Олександр Глінка
Місто
з минулого
(продовження)
Львів 2015
* * * * *
Чудова
штука цей Інтернет! Не пройшло й року після публікації (у тому ж таки Інеті)
останньої частини моєї книги „Місто з минулого”, а у мене вже назбиралася ціла
низка давніх зображень з видами Старого Самбора. Серед них є дуже цікаві і
унікальні кадри! І, звичайно ж, моїм завданням є показати ці рідкісні світлини
якнайбільшій кількості читачів, які називають себе мешканцями або гостями цього
давнього міста, які колись тут народились або проживали. Та й, зрештою, всім
тим, кого цікавить історія Старого Самбора, історія далека і зовсім недавня. Бо
для молоді і для старших поколінь ці означення набувають зовсім різного змісту…
Світлини
ці зроблені в різний час і в різних куточках міста. І я довго ламав голову, як подати
цей матеріал, щоб не було ніяких стрибків і перельотів з одного кутка міста в
інший. У попередній частині цієї книги (Продовження.
2013 рік) у мене це, здається, вийшло. Та цього разу буде важче, бо й
справді світлини зроблені у різних закутинах міста. Але якось спробую.
Тож почну зі світлин, на
яких відображена центральна площа міста – площа Ринок. Саме з подібних
фотографій я розпочинав першу частину цієї книги (Фото 1 - Фото 4). Наступне Фото 164 – це як черговий дубль одного й того ж сюжету. Тільки зроблені ці дублі з інтервалом у декілька років. А
почерговість цих „дублів” можна визначити по висоті дерев перед будівлею ратуші.
Користуючись відомостями про ті перші чотири світлини, зроблю припущення, що дане Фото 164 зроблене у період між 1904 та
1908 роками. Ще відзначу непогану якість цієї світлини. А вкупі з тим, що
електронна копія зроблена на хорошому сканері, то маю надзвичайно чудовий
фотографічний матеріал для досліджень, деталі якого можна збільшувати,
збільшувати і збільшувати! Ми чудово бачимо годину, яку показує міський
годинник на ратуші. Ми можемо прочитати все, що написано на вивісках над
магазинчиками і на стінах будинків. І ще можемо розгледіти багато-багато інших
дрібних деталей!
Я вже зазначав у першій
частині цієї книги, що відтворити точні копії таких світлини у сучасному
форматі неможливо через дерева, що ростуть на площі. Тому поряд з останньою
фотографією запропоную для Вашого огляду ще одну із тієї ж серії – Фото 165. На жаль якість її бажає бути
кращою. Зате на ній зафіксовано дуже цікаві речі і не менш загадкові події.
В Інтернеті ця фотографія підписана
1914 роком. Не викликає сумніву, що це є пізня осінь або зима. Про це свідчить
одяг людей і те, що дерева перед ратушею стоять зовсім голі, без єдиного
листочка.
Звернемо детальнішу
увагу на дерева перед ратушею. У даній моїй книзі є вже сім світлин, на яких
зображена старосамбірська ратуша (це крім тих світлин, що зроблені з
протилежного берега Дністра). І саме по висоті (тобто по віку) тих
дерев можна розставити ці світлини у хронологічному порядку. На Фото 165 ті дерева найвищі і вже давно переросли
по висоті другий поверх будівлі ратуші. А я нагадаю Шановному Читачеві, що 1914
рік був останнім у „житті” старосамбірської ратуші.
Маючи на своєму компʼютері
електронну копію з високою роздільною здатністю цієї неякісної потертої
світлини, я все-таки можу досить легко розглядати деякі деталі. Тому дозволю
собі ще раз виставити це фото, але з моїми контурними домальовками та іншими
позначеннями (Фото 166). Червоним кольором я обвів контури даху церкви
та її дзвіниць. З боку фронтальної стіни ми вже бачимо три дзвіниці (початок
добудови бічних дзвіниць – 1910 рік). Фіолетовим кольором я обвів контури
двоповерхової будівлі ратуші і два остови – все те, що залишилось від вежі.
Крім зруйнованої вежі також бачимо відсутність даху над будівлею, бо у цьому
місці добре проглядається задня частина даху церкви. Нагадаю, що ратуша була
зруйнована в наслідок пожежі 21 липня 1914 року напередодні Першої світової
війни. Також у мене є такі дані, що тоді вогонь знищив лише вежу ратуші, а саму
аварійну будівлю ратуші розібрали згодом. Тому, можливо, світлина зроблена десь
у листопаді-грудні 1914 року.
Коли я вперше подивися на цю
світлину, я подумав, що хтось виголошує промову з балкону будинку. Але коли
почав аналізувати, куди звернені погляди людей, в який бік повернуті їх обличчя,
то вийшло все по-іншому. Люди, які стоять під стіною будівлі, зовсім не
заглядають на балкон! Вони дивляться перед собою, якраз в те місце, яке на фотографії
є затертим (я позначив це двома перехрещеними червоними лініями). Туди
спрямовані і погляди всієї цієї громади. Епіцентр цього дійства знаходиться на
проїжджій частині перед тими двома будинками, що збереглись до сьогодні. Десь
саме навпроти того, що розташований у парі зліва (у наш час – пл. Ринок, 11). Теперішній
вигляд цих будинків можете побачити на Фото
8 з першої частини цієї книги. А для тих, кому ліньки листати книгу,
позначу зеленою стрілкою будинок, у якому сьогодні знаходиться податкова
інспекція.
Цікаве Фото 165 ще й тим, що на ньому повністю видно будинок, у якому
сьогодні розміщена лікарня. І, до слова, у мене це єдина така фотографія. Але
чи то є той самий будинок? Давайте подивимось на Фото 167 та порівняємо. Звичайно ж, другий поверх могли добудувати.
У сучасній лікарні на поверсі є по сім вікон. На давній – сім вікон і двоє
дверей! Коли ж порівняти обидві світлини, стає зрозумілим, що крайнє вікно
справа та крайні двері зліва були замуровані. Двері, що були посередині
будівлі, переробили на вікно. Замуровувати старі двері, вікна або прорубувати
нові – це звичайна практика, яка дуже часто використовувалась у всі часи. Як
правило, нові двері – це поява нової крамнички або майстерні. Повернемось до Фото 164. Справа на ньому ми бачимо
лівий край тієї самої будівлі теперішньої лікарні. Тут замість крайніх дверей
бачимо вікно (Фото 164 зроблене значно
раніше, аніж Фото 165). Двері
вирубали вже пізніше і, скоріше за все, там була якась крамничка. Я навіть маю
інформацію про те, хто був власником цієї крамнички. Але я не впевнений на сто
відсотків, тому таку інформацію не буду озвучувати.
Здавалось би, така пошарпана,
від віку посіріла світлина… Але скільки вона нам розповіла, скільки цікавого відкрила.
Якби вона тільки могла омолодіти років на сто! Скільки нового ми змогли би ще
довідатись у тих сьогодні затертих і потемнілих фрагментах вічності!..
Тепер перейдемо до огляду наступного
Фото 168. Фотографуючи центральну
площу міста, тогочасні фотомайстри завжди повертались обличчям до ратуші. Ця робота
майстра випадає з того правила. Тут ми бачимо іншу частину площі. І таких
світлин у мене є небагато. До них можна зарахувати й ті, що зроблені з
протилежного берега Дністра. Але на них ці будинки виглядають мініатюрними, а дрібні
деталі розгледіти важко. Подивимось на Фото
169. Хоча дерева суттєво заважають, але ми бачимо увесь ряд будинків
на цьому боці площі і можемо щось порівнювати. Зверну Вашу увагу на те, що
будинок, у якому сьогодні розміщується податкова, втратив одну зі своїх
характерних ознак – три маленькі прямокутні віконця на горищі. А ще зовсім
недавно вони були (див. Фото 8). Під
час останнього косметичного ремонту фасаду ці віконця просто були замуровані.
Розповідаючи про цю будівлю
у першій частині книги, я висловив припущення, що її другий поверх був
добудований вже у радянський час. На той момент у моєму архіві не було Фото 165 та Фото 168. Тому вимушений забрати свої слова назад і констатувати,
що другий поверх цієї будівлі наприкінці 1914 року вже існував!
Не помиляється лише той, хто
нічого не робить. Але це не моя життєва позиція. Тому, даруйте…
Тепер звернемо увагу на той будинок,
що примикає до будинку Ґеймбергів. У першій частині своєї книги я назвав його
„будинок з гребінцем”. Всі місцеві мешканці сотні або й тисячі разів проходили повз
нього. Мабуть, хтось звернув увагу на гарний кований балкончик. Але тільки
одиниці змогли помітити на ньому дещо особливе. Це фамільна монограма або
вензель (Фото 170). Іншими словами –
це зображення
початкових літер, переважно імен та прізвищ, які зазвичай переплітаються між
собою і утворюють візерунок. Це шифр, який надав власник цього вензеля плюс
фантазія художника. Але що зашифровано у цьому вензелі?
Зверху ми бачимо цифри 1896.
Скоріше за все, це рік у якому був збудований цей будинок. Перша буква
вензеля найбільше схожа на давню церковнослов’янську букву ять (Ѣ), яка в сучасній
українській мові перейшла в і. Хоча все це виглядає доволі
дивно. Адже літера ять (Ѣ) ніколи не вживалась на початку
слова! М’який знак ерь (Ь) викликає ще більше сумнівів (хоч
він є навіть ближчим по написанню), а букву Б таким чином ніхто
ніколи не писав. Але зверніть увагу: перша літера є дзеркально-перевернутим
зображенням останньої. Тобто металеві заготовки цих літер – ідентичні! Чи могла
би це бути помилка майстра, який замість букви Р втулив щось догори
ногами? І чому його не заставили переробити свій „блуд”? Та все це тільки
припущення. А ми залишимо першу букву у спокою і продовжимо. Далі йде
крапка, а за нею великі букви К та Р, що розділені між собою
маленькою літерою і. Таким чином ми отримали щось схоже на „ Ѣ. К і Р ” чи „ Ь. К і
Р ”. А
може це польський варіант: „ b. K i P ”. Що саме
зашифрував власник цього вензелю у тих літерах? Якби я знав імʼя та прізвище
власника цього вензеля, то, можливо, дав би якусь відповідь на це запитання.
Коли
ми вже зачепили тему балкончиків та вензелів на них, то перенесемось до ще
одного будинку за адресою площа Ринок, 7 (Фото
171). Тут ми бачимо огорожу балкона,
зроблену у такому ж стилі і також з вензелем! Спробуємо роздивитись, які літери
розміщені на ньому. На перший погляд все ясно і просто. В літеру О
вписана літера Н. Та при ближчому огляді
стає зрозумілим, що тут не все так вже й просто. Можливо, то не буква О,
а старослов’янська фіта (Ɵ) в яку вписана буква П… Ніхто вже не зможе подивитись на цей
вензель очима того давнього художника-дизайнера та зрозуміти його задум…
Продовжимо
нашу екскурсію старовинним містом і для цього рушимо у східному керунку. Пройдемо
повз костел донизу крутою вуличкою у напрямку річки. А тепер розвернемось і
поглянемо на костел (Фото 172 та Фото 173). Не знаю, як правильно назвати
архітектурний елемент, розташований на краю даху костелу, який ми бачимо на
давній світлині і який відсутній на теперішній. Але якщо уважно придивитись, то
у внутрішній арці цієї надбудови щось вмонтовано. І найбільше це схоже на
дзвін!..
На дальньому плані старої
світлини помічаємо фронтон будівлі школи з округлим віконцем та ряд вікон
другого поверху, які частково перекриваються будівлею товариства „Сокіл”. Правіше
чітко проглядаються обриси сусіднього зі школою будинку. А ще, зважаючи на статус
цього дійства та одяг людей, висловлю припущення, що світлина зроблена у день (у
переддень) свята Покрови…
А зараз якимось чарівним
чином перенесемось на протилежний правий берег Дністра і з висоти Посадської
гори подивимось на давнє місто (Фото 176 та Фото 177). Усі, хто читав першу частину
цієї книги, памʼятають про проблему, з якою я зіткнувся роблячи сучасні ремейки
на подібні фотографії. А проблема ця – озеленення нашого міста. Через те я і не
намагався зробити сучасні версії останніх двох світлин. Зрештою, всі ці
світлини схожі між собою і тому для загальної уяви про сьогоднішній вигляд
міста з Посадської гори достатньо вже раніше зроблених Фото 48, Фото 50, Фото 52. Зате така кількість давніх світлин,
зроблених з протилежного берега Дністра, відкриває нові можливості (Фото 47, Фото 49, Фото 51, Фото 176, Фото
177). Стає надзвичайно цікаво
знаходити між ними якісь розбіжності, зовсім невеликі або ж суттєві. Спробуйте
і Ви самі порівняти ці світлини. Якщо у Вас не виникло такого бажання, то
я Вам допоможу і постараюся довести наскільки це цікаво і захоплююче!
Для прикладу візьмемо
останню світлину (Фото 177) і
спробуємо провести деякий візуальний аналіз. Отже, на передньому плані бачимо
частково русло Дністра або його рукави. Далі бачимо залізничну колію. Відомо,
що колію через Старий Самбір проклали у 1904 році. Звідси і констатуємо перший
висновок: дана фотографія зроблена не раніше 1904 року! За колією розлігся
пустир про який ми згадували розглядаючи попередні світлини (Фото 174 та Фото 175). А праворуч від пустиря – будівля товариства „Сокіл”.
Бачимо саме той її первісний вигляд, що і на Фото 66 та Фото 68. Перед будинком – огороджена спортивна
площадка, попередник сучасного стадіону. Тепер звернемо увагу на церкву. Тут
бачимо будівлю храму з однією центральною банею. Відомо, що бічні дзвіниці були
добудовані в 1910 році коли парохом церкви був о. Данило Лепкий.
Таким чином ми вирахували,
що дана фотографія зроблена в період від 1904 до 1910 року! Звичайно, це ще не
якась конкретна дата, але це вже набагато краще, ніж ніяка! На ці цифри вже
можна опиратись при подальших дослідженнях.
Як я вже писав, сьогодні
немає жодного сенсу робити сучасні знімки нашого міста з протилежного (правого)
берега Дністра. На таких фотографіях видніється лише шпиль костелу, а решта
міста потопає у буйній зелені дерев! Але, переглядаючи якось фотографії в
Інтернеті, я натрапив на декілька цікавих кадрів. Зроблені вони з висоти
пташиного польоту. А якщо точніше, то, мабуть, з борту авіамодельного планера.
І хоча зéлені там більше, ніж достатньо, але принаймні видно дахи
будинків. Принагідно хочу висловити подяку автору цих знімків.
То ж продовжимо візуальний
аналіз Фото 177. Для цього розглянемо
його два фрагменти (Фото 178 та Фото 180). На першому фрагменті ми
чудово бачимо майже всю забудову північної сторони площі Ринок (ряд будинків справа
та зліва від ратуші). Ще два будинки у цьому ряду закриває собою костел. Зверну
Вашу увагу на перший будинок зліва від костелу. Це той самий будинок Ґеймбергів
про який я розповідав трохи вище. На цій світлині він одноповерховий. А
вже на світлині 1914 року (Фото 165)
цей будинок має два поверхи. Отже, другий поверх був добудований у період між
1904 і 1914 роком. Таким же чином можна аналізувати чи не кожен будинок на цій
світлині, порівнюючи їх зображення на інших фотографіях, давніх і сучасних. А
ще на цій світлині видно, що крайні будинки на Затилі розташовувались не далі,
як по межі сьогоднішньої вулиці Крутої.
Не менш цікавим видається і
другий фрагмент цієї світлини (Фото 180
та Фото 181). На цих двох кадрах я
позначив червоною стрілкою цвинтар, який у моєму дитинстві люди називали
„старим”. На Фото 180 бачимо тільки огороджену ділянку під
нього! Ще не має ані дерев, ані каплички. Можливо, там є тільки декілька
поховань у верхній його частині. Отже, на початку 20-го століття той („старий”)
цвинтар тільки почав закладатися!
А тепер подивіться на те, що
я позначив синьою стрілкою. Так! Ви не помилились! Це хата, яка збудована
на території цвинтаря! І я цю хату ще добре памʼятаю.
Була вона старою, похиленою, з чорними вікнами, що були навхрест забиті
дошками. Ця хата завжди навіювала на мене якийсь холод і викликала у моїй
дитячій уяві різні містичні картинки. Та тільки не завжди вона такою була. До
війни тут мешкав якийсь пан Ґреґор Коцельський. Нам невідомо, які причини
спонукали його оселитись у такому незвичному місці. Невідомо і те чи він
збудував ту хату, чи була вона ще до нього. Але відомо, що мав він дружину і
двох синів. Той пан не тільки там мешкав, він доглядав за цвинтарем, охороняв
його і, мабуть, виконував інші роботи, повʼязані з функціонуванням цього кладовища.
Старі люди розповідали, що той пан мав мапу цвинтаря, а в окремій книзі записував
усіх померлих та відмічав ділянку, де їх поховали. Міг він і по памʼяті показати
місця поховання багатьох людей, що знайшли собі притулок у цій землі…
Чи не правда, як багато
нового та цікавого можна взнати розглядаючи лише одну світлину?.. Якщо ми вже торкнулися теми цвинтарів, то хочу
запропонувати Вашій увазі ще одну давню світлину (Фото 182). Не виникає жодних сумнівів, що на фотографії зображено
саме той „старий” старосамбірський цвинтар. Бачимо ту ж архітектуру каплички,
що і нинішня. Ідентична конфігурація бічного вікна, та ж напівкругла апсида
позаду і т.д. Стосовно Фото 183, то іншого ракурсу я просто не
мав змоги найти. Кілька кроків вправо, вліво чи назад – і вся капличка
ховається за зеленню дерев та кущів. Сьогодні ці дерева – це столітні свідки
усіх тих сумних подій і процесій, що відбувались тут. Викликає зацікавлення і
напис під давньою світлиною. Я не знавець німецької мови. Але переклад цих слів
вказує на те, що на передньому плані ми бачимо якісь військові поховання (що в
мене викликає деякі сумніви)…
Порівнюючи ці світлини, я
вирішив ще раз сходити на цвинтар, щоби відшукати пропущені мною якісь деталі
або зачіпки. Цього разу я все уважно оглянув і знайшов багато чого цікавого. Так,
над дверима каплиці прибита табличка. ЇЇ текст та манера написання відмінні від
тих табличок, що монтують на могильних пам’ятниках. Очевидно, що дана табличка
стосується саме цієї каплички і була на ній прикріплена від самої її побудови. Текст
написано польською мовою, то ж подаю його у перекладі: „Вдячні парафіяни
(колишньому) душпастиру кс. Йозефові Стрельбицькому. 18 березня 1865 † 8 листопада 1907” . У Старому Самборі за останній період було дуже
багато священиків і ксьондзів. Але чому саме цей ксьондз заслужив на таку пам’ять
від парафіян? У моєму архіві є список усіх греко-католицьких священиків,
які були парохами у місцевій церкві починаючи з 1828 року. Але не маю такого
переліку римо-католицьких ксьондзів. Тут треба згадати дещо з історії костелу
св. Миколая у Старому Самборі. Відомо, що сучасний храм був зведений 1890 році.
Освятив його єпископ Лука Солецький. Вдруге костел освятили в 1903 році, коли,
нарешті, закінчилися усі будівельні і оздоблювальні роботи.
Освячення провів єпископ-помічник Кароль Фішер. Подивимось тепер на роки життя
кс. Йозефа Стрельбицького. Можливо, на зламі 19-20 ст. саме він був парохом
римо-католицької громади міста і мав якусь велику заслугу у добудові храму?..
Повернемось тепер до
нашої каплички. Зрозуміло, що після смерті кс. Стрельбицького вже ніхто би не
встиг до кінця 1907 року збудувати її. Напевно, це зробили вже у наступному
1908 році, або ще кілька років по тому. Зрештою, в Інтернеті під Фото 182 стояла дата: 1910 рік.
Оглядаючи попередні
фотографії, ми якимось чарівним чином переміщалися з одного берега Дністра на
інший. І хоча наші предки знали значно більше казок, аніж ми, та все ж
переміщались вони через річку звичайним, не казковим способом. Відколи у міста з’явились
поселення-супутники на правому березі, відтоді люди і почали зводити мости. І
було тих мостів завжди два. Один – на Посаду Долішню, другий – на Посаду
Горішню. Час від часу норовлива гірська річка забирала ці мости, та люди
відбудовували нові. За моєї пам’яті вже помінялась значна їх кількість. Зводили
ті мости не обов’язково на попередньому місці. Але колись давніше міст на
Долішню Посаду завжди прив’язувався до одного конкретного місця. Саме до того, перед
яким сьогодні стоїть капличка Івана Хрестителя. Берег у цьому місці був
високим, скалистим і не піддавався розмиванню гірською річкою. У ті
давні часи це було найвдаліше місце для спорудження моста. Завдячуючи цьому та невеличка
площа й стала своєрідним центром Долішньої Посади. Від тієї площі дороги і
стежки ніби віялом розходились в різні боки. А капличку, якщо брати до уваги
загальний вік Долішньої Посади, збудували зовсім недавно, в 1916 році.
У своїй книзі я не виставляв
сучасних версій для старих фотографій мостів. Бо якщо новий міст розташований у
іншому місці, то який у тому сенс? Я тільки коротко прокоментую Фото 184 та Фото 185. Перше з них зроблене
у повоєнний період зі сторони Долішньої Посади. У лівому верхньому кутку бачимо
будівлю в якій сьогодні знаходиться міська поліклініка. Друге фото зроблене у
1935 році. За річкою на дальньому плані видніється Горішня Посада.
Якщо ми вже опинились біля
моста, що веде на Горішню Посаду, то пройдемо ще кількасот метрів і оглянемо ще
одну цікаву споруду (Фото 186).
Місток цей був збудований, скоріш за все, тоді, коли прокладали залізницю через
наше місто. Хтось скаже, що такого моста у Старому Самборі зараз не має. Але
подивіться на Фото 187. Це той самий
міст! Можете навіть порівняти конфігурацію кожного каменю у цій кладці. Та за
сторічну його історію Дністер наніс стільки ґрунту, каміння і піску, що споруду
цю тепер важко впізнати. Колись під тим мостом можна було проїхати верхи на
коні. Сьогодні під ним можна лише проповзти на животі. А знаходиться цей місток
на самій межі міста. Там, де потічок, що тече між Окописком та старою „Засолкою”
і далі попри крайні будинки у місті, перетинає залізничну колію на своєму шляху
до річки.
Продовжимо далі свою
екскурсію древнім і сучасним Старим Самбором. Для цього полишимо залізничний місток,
вийдемо на головну вулицю міста та попрямуємо у північному напрямку до
центру міста. Пройшовши ще кількасот метрів зупинимось і оглянемо Фото 188. Це міське „староство”.
Зображення цього будинку ще можемо побачити на Фото 82 та Фото 84.
Правда, на останньому воно підписано, як один із шкільних корпусів. Сьогодні
цієї будівлі не існує. Не зустрічав я і містян, які би памʼятали цю будівлю. Більшість
людей навіть уяви не мали, де б могло знаходитись те „староство”. Та все-таки
дехто чув про нього. Хоча й місцезнаходження цієї споруди вказував дуже і дуже
приблизно. То ж довелось проводити власне розслідування цієї загадкової
„справи”. Маючи непогану електронну копію даної світлини я збільшив її,
наскільки це було можливо. І уважно оглянув усі будинки, що стоять зліва від
староства, а також навпроти через дорогу. Звертав увагу на кожну деталь, на
кожну дрібничку: на вікна, на двері, на комини, на висоту і ширину будинків, на
дахи і т.д. Потім я зробив з півсотні
фотографій значної ділянки цієї вулиці. Ну і нарешті став шукати зачіпку. Вона
виявилась одразу, бо ж іншого варіанту і не могло бути.
Порівняємо Фото 188 та Фото 189. На першому з
них звернемо увагу на дім зліва від староства. Це будинок на шість вікон плюс
двері (у новому варіанті – жовто-цеглова будівля на сім вікон). Справа від
цього будинку бачимо дивну прибудову і щось схоже на якісь дерев’яні ворота з мурованими
стовпами, що ведуть на подвірʼя староства. На мою думку, у тій прибудові розміщувалась
охорона, що наглядала за цією брамою, подвірʼям та усією будівлею. На
підтвердження цього бачимо й жовніра перед входом до староства. Можливо, у
підвалі будинку була буцегарня. У теперішній час згадувана прибудова „перетворилась”
на повноцінний житловий дім, що притулився до бічної стіни свого патрона.
Зліва від довгого
будинку бачимо і зовсім вузенький, на два вікна і двері. Він зберігся дотепер. За
ним знову йде вузький будинок на три вікна і який також зберігся до
сьогоднішніх днів. А далі – трохи довший, на чотири вікна і двоє дверей. Усе
зійшлося на сто відсотків!
Таким чином
справа від жовто-цеглового будинку (Фото 189) колись знаходилось староство. Сьогодні там на доволі великій
ділянці знаходиться будинок під №165. Збудований він у радянський час і не
фасадом до дороги, а в глибині тієї ділянки.
У міжвоєнний період цей район міста став певним осередком польського
життя у Старому Самборі. Тут проживала досить велика кількість поляків. Довкола
староства було ще декілька різних польських державних та громадських установ. Так,
справа від староства (зі сторони Окописка) через кілька будинків була захоронка
для дітей із польських сімей. Мабуть, це від неї залишилось у глибині подвір’я декілька
допоміжних будівель з червоної цегли. Але це питання ще потребує нових
досліджень…
У попередній історії
залишається невідомим рік зведення будівлі „староства” і дата та причини її
зникнення. Та, можливо, хтось знає відповіді на ці запитання?..
Ми ж продовжимо нашу подорож
містом. І підемо до центральної площі. У моєму архіві вже назбиралось чимало
фотографій, на яких зображені городяни на фоні будівель, розташованих довкола
цієї площі. Більшість тих світлин відносяться до повоєнного періоду. Усіх їх
викласти тут у книзі немає змоги та й не має потреби. Але декілька найцікавіших
я опублікую (Фото 190 та Фото 192). Перше з них
зроблене у передвоєнному 1939 році. На передньому плані – чарівні мешканки
нашого міста. Справа на світлині бачимо високий паркан за яким видніється
невеличка дерев’яна будка, вкрита гонтою. Очевидно, це була якась маленька
крамничка, ятка. А паркан цей відгороджував ту невеличку ділянку, що існує
сьогодні перед будівлею колишньої міської лазні.
Фото 192 зроблене в кількох десятках кроків нижче по дорозі, аніж попереднє.
Датується воно 1936 роком. А цікаве тим, що у верхньому правому куті на
дальньому плані ми бачимо неіснуючу вже хату. Сьогодні на цьому місці
розмістився магазин. Будівля магазину (збудована в 1955 році) була дещо зміщена
у бік церкви, а стара хата навпаки була висунута ближче до головної вулиці.
А ми знову вирушимо у
північному напрямку до залізничного вокзалу. На цьому шляху зробимо ще кілька
зупинок. Перша буде біля будинку колишньої аптеки. Тепер подивимось через
дорогу по діагоналі (Фото 194). Перед нами стоїть знайома усім Вам будівля. За весь час її існування
у ній розміщувалось десятки різних організацій, установ, контор, кабінетів,
магазинчиків та офісів. За часів мого дитинства тут розміщувалась редакція
Старосамбірської районної газети. Люди так і називали той будинок: „редакція”.
А в роки моєї юності перейменували на „стару редакцію”. Бачимо необштукатурені
стіни з червоної цегли. Саме так виглядав цей будинок у довоєнний час. Справа
на фасаді цього будинку видно ще одні двері (сьогодні їх немає). Це якраз і є
той магазинчик, що ми бачили на Фото 150.
Вирушимо далі і наступна
наша зупинка буде біля сучасної музичної школи. Пройдемо до кінця цієї будівлі
і розвернемось на 180 градусів. На Фото 196
бачимо школу для хлопців у Старому
Самборі. Про цю школу я вже розповідав у попередній частині книги. Там же були
виставлені і фотографії з її виглядом. Дана світлина зроблена з іншого ракурсу
і охоплює майже всю площину фасаду. Нагадаю тільки, що сучасна музична школа
була збудована на фундаменті старої будівлі у 1963 році.
Знову розвернемося на 180
градусів і подивимось по діагоналі через дорогу. Перед нашими очима постає
колишній „будинок побуту” (Фото 198). Навіть старші люди вже так звикли до його вигляду, що й забули яким
він був на початку! Уважно подивіться на Фото
200. Це той самий будинок побуту „Карпати”. Але тут він двоповерховий і удвоє
менший! Повернемось до Фото 198. Зверніть увагу на вікна обабіч
крайніх правих дверей та три вікна над ними. Віконні рами цих вікон мають одну
відмінну деталь від інших рам у будинку. І на сто відсотків співпадають з
віконними рамами, що на Фото 200. А,
отже, два поверхи правої частини цієї будівлі й були тим первісним будинком
побуту до якого згодом добудували дзеркальну половинку і третій поверх!
А тепер перейдемо до Фото 201. Зроблене воно в 1934 році. Справа
на світлині бачимо мурований будинок на даху якого є трикутний фронтон з
круглим віконцем. У попередніх частинах книги я вже описував цей будинок. Сьогодні
у ньому розмістився міський відділок міліції. А через дорогу ми бачимо, як у
1934 році виглядала та частина вулиці, де після війни збудували побуткомбінат.
Висловлю припущення, що велике розлоге дерево зліва на Фото 201 і велике дерево біля ближнього кута будинку побуту на Фото 200 є одним і тим самим деревом!
Продовжимо нашу екскурсію і наступну
зупинку зробимо перед будівлею теперішньої міської поліклініки (Фото 202
та Фото 203). Перша з тих світлин
зроблена у радянський час, а друга – на початку двадцятого століття (як казали
наші бабці – за Пані-Матки Австрії). Сучасний вигляд цього будинку я вже
виставляв у книзі (Фото 85), то ж
повторюватись не буду. Але хотів би звернути Вашу увагу на інше. На фронтоні
будівлі бачимо якийсь барельєф чи ліпнину (Фото 204). Це зображення двоголового орла – гербу Австро-Угорської імперії (Фото 205). Так! Двоголовий орел був присутній не тільки на гербі Російської імперії.
Смію нагадати, що про це Ви вже давно знали. Адже у дитинстві багато хто з Вас займався
нумізматикою. І на наших теренах часто знаходилися старі австрійські монети з
тим гербом. Монети ці наші прадіди і прабабці називали „ґрейцерами” (Фото 206). Згадали?..
Наступна зупинка у нашій екскурсії – залізничний вокзал (Фото 207 та Фото 208). У попередніх частинах цієї книги я виставив багато
старих світлин, на яких було зображено цю будівлю. Багато чого і розповів про
неї. Фото 207
зроблене з іншого ракурсу та й якість цієї світлини дуже хороша. Ми можемо
прослідкувати всі ті зміни, що відбулись у архітектурі даху будинку та
прилеглій території. А я нагадаю, що дах вокзалу був перебудований після того,
як в травні 1915 року відступаючі російські війська генерала Брусілова спалили
цю будівлю, застосовуючи тактику „випаленої землі”…
Вокзал – це місце зустрічей
і розставань. Саме тут і завершиться сьогоднішня наше екскурсія давнім і
теперішнім Старим Самбором. Та я і надалі буду збирати новий
матеріал, щоби знову продовжити цю подорож. Шановний Читачу,
чекаю також і на Вашу допомогу у пошуках світлин з видами
давнього Старого Самбора. А ще я радий, що вдалось вихопити з мороку забуття
хоча б декілька сторінок з історії нашого міста та зберегти їх для
нащадків…
