, що у своїй праці „Один день в історії Старого Самбора” не ставив за мету встановити точний день початку пожежі у Старому Самборі влітку 1914 року, лише хотів довести до читача про перебіг подій у той день та надати загальну характеристику економічного, культурного життя та етнорелігійної ситуації у тогочасному Старому Самборі...

Допис, зроблений в 2016 році.

На початку 2016 року я таки „добрався” до вже згадуваної самбірської польськомовної газети „Наддністрянин”.

У 20 номері газети від 26 липня 1914 року на 2-ій сторінці надрукована ця сама стаття про катастрофічну пожежу у Старому Самборі.

Починається стаття наступними словами: 

„У вівторок дня 21 цього місяця (bm - bieżącego miesiąca – О.Г.)  о годині пів п"ятої пополудню…”

А це і є стовідсотковим підтвердженням правильності висновків попереднього мого дослідження.

На заробітках в Америці

Корінні старосамбірські роди. Продовження (Частина 2)

    Олександр Глінка

Корінні 

старосамбірські роди

(продовження)

Львів  2015 

*     *     *     *     *

Якось, блукаючи павутинням Інтернету, натрапив на одне дуже цікаве науково-історичне дослідження. Авторами цієї праці є Ігор Смуток ¹ та  Леонід Тимошенко ².  Стаття називається „Старий Самбір за інвентарем самбірського староства 1585 р.” Об’єктом цього дослідження став архівний документ з назвою  „Inwentarz albo spisanie     wszytkich i wszelakich dochodow pozytkow starostwa samborskiego... 1585” ³.  Вже тільки одна назва цього документу надає деяке уявлення про його зміст. Автори дослідження проаналізували цей документ, дещо розтлумачили для пересічного читача, зробили та занотували деякі висновки. У своїй праці я не буду дублювати те, що вже зробили  І. Смуток та  Л. Тимошенко.  Я торкнуся іншої теми, яку не зачепили науковці. 

Документ написано в 1585 році. Мова запису – польська з деякими вставками на латинській. Звичайно, що мова і правопис відрізняється від сучасної польської мови. Не все було для мене зрозуміле. Тому я завʼязав листування з Ядвіґою Турчинською, яка проживає у Польщі. ЇЇ предки, як і предки її чоловіка, колись проживали на Старосамбірщині. У доробку Я. Турчинської є кілька історичних досліджень про власний родовід та родовід чоловіка.  Вона з задоволенням зголосилась мені допомогти та ще й залучила до цієї справи спеціалістів, знавців старопольської мови. За що я їй дуже вдячний. Таким чином я отримав тлумачення окремих слів та висловів незрозумілих мені. 

--------------

¹  Ігор Смуток – кандидат історичних наук,  доцент кафедри давньої історії України та  спеціальних  історичних  дисциплін Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка.

²  Леонід  Тимошенко  –  кандидат  історичних  наук,  професор,  декан  історичного факультету,  завідувач кафедри давньої історії України та спеціальних історичних дисциплін Дрогобицького державного педагогічного університету імені І. Франка.

³  Джерело: AGAD. –  Archiwum Zamojskiego. – Sygn. 2978  “Inwentarz  albo  spisanie wszytkich  i   wszelakich   dochodow   pozytkow   starostwa   samborskiego... 1585”.  – К. 32-49.

Документ, а точніше той його розділ, що стосується Старого Самбора умовно можна розділити на текстову частину і таблицю. Саме остання і стала обʼєктом мого дослідження. До таблиці введено список мешканців тогочасного міста, види податків та сума грошей, які кожен мав сплатити. Хоча „список мешканців” – це не є вірний вислів. Насправді це є список платників податків. Податки сплачувались з кожної хати (господарства). А в ролі платника податків виступав голова сімейства. В окремих випадках була записана вдова по чоловіку (Fedkowa – Федькова, Hrÿniowa – Гриньова, Iwassowa – Івасьова). Є ще одна категорія (Steczkowietha – Стецьковʼята, Makiszczetha – Макіщата, Klisczeta – Кліщата). Появу прізвиськ цього типу можна пояснити наступним чином. Після смерті голови сімейства ґрунт (господарство) ще не було офіційно розділене між дорослими членами сімʼї і писар записував всіх співвласників одним словом, утвореним від імені померлого голови сімейства або його прізвиська (по аналогії: жабенята, кошенята, дитинчата).

Загалом у списку записано більше півтори сотні осіб. Хотів би звернути Вашу увагу на один вельми цікавий факт. Як стверджують І. Смуток та Л. Тимошенко, на сьогоднішній час це є найдавніший документ (із відомих), у якому наведено перелік мешканців Старого Самбора. Нагадаю, що даний акт ревізії  датовано 1585 роком! 

І ще скажу кілька слів про сам документ „Inwentarz… starostwa samborskiego”.  Інвентаризацію самбірської економії проводили писарі коронного скарбу Миколай Лодзинський і Станіслав Маковецький, які й створили даний документ.  Ігор Смуток зазначає: „Прикметно, що весь інвентар також писаний двома почерками. Описи Старого і Нового міст належать одному писареві, однак невідомо, кому саме.”

Далі я опублікую вже згадуваний список мешканців Старого Міста (або Старого Самбора) із цього давнього історичного документа. Ліва колонка – це запис, максимально наближений до оригіналу. У правій – мій переклад, адаптований до сучасної української мови.

                                                                                                                 Osada Miesczan Starego Szambora thak w Rinku yako y w ulyczach

1.      Licz   ……………………     Лич (?)  або  Лиць (?)
2.      Klaskon    ………………      Класконь (?)
3.      Jurko Czidÿl   …………..      Юрко Цідиль (Чідиль)
4.      Karczmarsskie   ...………     Карчмарські 
5.      Lukacz      ……………… Лукач
6.      Fliak    ………………….     Фляк
7.      Drahusz   …………….....     Драгуш
8.      Lÿsz Czÿdÿlow   ……….     Лиш (Лесь?) Цидилів  (син Цидиля)
9.      Janowicz   ………………      Янович (або син Яна)
10.    Paweł    …………………     Павло
11.    Boszeruszetha   …………     діти або нащадки Бошеруша (Бошера)
12.    Chudzik   ……………….      Худзік
13.    Sienko    ………………..     Сенько
14.    Luczka   ……………….       Лучка (?)
15.    Steczko   ………………. Стецько
16.    Steczkowietha   ……….. діти або нащадки Стецька
17.    Alwith    ………………. Альвіт (?)
18.    Wieczek   ……………… Віцик (?)
19.    Dmitr   ………………….     Дмитро
20.    Stasko   …………………     Стасько
21.    Ziethkowicz    …………. Зеткович
22     Holodowietha   …………     діти Холода  (або з роду Холодів)
23.    Kutrzuska    ……………..     Кутруська
24.    Pudkowskа    ……………     Пудковська
25.    Liesz Wacorkowicz   ……     Лєш[ко]   Вацоркович
26.    Maczyak      ………….….     Мацяк
27.    Woytek piekarz    …….…     Войтек (пекар)
28.    Odwieszowskiey   ………     Одвєшовський
29.    Zanyowietha   ………….     діти  Заня  (або з роду Занів)
30.    Motylka   ……………… Мотилька
31.    Jan Klossicz    ………….     Ян Клосіч
32.    Boluszka   ………...……   Болюшка
33.    Burÿ   ……………….…     Бурий
34.    Choma   …………..……     Хома
35.    Gula    …………………       Юлія  (або Джула, Гула)
36.    Ihnath popadyn    …..….     Ігнат (священик при церкві)
37.    Hrycz masiow    ……….       Гриць Масів
38.    Makarczetha    …………   діти Макара  (нащадки Макара)
39.    Owanko    ………………     Ованко
40.    Hrycz Wastÿlcząth   ……     Гриць [з]  Васильчат  (з Васи́лькових)
41.    Peruma    ………………   Перума
42.    Hrÿniowa   ……………..     Гриньова  (жінка  Гриня)
43.    Hłybko   ……………….      Глибко
44.    Matwiey    ……………..       Матвій
45.    Hryniowicz   ……….…     Гриньович  (або син Гриня)
46.    Ambrozÿ    ……………     Амброзій
47.    Steczowa    ……………     Стецьова (жінка Стеця)
48.    Masiowietha   …………     діти Мася (або з роду Масівих)
49.    Czaba    …………….…       Чаба (Цаба)
50.    Pieczowka   ……….….   Печівка
51.    Lukÿan   ………………     Лукʼян
52.    Kundrath   ………….…     Кіндрат
53.    Hryczowa     ……….…     Грицьова (жінка Гриця)
54.    Klokoczka     …….……     Клокочка (Клокоцька)

                      Zarzeczanie post fluvium Dniestr

55.    Lechavicz   ……………     Лехавич
56.    Iwanko     ……………...     Іванко
57.    KLÿm     ……………...       Клим
58.    Jaczko     ……………...     Яцько
59.    Hrÿcz Makarow  ……..       Гриць Макарів
60.    Kecz Makarow    ……..       Кеч (?)  Макарів
61.    Kundrath      ………….         Кіндрат
62.    Stebisczeta    …………       діти Стефана (?)
63.    Ivanko Waszilczath   …     Іванко [з] Васильчат
64.    Lazor    ……………….     Лазор
65.    Klisczeta   ……………     діти  Кліща 
66.    Pawel Stankow    …….     Павло Стан[ь]ків
67.    Studennik     ………….     Студеник
68.    Hrycz     ………………      Гриць
69.    Iwan    ………………..       Іван
70.    Stecz     ………………     Стець
71.    Jaremka    ……………       Яремка
72.    Czyczetha    …………       діти Циця (?)
73.    Zyła    ……………….       Жила
74.    Iwan Gemerdÿkow  ….       Іван [з] Джемердиків
75.    Malyszeta   …………..         діти Малого (?)
76.    Makiszczetha    ……...       діти Макіша
77.    Jaczko Zyblik   ……….       Яцько  Зиблік
78.    Iwanko Kowalcząth   …       Іванко [з] Ковальчат  (з Ковальців)
79.    Waskowa    …………...       жінка Васька́  (вдова по Ваську́)
80.    Jaczko Strzilbycz   ……     Яцько Стрільбич
81.    Andreÿ    …………….       Андрій
82.    Iwassowa    ………….       Івасьова (жінка Івася)
83.    Bednarz     …………...       боднар
84.    Wawrzek    …………..       Ваврик
85.    Lecz Czayczin    ……..       Лець (?) Чайчин (?)
86.    Hrycz    ………………       Гриць
87.    Kassellanowskie   ……       Каселановські
88.    Jurko    ……………….       Юрко
89.    Lewko    ……………...       Левко
90.    Stan   …………………       Стан  (Стань)
91.    Cziczekowskiego   ……       Ціцековський
92.    Czymbrza   …………...       Цимбра
93.    Kawina    ……………..       Кавина
94.    Fedkowa    ……………        Федькова (жінка Федька)
95.    Krol   …………………       Кріль
96.    Steczko    ……………..       Стецько
97.    Krymowa   ……………       жінка Крима (Кримовича)
98.    Kunassowietha   ………     діти Кунася
99.    Drahusz   ……………..         Драгуш
100.  Hlipko    ……………...         Глипко
101.  Krymowicz   …………         Кримович
102.  Gulia    ……………….         Юлія (?)
103.  Kuczurka    …………...         Кучурка
104.  Janek Dubek   ………...         Яник Дубик
105.  Stecz Kowal   ………...         Стець коваль (Коваль)
106.  Steczkowietha    ……..          діти Стецька
107.  Hrycz Justow    ………         Гриць Юстів
108.  Biernath    ……………         Бернат
109.  Closzerusczeta   ……..          діти Клошеруса (?)
110.  Ihnath    ……………...          Ігнат
111.  Baty     ………………           Батий
112.  Klaszkon    ………….           Клашконь (?)
113.  Hrycz Waselczath  ….           Гриць [з] Васильців
114.  Jssaÿka    ……………           Ісайка (?)

                                                                            

Podszadkowie ktorzy rol niemaÿą czo po gr 1/6 daÿą

115.  Hrycz Mielnik   ……..           Гриць мельник (Мельник)
116.  Steczowa   …………..           Стецьова (жінка Стеця)
117.  Macziek Tkacz   …….           Мацек ткач (Ткач)
118.  Nastka    …………….           Настка
119.  Jan Dudek    …………          Ян Дудик
120.  BIernath   ……………          Бернат
121.  Janek    ………………          Яник
122.  Stanislaw    …….…..…. Станіслав
123.  Czurylo   …….……..…         Цирило
124.  Tereszko     …….…..…         Терешко
125.  Krolyowicz    ……...….         Крільович
126.  Marczin Urbanow  ..….. Мартин Урбанів
127.  Urban    ……………….         Урбан
128.  Drahuszowicz   ……….         Драгушович
129.  Błozek    …………...…          Бложик
130.  Grzesz juzkow   …..….          Григор Юзьків
131.  Gaweł    …………..…..         Ґавел (?)
132.  Ihnath    ………………         Ігнат
133.  Wawko    ……….….…         Вавко
134.  Macziek    …………....         Мацик
135.  Kristoph   ………….…         Христоф
136.  Jurek    …………….…         Юрек (Юрко)
137.  Motylowicz    ………..         Мотильович
138.  Choma Sseczkow   …..         Хома Сецьків (?)
139.  Siodlarz   …………….         сідляр або ж римар
140.  Jakub    ………………         Якуб (Яків)
141.  Iliasz    ………………          Ілія
142.  Marsal    ………….….          Маршал
143.  Korblowa    ……….…          Корбльова
144.  Misko    ………….…..          Місько
145.  Jakubowa    …….……          Якубова (жінка Якова)
146.  Paula   …………….…          Павліна
147.  Zwiorek    …………...          Звірик
148.  Ihnath Kował   ….…...          Ігнат коваль (Коваль)
149.  Wassil   ………….…..          Василь
150.  Czech    ………….…..          Чех
151.  Zÿd    …………….…..          Жид
152.  Macziek Derlienier   ...          Мацик Дерлінер
153.  Kormanczetha   ……..           діти Кормана
154.  Ihnatko   ……………..          Ігнатко
155.  Iwan Kussnierz   …….          Іван кушнір (Кушнір)
156.  Byczikowa    ………...          Бицікова (жінка Биціка)
157.  Ttrafor   ……………...          Трафор (?)
158.  Ihnath Steczkow   ……         Ігнат Стецьків
159.  Jaczko Zyblik   ………         Яцько Зиблік
160.  Stecz Drahusow   ……         Стець Драгушів

Перед тим, як розпочати детальний розгляд цього списку, хочу зробити одне застереження чи зауваження. Я не знаю, яку освіту отримали складачі цих актів (писарі коронного скарбу). Але точно впевнений, що філологічних студій в університетах вони не відвідували! Та, можливо, на той час ще не існувало якихось чітких правил орфографії. Писарі записували імена та прізвища людей не керуючись якимись загальними правилами правопису, а зі слуху. Тобто, як почув, так і записав. Зверніть увагу на наступі записи:

№ 40. Hrycz Wastÿlcząth   ……  Гриць [з]  Васильчат  (з Васи́лькових);

№    63.   Ivanko Waszilczath;

№  113.   Hrycz Waselczath.

Без сумніву, що у всіх випадках йдеться про одне й теж прізвисько. Але у всіх трьох випадках воно записано по різному! І це при тому, що запис вела одна й та ж людина (про це я згадував трохи раніше).  Або ще приклад запису одного й того ж прізвища (прізвиська):

№  2.    Klaskon;

№ 112. Klaszkon.

І таких помилок у списку є багато. Описки зустрічаються не тільки в написаннях прізвищ (прізвиськ), але і в написанні імен. Добре, коли є з чим порівняти. Але коли прізвище зустрічається тільки раз у цьому списку. І де є гарантія, що написано воно вірно?  Або ж навпаки – воно перекручене так, що не впізнаєш знайоме…

Переглянувши даний список відразу впадає в око те, що значна частина записів складається лише з одного імені: 

№  10.    Paweł    …………………     Павло;

№  34.    Choma   ………….…….      Хома;

№  44.    Matwiey     …………….      Матвій;

№  68.    Hrycz     ………….……       Гриць;

№  69.    Iwan    ……..…………..       Іван.

Загалом такі „однойменки” складають приблизно третину всього списку! А деякі з них у списку повторюються. У таких випадках  могла виникнути плутанина. Але ж чому писар коронного скарбу (ревізор) не ідентифікував їх з допомогою прізвиська чи прізвища? Та тому, що їх просто ще не існувало!  Нагадаю, що це був період початку утворення українських прізвищ в Галичині. Значна частина простих городян (а тим більше – селян) свого прізвища ще не мали. Цей процес у своїй масовості тільки зароджувався. Спочатку до людей „прилипало” якесь прізвисько, яке згодом переходило у прізвище. При цьому початкове прізвисько могло значно трансформуватись. І процес цей міг бути доволі довготривалим. 

Та все ж багато тогочасних городян вже послуговувались прізвищами. Серед них ми бачимо багато прізвищ польського походження:
№  25.    Liesz Wacorkowicz   ……     Лєш[ко]   Вацоркович;
№  28.    Odwieszowskiey    ………     Одвєшовський;
№  87.    Kassellanowskie   ……….      Каселановські (Кашеляновські).
І цьому є просте пояснення. Наприкінці 16-го століття Галичина входила до складу польської держави. І хоча руське (українське) населення Старого Самбора у кількісному вимірі значно переважало, та  все ж, майже всі посади у повітовому і міському уряді обіймали поляки (які належали до шляхти або були багатими городянами). А період утворення прізвищ у середовищі шляхти (як польської, так і української) та інших багатих чиновників і землевласників розпочався набагато раніше. 
А тепер на прикладі цього списку спробуємо прослідкувати процес утворення прізвиськ.  Розлянемо наступні записи:
№  3.      Jurko Czidÿl   …………..    Юрко Цідиль (Цидиль, Чідиль);
№  8.      Lÿsz Czÿdÿlow   ……….    Лиш (Лесь?) Цидилів  (син Цидиля);
№  15.    Steczko   ……………….     Стецько;
№  158.  Ihnath Steczkow   ……...     Ігнат Стецьків (син Стецька);
№  106.  Steczkowietha    ……….     Стецьковʼята (діти Стецька); 
№  7.      Drahusz    ……………....     Драгуш (імʼя румунського походж.);
№  160.  Stecz Drahusow   ………     Стець Драгушів;
№  128.  Drahuszowicz   ………..      Драгушович.
У перших двох рядках бачимо прізвисько Цидиль і Цидилів. Тут „Цидилів” означає: син Циделя і його жінки, тобто – „Цидилів син”. У цьому випадку „Цидилів” – родовий відмінок множини. Аналогічно і  в наступних парах: Стецько – Стецьків, Драгуш – Драгушів. Тому сучасне прізвище Стецьків і аналогічне прізвисько з нашого списку – трошки різні речі. До сучасного прізвища „Стецьків” треба ставити запитання „хто?”, до нашого варіанту скоріше підійде запитання „чий?” (присвійний прикметник).  І якби писар замість „Ігнат Стецьків” записав „Ігнат Стецька” – це не було би помилкою. Ще одним підтвердженням сказаного є одночасне існування багатьох форм прізвиська від цього імені, зокрема такої, як „Стецьковʼята” (діти або нащадки Стецька). Причини появи прізвиськ такого типу я вже пояснював у цьому дослідженні. І останній запис – Драгушович. Це  також похідна форма від імені утворена з допомогою суфікса -ович (-евич),  і буквально означає „син Драгуша” (це як у нас у кожного в паспорті: по батькові).
Спробуємо об’єднати деякі із вже згаданих прізвиськ та інші, схожі за утворенням, в одну доволі велику групу. Стецьків, Драгушів, Масів (від імені Мась, яке сьогодні вийшло з ужитку), Макарів, Янович, Гриньович, Лехович, Стецьковʼята, Макарчата, Васильчата. Все це є прізвиська патронімічного походження. Вони утворюються від імені батька. Якщо в хаті поряд з дітьми вже проживали дорослі внуки, а їхній дід ще був живим, то прізвисько від імені діда могло перейти також на внуків. Важливою характеристикою цих прізвиськ була їх недовговічність. Ось що з цього приводу пише Ігор Смуток у своїй статті „Виникнення та використання прізвиськ серед шляхти Турківщини у XVI-XVIII ст.”:
       „Ще однією властивістю прізвиськ на початковому етапі їхнього функціонування була часова обмеженість побутування того чи іншого прізвиська одним поколінням. Оскільки основним їхнім завданням було вказати місце особи в системі родинних зв’язків, щойно останні зазнавали змін – а це відбувалося в кожному наступному поколінні – відбувалася заміна одних прізвиськ на інші. Нові, як і попередні, як правило, утворювалися від імен батьків.”
       Це означає, наприклад, що діти Гриця Макаріва могли вже зватись Грицівими або Грицевичами. Та все ж на якомусь певному етапі окремі прізвиська патрономічного походження могли також і „вкорінюватись” (передаваючись від дітей до внуків, від внуків до правнуків і т.д.) та переходити у статус прізвища. Це не відбувалось водночас для всіх таких випадків, а розтягувалось у межах десятиліть і століть.
       У тій же статті Ігор Смуток зазначає: „… на цьому етапі прізвиська непатронімічного походження виявилися більш стійкими й суттєво потіснили прізвиська, похідні від імен”. І цьому є своє пояснення. Імен, якими послуговувалось місцеве населення на той час, було всього кілька десятків. Серед них популярними були не більше десятка імен. Можливість утворення великої кількості прізвиськ патрономіччного походження значно знижувалась. Безпомилково ідентифікувати городян стає дуже проблематично. Зате іменників та прикметників в українській мові налічується безмежна кількість! А, отже, є величезний вибір:
№  6.      Fliak    ………………….     Фляк;
№  12.    Chudzik   ……………….     Худзік;
№  33.    Burÿ   ……………….….     Бурий;
№  43.    Hłybko   ……………….      Глибко;
№  73.    Zyła    ………………….      Жила;
№  95.    Krol     …………………      Кріль.

Існує ще одна категорія записів:
№  36.    Ihnath popadyn przi czerkwy …  Ігнат (священик при церкві);
№  83.    Bednarz     ……………...…...     боднар;
№  139.  Siodlarz   …………………….    сідляр або ж римар;
№  27.    Woytek piekarz    …….…..…     Войтек пекар;
№  105.  Stecz Kowal   …………..…...     Стець коваль (Коваль);
№  117.  Macziek Tkacz   …………….     Мацек ткач (Ткач);
№  155.  Iwan Kussnierz   …………...      Іван кушнір (Кушнір).
Зазначу, що священик належав до тієї категорії городян, які на той час вже мали (або могли би мати) власне прізвище. Та з якоїсь причини писар коронного скарбу вказує лише його ім’я та сан (Ігнат руський священик при церкві). А у наступних двох випадках ревізор записує людину лише по її професії, не вказуючи ні імені, ні прізвища (боднар, сідляр). Ці ремісничі професії не були такими вже й рідкісними, але для тогочасного Старого Самбора, мабуть, було достатньо по одному такому реміснику на все місто. Тому, коли мова йшла про боднара, всі городяни знали, про кого саме говорять. Хоча не виключаю можливості того, що Боднар це є прізвище. Але на мою думку – це малоймовірно. 
Далі у попередньому списку йдуть представники більш поширених у місті професій (пекар, коваль, ткач, кушнір). Тому писар поряд з професією вказує також і ім’я. Знову ж таки можна сказати, що Коваль, Ткач, і Кушнір є прізвищами. Але враховуючи загальну манеру ведення записів ревізорами – це все-таки є позначенням професії даної людини. Про таку тенденцію свідчать і наступні два записи, у яких писар вказує на походження людини, не зазначуючи ані імені, ані прізвища:
№  150.  Czech    ………….…...     Чех;
№  151.  Zÿd    …………….…...     Жид;
№  80.    Jaczko Strzilbycz   ……     Яцько Стрільбич.
В останньому записі поруч з іменем, очевидно, вказано місце, де раніше проживав цей Яцько (або проживали його батьки). 
Мабуть, у Вас склалось враження, що аналізуючи увесь список городян Старого Самбора 1585 року, я відірвався від основної теми – пошуку корінних старосамбірських родів.  Але це не так. Спробую дещо прояснити. Візьмемо, до прикладу, прізвище Фляк. Воно часто зустрічається в Галичині, зокрема на Старосамбірщині. Можливо, сьогодні у Старому Самборі проживають люди з таким прізвищем. Та віднести їх до категорії корінних родів ми не можемо. Бо у період з 1752 року до початку 20-го століття у місті не було жодного мешканця, який був би носієм цього прізвища (дивіться першу частину цього мого дослідження). Це саме стосується і ще кількох прізвищ, наведених у загальному списку. 
Хотілось би якось привʼязати запис  № 71.  Jaremka  до сучасного прізвища Ярема. Та у цьому випадку ми навіть не знаємо, що тут записано: чи це прізвисько, чи це прізвище, чи це ім’я. Тому у даному випадку я не буду робити ніяких висновків. 
Доволі цікавим є наступний запис:
№  156.  Byczikowa    ………...     Бицікова (жінка Биціка).
Можливо, це треба читати, як Бичикова, тобто вдова по Бичику. Щось схоже до Бущака. Але знову ж таки: у цьому випадку запитань більше, ніж відповідей. Якщо би був ще якийсь схожий запис. Але…  Тому й тут я не буду робити поспішних висновків. 

На превеликий жаль список городян Старого Самбора 1585 року виявився не таким вже знайомим, як очікувалось!
        Та все ж таки!  Не все тут так безнадійно!

        Подивимось на наступні два записи:
№  77.    Jaczko Zyblik   ……….     Яцько Зиблік;
№  159.  Jaczko Zyblik   ……….     Яцько Зиблік.
Хоча імʼя та прізвище співпадають стовідсотково, але тут мова йде про двох різних людей. Господарства у них були різні і податки вони сплачували також різні. Один з них мешкав за рікою (за Дністром), місце проживання другого не вказано. 
В 2001 році вийшла в світ моя найбільша і найглибша дослідницька праця „Книга памяті і буття роду твого. Нащадкам”. Це є генеалогічне дослідження багатьох корінних родів Старого Самбора. Працював я над цією книгою близько десяти років. А після цього ще чотири рази переписував її, доповнював та виправляв. За весь цей час я „проштудіював” багато науково-дослідницької літератури, зокрема в якій йшлося про принципи утворення українських прізвищ. А ще спілкувався з багатьма старшими людьми, яких сьогодні вже нема з нами. Зібрав і записав усі легенди і версії стосовно походження придомку Зіблик та зробив наступний висновок:
„…  Як би там не було, але всі ці версії зводяться до одного: був собі чоловік на ім’я (прізвище чи прізвисько) Зибель (Зібель) або Зиблик (Зіблик) від імені якого і утворився придомок Зиблікевичі.”
І ось через півтора десятка років цей мій заключний висновок отримав документальне підтвердження. Ще хотів би зауважити, що прізвище Зиблікевич та прізвисько Зиблік є дуже рідкісними і можна сказати є автохтонними для Старого Самбора. Тому говорити про якийсь там збіг – просто некоректно. 
А тепер подивимось на ще один запис:
№  74.    Iwan Gemerdÿkow  ….     Іван [з] Джемердиків.
Як і у випадку з Стецьків слово Gemerdÿkow є присвійний прикметник. Якщо його записати у називному відмінку однини – вийде Gemerdÿk. А це є не що інше, як сучасне прізвище Шемердяк. Як і прізвище Зиблікевич, прізвище Шемердяк є дуже рідкісним і є автохтонним для Старого Самбора. До цього прізвища важко знайти якесь схоже по звучанню і написанню.  

Ну а тепер настав час зробити якісь висновки. Перше, що я хотів би відзначити, це те, що площа Ринок в 1585 році вже існувала. Подивимося на заголовок до списку мешканців Старого Самбора: 
Osada Miesczan Starego Szambora thak w Rinku yako y w ulyczach
(поселення городян Старого Самбора, як на Ринку, так і у вулицях).
І хоча це більшою мірою стосується інших моїх досліджень з історії Старого Самбора, але це є надзвичайно важливим документальним підтвердженням існування площі вже у той час (1585 рік). В одній зі своїх праць я висловив припущення, що площі Ринок у Старому Самборі не менше, як 600 років! Правда, вирахувана цифра ще трохи не дотягує до 600. Та я думаю, що з часом віднайду і більш давні документи про існування Ринкової площі у Старому Самборі.
І основне. Знайдено документальні підтвердження того, що предки Зиблікевичів та Шемердяків в 1585 році вже проживали у Старому Самборі!
      Але я не хотів би розчаровувати представників інших корінних родів Старого Самбора. Адже серед тих Іванів, Гриців, Яцьків, Павлів, Дмитрів, Кіндратів та Василів напевно що були предки Вовчиків, Волосянських, Бущаків, Кінчиків, Лінинських, Сенетів, Сольчаників, Сиґеричів, Скипакевичів, Тисовських, Яремів та інших. Тільки потрібно ще добре пошукати… 

     Тому працю над цією темою я ще не згортаю. Буду шукати нові документи. Буду їх вивчати, опрацьовувати і знову доповнювати своє дослідження „Корінні старосамбірські роди”.