Книга пам’яті і буття роду твого. Нащадкам

 

        Ось, нарешті, вийшла друком найважливіша праця всього мого життя “Книга пам’яті і буття роду твого. Нащадкам”.  Ця книга – глибоке і ґрунтовне дослідження мого власного родоводу та родоводу моєї дружини, яке (за понад три десятки років клопіткої праці) перетворилося на захоплюючу історію життя й розвитку багатьох корінних старосамбірських родів. Адже з кожним попереднім поколінням кількість прямих прародичів (а, відповідно, і нових прізвищ на генеалогічному дереві) зростає у геометричній прогресії: батьки, два діда і дві бабусі, чотири прадіда і чотири прабаби, вісім прапра…  і так далі.  Усі ці коріння роду досліджено щонайменше до сьомого-дев’ятого коліна, а десь і до десятого-одинадцятого. Зауважу, що сьоме коліно – то прадід твого прадіда! У таблицях записано понад дві з половиною сотні осіб, що є прямими родичами: бабусі і дідусі з численними приставками пра-.  А загальна кількість осіб, про яких я розповів, згадав на сторінках “Книги памʼяті і буття роду твого. Нащадкам” або ж просто записав на генеалогічних таблицях – сягає числа понад 2000!

         Досліджено історії та складено генеалогічні таблиці родів Зиблікевичів, Сольчаників, Скипакевичів, Яремів, Бущаків, Шемердяків, Вовчиків, Сиґеричів, Саваринів та багатьох інших. Досліджено також фамілії, які свого часу зникли з демографічної мапи Старого Самбора, залишивши по собі лише далеких своїх нащадків: Саґалевичі, Стасечки, Грицейки та інші.

Щодо родоводу по лінії мого батька, то у книзі Ви прочитаєте захоплюючу розповідь про одну сільську громаду з Чернігівщини, яка з інтервалом у сотню років здійснила два міграційних переходи довжиною кожного у 500-600 кілометрів. Спочатку (у 1806 році) – на південь України, а потім (у 1910 році) – на її схід.

Старий Самбір. Історичні розвідки.

 

 

Книга «Старий Самбір. Історичні розвідки» присвячена 950  роковинам від дня першої писемної згадки про Старий Самбір у Воскресенському літописі в 1071 році.

 

На обкладинці книги розміщено комп’ютерний малюнок (нині неіснуючої) дерев’яної церкви Св. Миколая в Старому Самборі.

Малюнок створений мною згідно з описом цього храму в акті візитації церков Старосамбірського деканату 1766 року.

         У книзі є фотокопія цього давнього документу та його сучасний переклад.

 

У книзі вміщено  вісім  історичних розвідок та розділ  Додатки.

Ці розвідки є різнопланового характеру. Але їхньою головною темою є дослідження історії Старого Самбора, його розвитку та становлення. А також розповіді про людей – давніх та сучасних мешканців цього самобутнього містечка над Дністром.

 

А тепер трохи розповім про ті дослідження, що увійшли до збірки.

“Роздуми над минулим” – це моя найперша й темоутворююча розвідка. Бо власне прочитавши її, Ви маєте змогу вималювати у своїй уяві той давній Старий Самбір, його історію, розвиток, проблеми та здобутки.

 

Цікавою для читача буде розвідка “Дерев’яна церква Св. Миколая в Старому Самборі (1683-1830)”. Це зовсім нова тема в моїх дослідженнях. Тема, до якої в Старому Самборі ще ніхто й ніколи не торкався. У цій праці я відтворив гіпотетичний вигляд попередниці сучасної церкви за описом, вміщеному в одному давньому архівному документі, датованому 1766 роком.

 

У розділі “Місто з минулого” описано мої нові історичні дослідження щодо забудови площі Ринок та інших вулиць і закутин Старого Самбора. У цій праці в оригінальному стилі, через аналіз давніх і сучасних фотографій та інших архівних документів, ретельно описано вигляд та історію давніх будівель у Старому Самборі, що існували тут в останні 100‑150 років. Власне ця розвідка є продовженням моїх досліджень, виставлених у попередніх моїх книгах.

 

         До розділу “Корінні старосамбірські роди” увійшли три нові розвідки. Це вже не перші мої праці, присвячені цій темі. А в цій книзі Ви можете дізнатись про історію, становлення й розвиток польської та єврейської громад Старого Самбора, а також про українські роди, які існували в місті на початку ХІХ століття.

        

У своїй книзі у розділі “Алея слави” я помістив коротенькі розповіді про видатних людей, уродженців Старого Самбора.

У жилах багатьох нинішніх мешканців міста тече часточка крові тих достойних представників свого часу, хоча про це хтось може й не знати, бо родинні зв’язки з часом втрачаються… 

А це є ще одним, не менш важливим приводом для того, щоби ми зберегли пам’ять про цих людей та пишалися їхніми діяннями і досягненнями. Вони ходили тими ж вулицями і площами та завжди асоціювали себе з давнім містом над Дністром, що зветься Старий Самбір.

До переліку визначних особистостей нашого міста потрібно долучити й інших відомих людей, які хоч і не народилися в Старому Самборі, але певний час жили, працювали і творили в цьому місті. Адже вони в ті часи також вважали себе невід’ємною складовою частиною старосамбірської громади, переймалися проблемами міста та раділи його здобуткам.

 

Мабуть, багато цікавого й нового для себе знайдете і в  розділі Додатки.  Тут зібрані цікаві архівні документи, спогади людей про минувшину, давні світлини тощо. Зокрема тут вміщено оповідання о. Данила Лепкого “Сплачений довг”.     

 Це оповідання написано в 1909 році в Старому Самборі парохом місцевої громади. Власне, це є розповідь про мешканців Старого Самбора, які й стали прототипами персонажів художнього твору. Звичайно, здебільшого імена вигадані, однак окремим персонажам автор надав цілком реальні старосамбірські прізвища.

У сюжет цього художнього твору вплітаються такі ж реальні події та суспільні явища того часу. Наприклад: масштабна пожежа 1890 року, у якій було знищено велику частину міста; перша хвиля української еміграції (1895-1914). Читаючи оповідання, нам стає зрозуміло, що головні герої мешкали на Затиллі...       

 

Ось так коротенько і все. Отож наберіться позитивної енергії та читайте цю книгу...     

Світлини зі старої скрині або наш генетичний код

 

Вийшла друком нова моя книга “Світлини зі старої скрині або наш генетичний код”. Ця книга може стати гарним подарунком для ваших батьків, дідусів і бабусь. А разом із вашими нотатками на полях – стане безцінною пам’яткою для ваших нащадків.

На світлинах, розміщених на сторінках цієї книги-альбому, Ви побачите мешканців Старого Самбора першої половини ХХ століття, які були представниками різних старосамбірських родів та різних верств населення. А також прочитаєте мої невеличкі коментарі щодо тих подій та людей, зафіксованих на давніх фотографіях.  

 Фотографія – це мить у часі, зафіксована на плівці майстра. Це – документ, який певним чином допомагає зрозуміти чи пояснити суспільні явища та події, належно оцінити картини буденного життя або ж святкових дійств наших попередників у минулому.

Читаючи книгу, в одну мить опиняєшся в таких далеких, і таких близьких місцях. І на тих сторінках перед тобою оживають невеличкі локальні історії з життя міста та його мешканців…

Міф про гебрейську складову.

Міф про гебрейську складову.

Готуючи вступне слово до історичної розвідки “Польський слід в історії міста”, я зіткнувся з однією проблемою. Власне кажучи, з тією проблемою стикався й раніше, і відтоді це питання мене дуже дратує. Тут йдеться про висвітлення на окремих сайтах статистичних даних щодо етнічного розподілу населення Старого Самбора в минулому. Інформація, викладена там, є хибною і неправдивою. І навіть у такій поважній та широковідомій “Вікіпедії” (загальнодоступна вільна багатомовна онлайн-енциклопедія) знаходимо якісь абсурдні дані або іншу безглузду інформацію. То ж вирішив провести ще одне історичне дослідження та розвінчати деякі “міфи”. Для цього оглянемо знімок з екрана монітора, де зображена сторінка з Вікіпедії.

Скріншот. Фрагмент сторінки з Вікіпедії. Старий Самбір.

          У тексті цього скріншоту я виділив одне речення тоненькою рамочкою зі стрілкою та, збільшивши його, подав поруч у товстій рамці:

“У  1920-х роках близько 80 % мешканців містечка становили євреї. 18 %  – українці  і  2 % – поляки”.

Якщо прокрутити цю ж сторінку Вікіпедії трохи нижче, то знаходимо інформацію зовсім протилежного змісту. 

Скріншот. Фрагмент (2) сторінки з Вікіпедії. Старий Самбір.

       За вже згаданою схемою, я виділив фрагмент тексту та збільшив його. Читаємо: у 1890 році в Старому Самборі проживало 77 % греко-католиків (українців), 12 % – римо-католиків (поляків) та 11 % – іудеїв. Як могло статися, що в інертному (щодо будь-яких демографічних коливань) місті за тридцять років відсоток євреїв збільшився з 11-ти до 80-ти? Відповідь проста – ніяк!  Ні перше число (11), а друге (80) й поготів, не відповідають реальному стану речей у тодішньому Старому Самборі. Але й це не межа безглуздості. В Інтернеті на сайті незалежного культурологічного часопису «Ї» (число 48 за 2007 рік) знаходимо:

“У 1920-х рр. у Старому Самборі мешкало близько 500 гебрейських родин, і ще 500 емігрувало до США. Тоді у містечку близько 90% мешканців були євреями, 18% українців і 2% поляків”.

Тут відсоток євреїв у місті зріс аж до 90! Але творці цього часопису навіть не спробували просумувати всі відсотки. У них одне ціле становить 110 відсотків! Цікаво, у якій системі координат чи в якому вимірі вони живуть? Але найстрашніше те, що адміністратори численних сайтів сліпо копіюють ці дані і виставляють на сторінках своїх газет, журналів, блогів, сторінок, вводячи в оману тисячі, а то й десятки тисяч свої читачів.

Цим дослідженням я хочу розвінчати міф про 80-відсоткову (чи 90-відсоткову) заселеність Старого Самбора гебреями в недалекому минулому. І найперше зверну Вашу увагу на те, що ні на одному сайті, де фігурують ці числа (80% або 90%) щодо частки єврейського населення міста, немає жодного посилання на будь-які архівні документи чи на праці, статті, дослідження вчених-істориків. Це число з’явилося невідомо звідки і вже цим заслуговує на недовіру.

          Насамперед спробую підрахувати кількість осіб української національності, котрі мешкали в Старому Самборі в 1920 році. Для цього скористаюся метрикальними книгами греко-католицької парафії церкви Св. Миколая. Зрозуміло, що у тих книгах немає (і не могло бути) інформації про чисельний склад населення міста. Це число потрібно (за якоюсь схемою) вирахувати самому. Отже, спочатку визначу кількість укладених шлюбів за якийсь окреслений період, наприклад, від 1920 до 1930 року включно. Таких записів є 182, тобто це 364 особи, які стали на рушничок щастя. Серед них виявилося 55 осіб, які не були місцевими мешканцями. Отже, відмінусуємо і отримаємо (перший) результат – 309.  Усі ці молоді люди в 1920 році проживали разом зі своїми батьками в Старому Самборі.

          Я недаремно назвав тих людей молодими. Переглядаючи метри-кальні записи, констатуємо, що вік людей (які одружувались) коливався в межах 21-27-ми років і рідко був більшим за 30 років. Для дівчат нижня межа віку інколи опускалася до 17-18-ти років. А отже, переважна більшість тих молодих людей (80-90%) до моменту свого одруження проживали в повноцінних сім’ях, де були і батько, і мати. А станом на 1920 рік цей відсоток був ще вищий. Поясню останню тезу на прикладі. Якщо якась кількість осіб, що брали шлюб у 1930 році, були напівсиротами, то в 1920 році їхні батьки (або певна частина їх) ще були живими. Зауважу, що в метрикальних книгах був ще невеликий відсоток записів про шлюб старших людей (вдівців та вдовиць). Це також трохи вплинуло на кінцевий результат.

Не буду переобтяжувати шановного читача своїми розрахунками, лише скажу: у своїх кінцевих обчисленнях я виходив з того, що кожна третя особа (із тих 309-ти) станом на 1920 рік була напівсиротою. Отже, після всіх математичних дій отримаємо (другий) результат – 515. Це  кількість найближчих родичів (батьків та матерів) наших 309-ти молодят, які в 1920 році мешкали в Старому Самборі. І хоча число (515) певною мірою є гіпотетичним, воно, на мою думку, віддзеркалює реальний стан речей у ті часи.

          Далі підрахуємо кількість записів у метрикальних книгах про народження дитини в період від 1914 до 1919 року включно. Обґрунтую свій вибір саме цього відтинку часу. Наприклад: дівчинка, яка народилася в 1913 році, в 1930 вже мала 17 років і могла вийти заміж. Тобто могла потрапити до одного із попередніх списків. Щоби таких (ймовірних) повторів не виникало я розпочав підрахунок метрик з 1914 року. А з іншого боку: молодята, які одружилися на початку 1920 року, під кінець того ж року вже могли стати батьками. Така сім’я також може фігурувати у двох списках. І тому, щоб уникнути повторів, цей підрахунок я обмежив 1919 роком.

Отже, у метрикальних книгах за окреслений період часу (1914-1919 рр.) я нарахував 207 записів про народження дитини. Серед них є кілька, у яких записані немісцеві мешканці: три з них – метрики дітей із сімей священнослужителів; сім – метрики позашлюбних дітей. Сільські священики практикували робити метрикальні записи про народження своїх дітей у головній церкві деканату. А матері, у яких народилися позашлюбні діти, частенько хрестили їх у інших населених пунктах. Також фігурантів двох записів я не зумів ідентифікувати, як місцевих мешканців. Ким вони були й де постійно проживали – мені невідомо. Решта – 195 немовлят народилися тут у Старому Самборі, а їхні батьки були місцевими мешканцями. Сумна статистика засвідчує, що дитяча смертність у ті часи була дуже високою. І не всі діти, що народилися в  1914-1919 роках дожили до 1920 року. Я зробив припущення, що таких залишилася лише третина. Отримаємо (третій) результат – 65. Це (приблизна) кількість дітей (віком до семи років), які станом на 1920 рік проживали в Старому Самборі.

Тепер перерахуємо батьків тих новонароджених дітей. Не важливо, скільки дітей померло, але у всіх (зі 195-ти записаних у метриках) були батьки. Тільки з цього переліку потрібно вилучити повтори, бо в деяких сім’ях за цей період діти народжувалися двічі (та навіть і тричі). Таких повторів виявилося аж 40. Знайдену різницю (195–40=155) помножимо на два.  310 – це число батьків тих 195-ти дітей. Але й це число підлягає певній правці. Так, у метрикальних книгах є п’ять записів про народження позашлюбних дітей, матері яких жили в Старому Самборі. А отже, це – п’ять неповних сімей (у яких не було батька). Також були поодинокі випадки, коли після народження дитини (у окреслений період) і до 1920 року сім’я втрачала одного із годувальників. Таких випадків було не більше одного на десять сімей. Врахувавши це, отримаємо (четвертий) результат – 290. Це та кількість батьків, у яких (у 1914-1919 рр.) народилися діти і станом на 1920 рік усі вони мешкали в Старому Самборі.

Однак у місті мешкали не тільки діти, підлітки та молоді люди. Були й особи середнього та старшого віку. Спробуємо обчислити кількість найближчих родичів (батьків) тих 290 осіб (про яких мовилося в попередньому абзаці). Бо навіть і семирічні діти в 1920 році (як у нашому випадку) могли мати (і мали!) по парі дідусів і бабусь. Схожі розрахунки ми вже проводили (згадайте другий результат – 515). Але в цьому випадку я зменшу відсоток живих батьків. Позаяк із двох категорій людей – які щойно одружилися і ті, в яких народилися діти, – середній вік останньої буде трохи більший. У своїх розрахунках кількості батьків (тих 290 осіб)  я виходив з того, що дві третини з них (станом на 1920 рік) були напівсиротами. Після обчислень отримаємо (п’ятий) результат – 396.

Тепер визначимо суму:

·       309 – число молодих людей, які взяли шлюб у 1920-1930 роках;

·       515 – число батьків тих молодих людей;

·       65 – число дітей, що народилися в 1914-1919 роках;

·       290 – число людей (батьків), у яких народилися діти в 1914-1919 рр.;

·       396 – число дідів та бабусь дітей, що народилися в 1914-1919 роках.

Отримаємо результат – 1575. Це є кількість людей української національності, які станом на 1920 рік проживали в Старому Самборі. Для підрахунків я скористався записами в метрикальних книгах за сімнадцять календарних років (1914-1930). Зрозуміло, що це є далеко не  повна кількість українців, які мешкали в місті на ту пору. Певна частина українського населення залишилася не охопленою цим дослідженням. Хоча для кінцевих результатів розвідки і цього буде достатньо.

          Мабуть, Ви трохи втомилися від моїх підрахунків та чисел. Але ще трішки терпіння. Я вже “вийшов на фінішну пряму”, і невдовзі Ви отримаєте кінцеві результати розвідки. Отже, за даними вченого-історика Інкіна В. Ф. в Старому Самборі в 1880 році проживало 3636 чоловік,  у 1890 році – 4087 чоловік.  У 1910 році в місті вже було 4900 мешканців (за даними Л. В. Смуток). У повоєнний період, коли в місті вже не було єврейської громади, а переважна частина поляків емігрувала, кількість населення скоротилася і становила 3,7 тис. осіб (В. Ф. Інкін). А у 2011 році – уже сягала позначки 6,2 тис. осіб. Даних за 1920 рік немає, але можемо впевнено сказати, що кількість населення коливалася десь біля числа 5000.

          Крім українців та євреїв у Старому Самборі проживали ще й поляки. Їх було удвічі менше, ніж українців. Власне, наступне моє дослідження буде про польську громаду та співвідношення в кіль-кісному вимірі між українцями і поляками, а поки що, повірте на слові. Тож на 1575 українців у місті приходилося 788 поляків. А загалом – слов’янського населення (за моїми неповними підрахунками) було 2363 особи. Згідно з даними, опублікованими у Вікіпедії  (80% мешканців – євреї) та на сайті незалежного культурологічного часопису «Ї» (90% – євреї), кількість українців та поляків разом узятих (2363) – це п’ята або десята (відповідно) частка від загальної кількості населення Старого Самбора в 1920 році. І останній розрахунок. Якщо вірити даним, вказаним на цих сайтах, у місті в ті часи повинно було б проживати: «11.815» або ж «23.630» осіб…  Звичайно, це повний абсурд!

І навіть сьогодні кількість населення далеко не дотягує до позначки 10 тис. осіб. І це за умови, що приватні будинки розрослися по (колись необжитим) схилам долини Дністра, а в місті з’явилися нові мікрорайони з багатоповерховими будинками (Військове містечко, вулиця Проектна, Високий Замок). Тому вважаю, що цим дослідженням міф про “Старий Самбір, як єврейське місто” розвіяно. Так, звичайно, тут мешкала велика єврейська громада. Але ніколи за багатовікову історію міста вона не була кількісно більшою за українську складову. Зрозуміло, що єврейська громада мала певний вплив на життя та розвиток міста. І вплив цей не був якимось значнішим, ніж вплив української чи польської громад. Фактично місто розвивалося в тісному співіснуванні цих трьох культур (української, польської, єврейської).

  Який же насправді був етнічний розподіл населення в Старому Самборі? Для відповіді на ці запитання я використаю результати досліджень Інкіна В. Ф. та Смуток Л. В. і поясню, чому саме цим людям та їхнім історичним розвідкам можна довіряти.

          Інкін Василь Фадейович (1922-1999) – доктор історичних наук, професор Львівського національного університету імені Івана Франка. Наукові дослідження: соціально-економічні відносини і звичаєве право в Прикарпатті, середньовічна історія західноукраїнських міст. Більшість наукових праць, написані на основі поглибленого вивчення маловідомих історичних джерел. Також є автором багатьох статей у 26‑томному виданні “Історії міст і сіл Української РСР”.

Смуток Леся Вікторівна (1977 р.н.) – кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Досліджує історію населених пунктів Прикарпаття, їх адміністративний, етноконфесійний та господарський розвиток у XV-XVIII ст. Опрацьовує документальні збірки архівів та бібліотек Львова. Також є автором багатьох статей у 10‑томному виданні “Енциклопедії історії України” (ЕІУ).

Отже, в 1880 році етнічний склад населення Старого Самбора (за даними досліджень Інкіна В. Ф.) був таким:

·       40 % – українці,  

·       35 % – євреї,  

·       21 % – поляки.

Конфесійний склад населення міста в 1910 році (за даними досліджень Смуток Л. В.) був таким:

·       40,2 % – греко-католики (тобто українці), 

·       37,0 % – іудеї, 

·       22,7 % – римо-католики.

Порівняємо обидва списки. Процентні показники етнічних груп – майже ідентичні, хоча між ними відстань у тридцять років і населення за цей період кількісно зросло на понад 1200 осіб. Така стабільність етнічного складу (без будь-яких суттєвих коливань), очевидно, протрималася і наступні три десятиріччя, аж до початку Другої світової війни…    

Мабуть, саме таким і був реальний етнічний розподіл населення в Старому Самборі в другій половині ХІХ – першій половині ХХ ст. У  контексті сказаного вартувало би порівняти ще один список (складений за даними путівника по Галичині Мечислова Орловича, 1910 рік):

·       39 % – українці, 

·       35 % – євреї, 

·       26 % – поляки.

Д-р Мечислав Орлович (пол. Mieczysław Orłowicz, 1881-1959) – польський географ, етнограф, краєзнавець і популяризатор туризму, доктор права. Автор багатьох статей, нотаток, рецензій з туризму і краєзнавства. Народився в місті Комарно (нині – Львівська область). Навчався в гімназіях Ярослава (1891-1895), Самбора (1895-1896), Хирова (1896-1899). Далі – навчання в Університеті Яна Казимира у Львові. 1904 року почав організовувати екскурсії по Татрах. У 1906-му став доктором права.

          Порівнюючи цей список з двома попередніми, зауважуємо майже ідентичні числа, за винятком останньої, де частка поляків збільшена на  кілька відсотків. Мечислав Орлович не був професійним істориком і  не проводив ґрунтовних історичних досліджень. Але, очевидно, мав доступ до офіційних статистичних документів. А оскільки був поляком (а туристичний путівник – не офіційний документ), то частку своїх одноплемінників у путівнику міг трохи і завищити.

         Досліджуючи  тему “євреїв у Старому Самборі”, хотів би торкнутися ще одного питання, а саме: давності проживання євреїв у Старому Самборі. Щоби внести ясність у цьому питанні запропоную Вам перечитати кілька уривків з історичних документів.

1569 року,  1 травня,  місто Люблін.

Підтвердна грамота польського короля Сиґізмунда Августа привілею королеви Бони містечкові Старому Самбору з доданням права вирубу дерева, будівництва лазні й солодівень, із забороною купцям оминати містечко й євреям жити у ньому.

“… Оскільки ж Нас повідомили, що з давніх часів і донині жиди не мають у згаданому містечку спадкових будинків і помешкань, то Ми  даємо нинішнім таку свободу тим же міщанам і передміщанам Нашого містечка Старого Самбора, що жидам на майбутнє не можна буде володіти жодним домом чи то спадковим правом, чи то винаймати будь-яким способом в містечку й на Старосамбірському передмісті і жити в ньому, а міщани за давнім звичаєм будуть цілком вільними від проживання жидів”…

          Із тексту цієї грамоти стає зрозумілим, що з давніх часів і до 1569 року в місті не було жодного будинку, який перебував би у власності євреїв. А з 1 травня 1569 року набула чинності королівська заборона на проживання євреїв у місті та передмісті. Проте з документу не зовсім зрозуміло, чи до 1569 року євреї мешкали в місті чи ні. Мабуть, вони могли винаймати житло в місцевих мешканців. Але й самим городянам не вистачало житла, бо сім’ї, зазвичай, були великими. Разом із господарями нерідко мешкали і невістки, і зяті. Тому, якщо євреї і проживали в Старому Самборі до 1569 року, то це, можливо, були лише поодинокі випадки, які аж ніяк не могли набути масового характеру. А тепер переглянемо ще два уривки з іншої давньої грамоти.

1680 року,  20 вересня,  місто Стрий.

Підтвердна грамота польського короля Яна III привілеїв своїх попередників, наданих місту Старому Самбору 1553, 1569, 1579 й 1638 роках.

“… Міщани можуть також збудувати на міському ґрунті дві броварні для вжитку і зручності містечка та збирати з них усі побори й прибутки. Врешті міщанам та передміщанам згаданого містечка Старого Самбора й Передмістя належить виняткове право, що жоден жид не може мати будинку ні шляхом спадку, ні винайму ні в згаданому містечку, ні на Передмісті, ні набувати його, ні будь-яким чином займати, а містечко Старий Самбір з передмістями, які до нього прилягають, за давнім звичаєм є вільними й захищеними від цього навічно, що й декларуємо”…

“… Нарешті всі загалом і зокрема права, привілеї, декрети, вільності, свободи, ухвали поспільства, заяви, листи, рескрипти і їх підтвердження Нашими попередниками, королями Польщі у всіх їхніх пунктах, постановах, умовах, артикулах, умовах без жодних змін, так як би вони були переписані від слова до слова, визнаємо, підтверджуємо і ратифікуємо, додаючи таке тлумачення вище викладених деталей: що згадані міщани й передміщани Старого Самбора мають вільний вируб дерева у Наших лісах Сушицькому, Лужецькому, Стрілецькому, Тершівському; що ніхто з міщан і жителів згаданого містечка ні всередині, ні поза містечком не може ні продавати, ні віддавати в заставу, ні винаймати свої доми жидам під загрозою втрати цього майна”…

Відразу зазначу, що повний текст цих підтвердних грамот можете прочитати на сторінках моєї книги “Старий Самбір за сивиною століть”, що вийшла друком у видавництві “Коло” у 2016 році.

          Отже, цією грамотою польський король Ян ІІІ підтвердив більш ніж сторічний привілей для городян, виданий (одним із його попередників) королем Сиґізмундом Августом, про те, що євреям заборонено жити або володіти будь-якою нерухомістю в Старому Самборі та його передмістях. Тобто від 1569 і до 1680 року євреї в Старому Самборі не проживали, бо не мали на це права. І я думаю, що укази королів ніхто не порушував, бо таке незаконне проживання було би на видноті у всієї спільноти і приховати це було неможливо. А ще за порушення королівських указів назначалося суворе покарання.

          Але до якого часу, як довго діяли привілеї, надані королем Яном ІІІ городянам Старого Самбора?  Спробуємо визначити й це. Читаємо у Василя Фадейовича Інкіна:

“… В стані глибокого занепаду знаходимо Старий Самбір і на початку XVIII століття. Внаслідок епідемії чуми (у 1705 році – О.Г.) в  місті вмерло 326 чоловік. Із 125 садиб, які були тут, населеними лишилося лише 46. Інші були “пустими”, бо люди, якщо не вмерли, то розійшлися в пошуках хліба по інших місцях. 9 садиб захопила шляхта і духовенство за борги. Населення міста складалося головним чином з українців, про що свідчить те, що з 326 чоловік, померлих під час епідемії, 289 становили українці і 37 – поляки”...

Епідемії в ті часи були жахливими за своїми наслідками. Інколи від чуми гинуло майже все населення окремих міст і містечок Європи. Хвороба не поділяла людей за належністю до різних етнічних груп. Але ж чому в 1705 році в Старому Самборі чума не забрала життя в жодного єврея?  Відповідь проста – в 1705 році євреїв у місті ще не було!  І лише в 1737 році комісарський суд Самбірської економії дав офіційний дозвіл на проживання євреїв у місті. А отже, можемо констатувати – від 1569 і до 1737 року євреї в Старому Самборі не проживали і не володіли будь-якою нерухомістю в місті.

          У 2016 році до рук мені потрапив один давній документ (точніше – його фотокопія): “Інвентар Самбірської економії 1760 року”. Тоді ж я провів історичну розвідку цього документу, перебіг і результати якої можете прочитати в моїй книзі “Старий Самбір за сивиною століть”. Там Ви знайдете перелік усіх власників будинків та господарств у Старому Самборі. Читаючи списки тих людей, Ви не натрапите на жодні імена та прізвища, які би вказували на особу єврейського походження. Я ще раз уважно прочитав увесь документ (тобто його частину, що стосується Старого Самбора) та віднайшов п’ять згадок про євреїв у місті. Перші три з них були в переліку власників будинків на площі Ринок. Надаю переклад автентичного запису:

           “13.  Дім пана Валенти Більського. Жидів під заставу тримає.

            14.  Дім пана Михалевича. Також жидів під заставу тримає.

          …

  20.  Дім пана Григорія Богацького, від якого відкупив цей дім пан Райтаровський і жидам його арендує”.

Четвертий – у переліку власників будинків, що на вулиці до Львівської брами:

          “8.  Дім спереду (передня його частина? – О.Г.) Павла Нарожняка, нині (власність) пана Понятовського, підкоморія Корони, у якому жид Хасклєвич мешкає”.

          П’ятий запис – з опису оренди скарбової (тобто оренди державного майна):

          “… Будинок на розі вулиці в Ринку, при якому в передсінках є склеп мурований (крамниця – О.Г.), попереду нього невелика ятка. Далі  хата також мурована, вікон в ній три, в дерево оправлених. П’єц кафльовий, при нім комин вгорі виведений. На тому ж подвір’ї є хата, яку жиди на  школу перетворили і в ній набожества жидівські відправляють. Біля неї хатка мала, з сіней другі двері на тил будівлі виходять”.

          Як бачимо в 1760 році декілька єврейських сімей уже мешкали у  місті. Однак свого майна (нерухомості) ще не мали. На подвір’ї (задньому?) одного з мурованих будинків була маленька хата, яку євреї орендували в держави (читай – у короля), і в якій вони зорганізували школу і молитовну кімнату.

Тепер підсумуємо. З давніх-давен і до 1569 року в місті не було жодного будинку, який перебував би у власності євреїв. Якщо євреї і проживали (на правах оренди) у Старому Самборі до 1569 року, то це, можливо, були лише поодинокі випадки, які аж ніяк не могли набути масового характеру. Від 1569 і до 1737 року євреї в Старому Самборі не проживали і не володіли будь-якою нерухомістю в місті. Починаючи від 1737 року євреї потрохи осідають у місті, однак навіть в 1760 році житла у своїй власності ще не мали. Саме 1737 рік можна вважати початком історії єврейської громади в Старому Самборі, яка налічує (до сьогодні) трохи більш ніж 280 років. А враховуючи те, що в 1941 році єврейська громада припинила своє існування, то її історія налічує лише 200 років проживання у Старому Самборі.

На сайті (вже згадуваного) незалежного культурологічного часопису «Ї» читаємо:

“У 1553 р. місто отримує маґдебурзьке право і стає єврейським центром для оточуючих його штетлів та сіл – Хирова з його трьома сотнями єврейських родин, Старої Солі, Фельштина, села Стрілки. Кожна гебрейська родина тримала зв’язок з гебрейською громадою Старого Самбора”.

Можливо, я чогось не розумію. Тоді поясніть, як міг Старий Самбір стати єврейським центром, коли в місті не було найголовнішої умови для цього – не було євреїв?! А надгробки (мацеви) на єврейському цвинтарі (кіркуті) у Старому Самборі, яким 400 років…  Знову ж таки риторичне запитання: хто і кого хоронив у 1618 році на Окописку, коли євреїв тоді в місті не було?!

І ще кілька слів про Окописко (кіркут) та про мацеви. І справді, єврейський цвинтар є визначною культурно-історичною пам’яткою Старого Самбора, яку ми повинні зберегти для нащадків. А ще для інформації скажу, що на кам’яних надгробних плитах (мацевах) ніколи не викарбовувалися роки народження чи роки смерті людини. Там були лише віршовані рядки. Можна сказати, напис на мацеві – це ніби епіграф, який характеризує пройдений життєвий шлях цієї людини.

Можливо, у когось склалося враження, що я є антисемітом. Ні, я ніколи і нічого не мав проти євреїв. Але ж і речі потрібно називати своїми іменами. Якщо це 280, то це зовсім не 400. А якщо це 35-37, то вже аж ніяк не 80-90!  І ще про слово “жид”, яке трапляється в тексті моєї книги. Якщо Ви звернули увагу, я завжди вживав слово “єврей”, лише в перекладах давніх документів – “жид”. Це слово в українській мові, польській і в мовах ще багатьох європейських народів не є якоюсь образою, а є означенням, назвою представника цього народу. І тільки в Російській імперії, у колишньому СРСР та в російській мові воно набуло негативного характеру. 

Кам’яні надгробні плити на Окописку (фото Микити Печеника).