Старий Самбір. Площа Ринок. Відгомін часу

Старий Самбір. Площа Ринок. Метаморфози

Лелека

І знову неподалік Старого Самбора у тій же місцині зустрівся я з лелекою

(перед цим я розповідав про свою зустріч з карпатським чорним лелекою).

На відміну від чорного лелеки ця птаха більше тягнеться до людей і поруч з ними будує своє гніздо.

Та не дивлячись на це, певну дистанцію тримає завжди.

Знимкувати лелеку звичайного відносно легко і багато хто це робив до мене.

Але те, що побачив я того ранку – було дещо унікальним!

Лелека займався ранковими водними процедурами у гірській водиці!

На жаль початок того дійства я не встиг зазнимкувати (поки дістав камеру, налаштував)…

Але цю процедуру я бачив і можу про неї розповісти!

Отже, лелека якимось неймовірним “поступально-черпальним” рухом занурювався у воду…

Спочатку під воду йшла голова, потім шия, потім крильми підхоплював ту воду і випростувався на своїх ногах, та так, що бризки води розсипались на декілька метрів довкола птахи!

Далі вийшов на беріг, розпростер свої крила і плавно помахуючи ними сушив своє пір’я.

Злітаємо... Пір’я мокре… Важко…

А потім зробив у небі коло, пролетів біля мене, ніби говорячи: “До зустрічі!” Та й полетів десь у своїх пташиних справах!

Всі світлини зроблені мною з допомогою камери Canon.

Травень 2011 року.

Карпатський чорний лелека

Десь неподалік Старого Самбора звив собі гніздечко карпатський чорний лелека.

Птаха ця дуже обережна і зустрічі з людьми уникає.

Вперше цю птаху я побачив років двадцять тому в тій же місцині.

І за тих двадцять років зустрічав я чорного лелеку там усього декілька разів!

Та місцеві мешканці розповідають, що селяться вони тут щороку!

Власне, саме гніздечко цих птахів сховано десь у горах.

А до цієї невеличкої гірської річечки вони прилітають на риболовлю! 

Прилітають вони до річки зранку, коли все тільки починає прокидатись, а люди ще не повиходили зі своїх домівок.  

… А чорне вбрання птахи на сонці відливає смарагдом!..

Лелека заходить на мілководдя і, розпростерши крила, з шумом біжить по воді.

Сполошена риба намагається втекти, виблискуючи на “віражах” своїми срібними боками.

І у цей момент лелека своїм довгим червоним дзьобом вихоплює її з води!

Звичайно, далеко не кожна спроба птахи завершується успіхом.

… Та й рибка ця зовсім невеличка, як тюлька розміром…

Але двадцять хвилин (саме стільки тривало це пташине полювання) очевидно достатньо для задоволення гастрономічних потреб чорного лелеки!

Після чого птаха гордовито відходить і граційно злетівши, миттю зникає з поля зору…

Всі світлини зроблені мною з допомогою камери  Canon  26.05.2011 року.

Роздуми над минулим

Олександр Глінка

 Роздуми 

над минулим

Львів 2002

Ця книга – це розповідь-роздум про древнє місто, яке сьогодні називається Старий Самбір. А історію цю я хотів би розпочати не з моменту виникнення самого міста, а з часів набагато віддаленіших. Адже ця місцевість – то не пустеля і не випалений сонцем степ. Це благодатні землі: в лісах яких було багато різноманітної дичини; в ріках було повно риби, а на північ від підніжжя гір були придатні для землеробства родючі землі. Отож, цей край з давніх давен був привабливий для людей.

         На території Галичини археологи віднайшли стоянки людей, які жили 50-20 тисяч років тому. Дещо більше вчені знають про спільноти людей та їхні культури більш пізнього періоду – після останнього льодовикового періоду.

         Останній, четвертий льодовик, південна межа якого сягала території сьогоднішнього Мінська, розтанув близько 10 тисяч років до нашої ери. У цей період остаточно сформувався сучасний ландшафт України, річкові системи та озера, рослинний та тваринний світ.

         Від цього часу на Підкарпатті (за оцінками археологів) проживали десятки різних за походженням та мовними ознаками племен. Кожне наступне плем’я знищувало попереднє, відтісняло його з зайнятих територій або ж мирно співіснувало, поволі асимілюючись або розчиняючи в собі попередників. Приходили ці племена звідусіль: зі сходу, із заходу, з півдня і з півночі. І всі вони приносили свою культуру, звичаї, мову. Одні з них оселялись тут надовго, на століття й навіть тисячоліття. Інші – робили лише короткотривалі зупинки на шляху до своєї омріяної майбутньої країни.

         Які з тих племен, що жили на території Підкарпаття до слов’ян, були їхніми прародичами? Історична наука ще не дала відповіді на це запитання. Були чи не були серед них пращурі слов’ян, але якийсь вплив на формування слов’ян всі вони в певній мірі мали. В чому цей вплив виявлявся? Очевидно, що кожне наступне плем’я, яке проживало тут, переймало від своїх попередників деякі елементи культури, віросповідувань, способів обробітку землі, будівництва житла, деякі слова у своїй мові і ін. Можливо, і якась частина попереднього населення змішувалась, асимілювалась з наступними племенами. Чи було це саме так, чи ні – слово за науковцями.

         Археологічні пам’ятки свідчать про перебування протослов’янського населення у межах Львівської області ще з доби пізньої бронзи (приблизно за тисячу років до нашої ери). Більшість вчених дотримуються думки, що прабатьківщина слов’ян охоплювала північні схили Карпат, долину Вісли та басейн Прип’яті. Отже, Підкарпаття належало до територій, на яких зароджувалося протослов’янське населення.

         Починаючи з VI століття нашої ери, слов’яни почали відігравати важливу роль у житті тогочасної Європи. Слов’янські племена, що проживали в VI - IX століттях, за умови близькості проживання та спільності походження об’єднувались у союзи: поляни, уличі, тиверці, древляни і інші. На території сучасної Львівської області проживали дуліби (бужани, волиняни) та хорвати.

         Дуліби проживали в основному на півночі області, хоча окремі поселення могли розташовуватись і південніше. Так у Ходорівському районі та біля міста Стрия є села з назвою Дуліби. Очевидно, назва цих сіл якимось чином пов’язана з племенами дулібів. Згодом частина дулібів пішла на захід, де, асимілювавшись з місцевим населенням, стала відома як „чеські дуліби”.

         Південну частину області або ж Підкарпаття населяли племена білих хорватів, що утворювали великий союз. А край цей був відомий під назвою Біла Хорватія, Західна або Червона Хорватія (слово „Хорватія” у різних джерелах звучить по різному: Хроватія, Хробатія, Хробація). Дещо пізніше цей край стали називати „Червенська земля” або „Червенська Русь”. Згодом цей союз розпався, а частина білих хорватів пішла на південний захід у пошуках нової батьківщини.

         У ІХ столітті Червенська земля була вже густо заселена. На заході вона межувала з полянами (полонами) – об’єднанням західно-слов’янських племен (не переплутайте зі східнослов’янськими племе-нами полян, які жили на берегах Дніпра на території сучасної Київщини). На півдні Червенська земля межувала з уграми. В цей час вже були добре налагоджені торгівельні зв’язки з сусідами. Час від часу торгівельні шляхи перетворювались у військові дороги, адже охочих загарбати цей край було досить. І ось на одному з таких шляхів, який називався „Руський шлях” і вів через Карпати в „угри” й виникло місто Самбір. Ця назва зберігалась за містом до 1390 року. З 1390 по 1919 рік офіційна назва – Старе Місто. Але за більш ніж 500-літній період ця назва не вкоренилась серед мешканців міста. Міщани й надалі називали своє місто „Самбір”, хоча й додавали слово „Старий”. З 1919 року за містом остаточно закріпилася назва Старий Самбір.

         Точна дата заснування [Старого] Самбора невідома. Вчені вважають, що місто було засновано десь у ІХ-Х столітті. Таким чином, [Старий] Самбір є одним з найдавніших міст Підкарпаття на ряду з такими містами, як Звенигород, Белз, Буськ, Пліснеськ, Галич, Перемишль, Щирець, Удеч, Городок, Вишня та іншими.

         Звідки ж походить назва „Самбір”? Єдиної думки про походження цієї назви в історичних джерелах немає. В радянський час нав’язувалась версія, що назва утворена від слів „сам бір” (на місці заснування міста раніше були лише самі ліси). Але існують і інші версії (всього їх більше десяти). Деякі вчені-історики пов’язують назву міста Самбір від слів „сам боротися” або від ранньослов’янського „самбож” (надбрамна вежа), тому що місто було розташоване на важливому торгівельному шляху і мало завдання охороняти край від нападу ворогів. Ще інші – від давньослов’янської особової назви „Самбор”. Є намагання довести, що назва міста утворена від назви дерева самбірки, самборини (чорної верби), що росла на берегах Дністра та ін.

         Тут хотів би зазначити, що за всі часи було чимало вчених-дослідників, які досліджували історію Старого Самбора і Старо-самбірщини. Серед них: Софія Стшетельська-Ґрінберґова (Staromiejskie zieme i ludność, Lwów, 1899), Ф. Сярчинський, Володимир Кобільник (1885-1937), о. Симеон Коростенський (жив на рубежі ХVII-XVIII столітть, написав „Добромильський літопис”) та інші.

         Заснований на Руському шляху [Старий] Самбір став воротами цього шляху в Карпати. Якщо з півночі (по рівнині) до міста можна було підійти декількома різними шляхами, то з півдня (через гори) обвідних доріг не було. Завдяки цьому вигідному економічному і стратегічному положенню, місто починає швидко зростати. Яким же воно було у ті далекі часи?

         Як стверджують дослідники, у Самборі існував замок, а місто було обнесене стінами, поза якими знаходилось передмістя. Так самбірський історик Ф. Сярчинський у 1829 році зазначив, що в Старому Самборі ще застав руїни давнього замку.

         Документально відтворити вигляд тогочасного міста вже, напевно, нікому не вдасться. Але встановити межі міста, тобто місце, де знаходились міські мури, брами, цілком можливо (і на мій погляд, з надзвичайно високим відсотком точності)! Це я зараз і спробую зробити. А для цього скористаюся логікою тогочасних „будівничих” міст (на теперішній лад – головного архітектора міста).

         Яке ж основне завдання було у будівничого при закладанні нового міста? Найперше і найголовніше – захистити місто від нападу можливих ворогів. Міста, як правило, виникали на торгівельних шляхах. А де були дороги, там час від часу з’являлись і вороги. Звичайно ж, у розпорядженні будівничого не було важких механізмів та машин. А збудувати місто-фортецю чи хоча би укріплене городище – справа вельми трудомістка і затяжна. Тому давні будівничі при плануванні міст, де тільки це було можливо, якнайбільше враховували і використовували рельєф даної місцевості.

         Уявіть собі на рівній площадці мур висотою в три метри. Чи є він вже таким неприступним? А тепер уявіть собі цей самий мур або навіть меншої висоти, але збудований на гребені крутого три- чи п’яти-метрового земляного валу. Такий мур ставав вже майже неприступним. Ось такими валами, тільки не штучного, а природного походження і скористався будівничий [Старого] Самбора.

         А тепер, взявши до уваги рельєф місцевості, на якій розташоване місто, накреслимо можливу межу древнього Самбора. І почнемо зі Східної стіни міста, оскільки рельєф тут найяскравіше виражений і можна безпомилково визначити місцеположення міських мурів. Отже, східна межа міста (тобто міський мур) проходив паралельно центральній вулиці міста на відстані 100-150 метрів на схід від неї (в бік ріки), якраз у тому місці, де профіль поверхні круто обривається донизу. Таким чином, Східний мур розпочинався десь на задньому подвір’ї сучасного будинку пошти і тягнувся на південь до заднього подвір’я костелу і далі до колишнього хлібного магазину, що навпроти пам’ятника Тарасові Шевченку. В кількох десятках метрів на схід від костелу, в тому місці, де був мур, і зараз стоїть стіна, яка огороджує територію католицького храму. Щоправда, ця стіна є вже значно пізнішого походження.

         Від хлібного магазинчика міські мури повертали на захід. Це вже був Південний мур. Він, як і Східний мур, був збудований у тому місці, де профіль поверхні обривався донизу. Це в кількадесят метрів на південь від пам’ятника Т. Г. Шевченкові. Далі він тягнувся на захід до задньої межі колишнього базарчика і ще далі – паралельно сучасній вулиці Богдана Хмельницького на відстані 150-200 метрів на південь від неї. Хочу зазначити, що час та господарська діяльність людини сильно нівелюють, згладжують рельєф поверхні. Тому схили, на гребені яких звели Східний та Південний мур, тисячоліттям назад були значно крутішими. Внизу вздовж Південного муру протікав потічок, що також був додатковим захисним чинником у оборонних фортифікаціях міста.

         Через місто з півночі на південь проходив шлях (саме по ньому і проходить сучасна центральна вулиця Старого Самбора – вул. Лева Галицького, колишня вул. Леніна, а ще раніше – Цісарська). У тому місці, де шлях виходив за межі міста була Південна брама. Це приблизно там, де при дорозі стоїть пам’ятник Т. Г. Шевченку або кілька десятків метрів нижче. Софія Стшетельська-Ґрінберґова наприкінці ХІХ століття сама оглядала залишки мурованої брами та мурів при ній. Дослідниця зазначала, що браму цю називали „Заїздом Рисі”.

         За Південною брамою вздовж шляху виникло передмістя, яке називалось Повалиско. Цю назву воно отримало від назви крутого схилу, що був праворуч від шляху в кількастах метрах від Заїзду Рисі. „Повалиско” або „на Повалиску” означало: на повалі, на стелі, тобто десь високо, на самому горищі. Очевидно, що ця круча, колись буквально „нависала” над шляхом. Дехто хибно вважає, що назва „Повалиско” походить від слова „повалити” (наприклад: повалений ураганом ліс або розвалини чого-небудь). Але ця версія виникла тільки внаслідок схожості звучання слів. Хоча старі люди переповідали, що на Повалиску (йдеться про гору) колись знаходили рештки якогось муру чи фундаменту. Збереглись також перекази, що саме на цьому місці стояла будівля, в якій не раз зупинялась королева Бона.

         Так, звичайно, королева Бона могла мати тут свою резиденцію чи хоча би мисливський будиночок. Адже в 1545 році вона стає володаркою всіх королівських маєтків в Турківщині, в Самборі і Старому Самборі, якими до цього більше століття володіли Одровонжі. Біля Старого Самбора навіть збереглась назва лісових угідь, яка вказує на приналежність їх королеві Боні – „Крульове”, або як тут частіше говорили: „Корольове” (за Горішніми Шперами). А крім цього, коро-лева Бона була закохана у цей край. Вона часто приїжджала сюди, любила полювати в Турківських та Старосамбірських пущах. Саме за її наказом і її коштом була впорядкована дорога Самбір - Турка.

         Але ж Бона була все-таки королевою, і мати резиденцію в передмісті було би не по-королівськи. Якщо ж на Повалиску дійсно були залишки якихось мурів чи фундаменту, то це, на мою думку, могли бути залишки оборонної вежі. При наявності такого форпосту захищатись від ворогів, які осаджували Південні ворота, було набагато легше і ефективніше. Адже ворога, що стояв під міською брамою, можна було обстрілювати і спереду (з міських стін), і ззаду (з оборонної вежі). Крім цього, з вежі, що „нависала” над шляхом, можна було легко контролювати досить великий відрізок дороги, починаючи від самої міської брами.

         Але чи існувала ця оборонна вежа насправді? Нагадаю, що це є тільки моє припущення. Хоча передумови для її існування були. Це і вигідне стратегічне положення, а також наявність загрози нападу з півдня. Неодноразово на Галичину через карпатські перевали нападали угорські королі і феодали, трансільванські князі. Досить часто таким шляхом користувались татари. Також великої шкоди прикарпатським містам і селам завдавали напади закарпатських та угорських розбійників – „бескидників”. Отож, захищатись було від кого.

         Якщо на місцезнаходження Східної та Південної стін міста вказує рельєф поверхні, то з західної сторони встановити межі міста по рельєфу неможливо. Зате з давніх часів зберігся топонім „Затиля” (трохи змінене від слова „затилля”), що означає „за тилом”, тобто „позаду”. Позаду, але чого? Звичайно ж: міських мурів! Але де саме, в якому місці проходила Західна стіна? Щоб відповісти на це запитання, зробимо невеличкий відступ.

         У всі часи, коли міста обносились стінами чи мурами, довкола них виникали і передмістя. Але хати чи будівлі, з огляду на безпеку, заборонялось будувати впритул до міського муру. Отож, в місцях, де передмістя підходило впритул до міста, під міськими стінами на вільній від забудови смужці землі спонтанно виникали дороги, тобто вулиці.

Хочу також зазначити, що межі людських обійсть часто зазнавали змін: роздрібнювались (коли, наприклад, у сім’ї було багато синів); або об’єднувались (це частіше траплялося після спустошливих нападів ворогів або після страшних епідемій чуми, холери, тифу). Вулиці ж, як правило, у своїх координатах не змінювались майже ніколи.

 Єдиною вулицею, що перетинає все Затиля з півдня на північ є сучасна вулиця проф. М. Зиблікевича (продовженням вулиці можна рахувати 150 метрів вигону між обійстями Саваринів і Кочергів). Саме по цій вулиці по східній її стороні і проходив міський мур. На північному кінці вулиці проф. М. Зиблікевича (де вона стикається з вулицею Лесі Українки) межі міста окреслює новий природний фортифікаційний чинник – потік (слово „Потік” у розмовах людей часто звучить саме, як власна назва). Багато століть тому цей Потік, очевидно, був більшим і повноводнішим.

Отже, Потік, як я вже зазначав, був таким собі природним „ровом з водою” перед стінами міста. Оскільки Потік у цьому місці мав досить норовистий характер, що виявлялось підчас сильних дощів та злив, його та міські стіни розділяла дорога (щоб не підмивало міські мури).

Таким чином, міська стіна від рогу сучасних вулиць проф. Зиблікевича та Л. Українки повертала на схід і йшла паралельно Потіку і вулиці, і, оминаючи церкву, далі знову повертала на північ. Через кількасот метрів від церкви Потік, дорога і відповідно й міський мур знову повертають на схід. Це вже починалась Північна стіна.

Західна стіна не мала якоїсь великої брами. Тут існувала тільки невелика хвіртка, можливо, їх було навіть дві. Точне місцезнаходження їх зараз важко вказати. Але те, що вони існували, це безперечно. Адже через Затиля був найближчий шлях в ліс, в гори, яким часто користувались громадяни міста при нападах ворогів. Окрім цього, повинна була бути хвіртка, щоб пройти на міський цвинтар. Таким чином, одна хвіртка могла бути на якомусь відрізку вулиці Л. Українки. Друга  хвіртка  могла  бути  у тому  місці  на  Затилі,  де сучасна вулиця Б. Хмельницького пересікалась би з міськими стінами. Або в тому місці, де вуличка, що починається між кінотеатром і колишнім готелем, стикується з вулицею проф. Зиблікевича. Також хочу зазначити, що значно пізніше, коли вже не існувало міських мурів, назва „Затиля” поширилась і на частину міста, що прилягала до цього передмістя.

Північна стіна міста була найдоступнішою і найуразливішою для ворогів. Тому була і найбільш укріпленою. З тієї ж причини Потік та дорога вздовж Північної стіни помінялись місцями: одразу за стіною протікав Потік, а за ним вже йшла дорога (з північного боку міста рельєф місцевості був рівнинним і Потік вже не мав такого норовистого характеру).

У тому місці, де Північний мур пересікався зі шляхом (декілька метрів південніше від місця, де зараз Потік пересікає головну вулицю міста) була друга (Північна) міська брама. Саме десь тут, у цьому місці, і оглядала залишки Північної мурованої брами Софія Стшетельська-Ґрінберґова.

Збереглись перекази, що міська брама була декілька сотень метрів нижче: між теперішньою музичною школою і міліцією. Якщо брама дійсно існувала у цьому місці, то це, на мою думку, було вже значно пізніше і носила вона не оборонний характер, а скоріш за все торгівельно-митну функцію. Тобто, ніякої підв’язки до міських мурів не мала і не могла мати. Можливо, це був просто шлагбаум на дорозі. А наявність таких переказів вказує на відносно недавнє існування цієї брами.

Залишилось нез’ясованим місцезнаходження невеличкого (близько 200 метрів) відрізку міських мурів, а саме: від Північної брами до заднього двору будинку аптеки і далі до заднього двору будинку пошти. Рельєф поверхні тут рівнинний, а додаткових природних фортифікаційних чинників немає. А оскільки відрізок цей доволі незначний, то мур повинен був знаходитись десь на прямих, що з’єднують ці об’єкти.

З північної сторони за міськими стінами з давніх-давен існувало передмістя „Посадка”. Ця назва (топонім) є ще одним підтвердженням того, що Північний мур проходив саме в тому місці, де зараз протікає Потік, а вірніше – на його правому березі. Як відомо, „посада”, „посад” (в даному випадку „Посадка”) в Х-ХVІ століттях – торгівельно-ремісниче поселення розташоване за міськими стінами. Згодом назва „Посадка” (як і в випадку з Затилям) поширилась на частину міста, що прилягала до неї. Північна частина Посадки мала ще також назву „Болонь”. А місцина попід самою горою називалась „Сабичів”. „Болонь” або „оболонь” – поширена на Україні народна назва низовинних заболочених лук, узлісся. Часто вживається як власна назва (наприклад, Оболонь у Києві). Етимологія топоніму „Сабичів” мені невідома.

Період „життя“ топонімів буває різним. Одні з них живуть століттями і тисячоліттями, інші на протязі одного або кількох поколінь. Одні назви легко пояснити, а інші бувають зовсім незрозумілими. Так, наприклад, частину теперішньої вулиці Д. Лепкого від №7 до №13 колись давно називали „за Валами”, „на Завалах” чи просто „Завали” (хати під №13 вже не існує, як і не існує ще однієї хати – між номерами 9 і 11). Що ж означає ця назва? Дехто із старших людей пояснювали цю назву тим, що людські хати стояли тут дуже тісно, „навалившись” одна на одну… А, можливо, колись давно тут дійсно існували земляні укріплення – вали?

Цікаві назви лісових угідь довкола Старого Самбора. Це: Рубань, Шпери, Лаз, Ковальова Яма, Корольове, Спаланина, Пасіки, Зруб, Верх, Будиска, Сидаковий Горб, На Зарінках, Шевські Стежки, Острогірка та інші. Етимологію більшості з цих топонімів легко пояснити. А от що може означати назва Шпери?..

Щоб завершити розмову про передмістя [Старого] Самбора згадаю ще про Горішню і Долішню Посади. Щоправда, точніша їх назва „висілки”, а не передмістя. А виникли ці висілки значно пізніше від решти передмість, в той час, коли вже не існувало міських мурів, а передмістя увійшли до складу міста і мали однаковий з ним статус. Та й слово „посада” (після ХVІ ст.) вже набуває іншого значення – невеличке селище міського типу.

У 1916 році у „центрі” Долішньої Посади (у тому місці, де від невеличкої площі на схилі гори вулички віялом розходяться в різні боки) її мешканці збудували капличку Івана Хрестителя. Збудовано її було в пам’ять про тих жителів Долішньої Посади, що загинули на фронтах Першої світової війни, а також щоби ще живі вояки скоріше повернулись додому з війни.

Але давайте з передмість знову повернемося до древнього міста. Як бачимо, розміри міста (а саме, міста в межах міських мурів) відповідають за величиною тогочасним містам такого ж рівня. Таким чином [Старий] Самбір у Х-ХІІІ століттях був невеликим ремісничо-торгівельним містечком, яке займало вигідне торгово-економічне і стратегічне положення. Завдяки своїм міським мурам, воно могло самостійно боронитися від ворогів.

Межі древнього міста на сучасній супутниковій фотографії

Я часто згадував у своїй книзі слова „міські мури”. Але чи були вони муровані з каменю, чи це був частокіл із стовбурів дерев, чи, може, це були земляні вали? На мою думку, на початку свого існування місто оточувала дерев’яна стіна і лише згодом, в найуразливіших місцях вона поступилась мурам з каменю. До найуразливіших місць, як я уже зазначав, відносились: Південна брама, Північна брама та частина стін, що прилягала до Північної брами. Саме в цих місцях наприкінці ХІХ століття оглядала залишки кам’яних мурів дослідниця Старого Самбора Софія Стшетельська-Ґрінберґова. На додаток хочу зауважити, що будівельний матеріал: чи то ліс, чи то камінь – знаходились зовсім поруч і в достатній кількості.

Тепер виникає ще одне питання: як довго проіснували міські стіни або ж, коли вони були зруйновані? Для відповіді на це запитання заглянемо у підручник історії:

„У 1254 році князь Данило розпочав військовий похід, щоб відвоювати Київ у монголо-татар, основні сили яких були далеко на сході. Незважаючи на перші успіхи, йому не вдалося здійснити свій задум та ще й довелося дорого поплатитися за невдачу. В листопаді 1259 року велике монголо-татарське військо на чолі з Бурундаєм несподівано рушило на Галичину та Волинь. Монголо-татари поставили Романовичів перед вибором: або розібрати стіни всіх укріплених міст, залишаючи їх безборонними й залежними від милості монголо-татар, або стати перед загрозою негайного знищення. Із каменем на серці Данило був змушений наглядати за руйнуванням мурів, які він так старанно зводив. Уник цієї участі лише стольний город Холм.”

А ось як про цю подію згадується в Галицько-Волинському літописі:

„І поїхав Василько князь зі Львом і з владикою назустріч Бурундаєві,  узявши  дари  многії і пиття,  і  зустрів  його  коло  [города] Шумська (а Данило князь не поїхав із братом, – він-бо послав був замість себе владику свого холмського Іоанна). І прийшов Василько зі Львом і владикою перед нього з дарами, а він великий гнів положив на Василька князя і на Льва, а владика стояв у страху великому. А потім сказав Бурундай Василькові: „Якщо ви єсте мої спільники – розмечіте ж городи свої всі.”

Отже свої оборонні мури [Старий] Самбір міг втратити в листопаді 1259 року. Можливо, це було дещо раніше – в 1241 році, коли місто вперше постраждало від нашестя орд Батия. Так чи інакше, але на кінець ХІІІ століття міські стіни у [Старому] Самборі, найвірогідніше за все, були розвалені або знищені. Однак, можливо, за князювання Юрія (онука Данила Галицького), а пізніше і за часів князювання його синів Андрія і Лева міські мури були відбудовані. Часи правління князя Юрія були доволі мирними, а землі його „цвіли в багатстві й славі”. Андрій та Лев, котрі разом правили Галицько-Волинським князівством, відносно монголо-татар проводили незалежну, навіть ворожу політику.

Тепер, коли ми маємо деяке уявлення про межі міста, про його оборонні стіни та брами, про його передмістя, виникає запитання: який вигляд мало саме місто?

Як зазначають історики, які досліджували Старий Самбір, у місті існував замок. Самбірський історик Ф. Сярчинський у 1829 році навіть ще застав руїни давнього замку. Виникає запитання: де ж цей замок знаходився? Якщо мислити логічно, то ймовірне місцезнаходження замку встановити неважко.

То ж де міг збудувати замок тогочасний будівничий? По-перше, звичайно ж у межах міста, обнесеного міськими стінами. По-друге, звичайно ж на певній відстані від цих же стін (з точки зору безпеки при нападах ворогів). По-третє, замки завжди будували на якійсь горі або підвищенні, а в межах міста, звичайно ж, на найвищому місці. Якщо все це врахувати, то можна встановити, що замок в Старому Самборі був розташований десь у трикутнику між костелом, кінотеатром та колишнім базаром.

Який же вигляд міг мати замок? Чи це була велика споруда, чи мала, чи був це дитинець? Про це можна лише здогадуватись. Сам замок проіснував набагато довше, ніж міські мури. Так в деяких історичних хроніках, що стосуються кінця ХV століття, ще згадується про замок у Старому Самборі. Зрозуміло, що за такий період часу замок неодноразово перебудовувався і будувався заново. На мою думку, на початках це була невеличка дерев’яна будівля у вигляді вежі, яка, можливо, була обнесена дерев’яною стіною, а на подвір’ї могли бути ще декілька невеликих допоміжних будівель. Адже у княжі часи воєводи та бояри звертали більше уваги не на умови проживання чи „багатства” замку, а на його неприступність перед ворогом. Пізніше, коли замком володіли польські магнати, то перевага змістилась у бік величі та багатства. У цей час замок уже був мурований. А оскільки міських стін на той час уже не існувало, то замок виконував ще й оборонні функції. Маючи такі відомості про замок ми лише можемо здогадуватись про його зовнішній та внутрішній вигляд.

Десь в середині ХХ ст. на території базару (або десь поруч з ним) виникло велике провалля. Розповідали тоді люди, що то обвалилось склепіння невеликого відтинку підземного ходу, який вів від костелу до села Лаврів!?

Підземний хід від Старого Самбора до Лаврова – це, скоріш за все, міф, створений самими ж людьми. Але провалля все-таки було! Якщо це не підземний хід, тоді що? Можливо, це були підвали зруйнованого замку? А можливо, це була… каналізація? Саме так! Колись у давнину під містом існувала доволі розгалужена сітка каналізації, а вірніше – підземна система відведення дощових вод. Частина цих підземних комунікацій мала вихід з південно-східного боку міста, недалеко від Південної брами. Ці підземні тунелі в окремих місцях були висотою в людський зріст. Тому під час нападу татарів чи інших ворогів громадяни міста могли користуватись цими комунікаціями, як підземними ходами або схованками. Хоча я не відкидаю можливості існування під містом також і системи підземних ходів.

Ще однією цікавою архітектурною будівлею у Старому Самборі була міська ратуша. На фотографіях початку ХХ століття, які відображають центральну частину міста, видно і ратушу. Знаходилась вона попереду теперішнього кінотеатру. До північної стіни ратуші прилягав двоповерховий будинок, а до того – ще один. На фундаменті цих двох будинків зараз стоїть довга одноповерхова будівля в якій знаходиться кафе та ще один магазин (про це читайте у наступній моїй книзі).

У княжі часи всі адміністративні функції виконували власники замку (князі, воєводи, бояри) або їхні васали, тому потреби в ратуші не було. В 1375 році [Старий] Самбір був центром повіту (в деяких історичних працях згадується, що місто ще у княжі часи було центром волості). 20 квітня 1553 року королева Бона відновлює місту привілей на магдебурзьке право (дивись „Додатки” в кінці книги). Тоді міщани запевняли, що вони значно раніше користувались цим привілеєм, але та грамота загинула під час одного з нападів татарів. В ці часи ратуша, як адміністративний центр, вже повинна була існувати. Звичайно, це була не та будівля, яка існувала на початку ХХ століття. Пожежі в ті часи виникали регулярно і тому забудова міста, тобто його архітектура, досить часто змінювалась. Так сталось і в 1914 році, напередодні Першої світової війни. Пожежа, яка виникла в місті, тривала з перервами цілий тиждень. Тоді згоріла одна третя частина ринку та весь єврейський квартал. Тоді ж згоріла цікава і оригінальна ратуша.

В основі ратуші була прямокутна двоповерхова споруда, до бічних сторін якої прилягали інші будинки. На фасаді другого поверху було розміщено чотири вікна. З передньої частини цієї будівлі на висоту майже двох поверхів підіймалась чотирикутна вежа. У верхній частині цієї вежі на кожній стороні було по одному великому круглому отвору, де був встановлений міський годинник. На верху вежі була оглядова площадка обгороджена поручнями. Посередині оглядової площадки був вихід, збудований у вигляді будки. А вся ратуша була висотою приблизно з п’ятиповерховий будинок.

Старосамбірська міська ратуша. Світлина 1910 року.

Старі люди переповідали, що їхні батьки, коли були малими, бавлячись недалеко ратуші (з північно-західної сторони будівлі теперішньої пожежної частини), часто знаходили старовинні монети. І пояснювали це тим, що саме у цьому місці в давні часи було торговисько, яке згодом перенесли в інше місце.

В XVI-XVII ст. Старий Самбір був значним торговим центром. Тут відбувалися два ярмарки та щотижневі торги. Значну статтю прибутків становило мито, що збирали з худоби, яку переганяли через місто великими гуртами на продаж до Перемишля та далі на захід до Вроцлава. Тісні економічні стосунки зв’язували місто з Закарпаттям, що знаходилось під владою Угорщини. Звідти до міста привозили у великих кількостях вино, фрукти тощо. В 1659 році Старий Самбір дістав право складу купецьких товарів у торгові дні. Це означало, що прибулі сюди купці обов’язково повинні були виставляти свій товар на продаж і лише непродані товари можна було везти далі.

У ХVIII-XIX ст. ярмарки та торги проходили на головній площі міста, яка в ті далекі часи була набагато більшого розміру: займала територію сучасних сквериків, Впродовж віків змінювалась лише забудова довкола площі. Справа і зліва від ратуші стояли переважно двоповерхові будинки. Перед Другою світовою війною ті будинки належали євреям. Там знаходились і готель, і ресторан, і всілякі магазинчики. Вся площа була викладена кам’яними плитами. Цей настил на площі зберігався аж до 60-х років ХХ століття. На території площі було викопано три студні (колодязі). Всю худобу: корів, коней, свиней, кіз, овець та іншу звірину продавали на окремому торговиську, яке знаходилось на місці теперішнього стадіону. Саме футбольне поле було збудоване десь у 30‑х роках ХХ століття. А в Старому Самборі тоді було аж три футбольні команди: українська, польська і жидівська.

Ще при розгляді забудови міста потрібно згадати про церкву. Як відомо, сучасна церква збудована (освячена або, можливо, закладена) в 1830 році. З тих часів зовнішній її вигляд, за виключенням бань, не змінився. Якщо порівняти фотографії зроблені на початку ХХ століття із теперішнім виглядом церкви, то видно, що конфігурація церковних бань та їх кількість була дещо іншою. А зовсім недавно в 2001 році бані на церкві знову змінили свою конфігурацію і навіть колір.

Трохи нижче сучасної церкви, до 1830 року стояла стара церква. Саме на місті вівтаря цієї старої церкви була збудована невеличка капличка, яка стоїть і досі. В кінці 80-х – на початку 90-х років ХХ століття недалеко каплички було виявлено декілька давніх поховань. Очевидно, це могли бути могили священиків, яких колись хоронили біля стін церкви.

На стінах старої церкви існували надписи. Один з них голосив: „Року Божого 1648, місяця Октабріа, 13, козаки з татарами штурмували Старе Місто в п’ятницю”. Інший голосив: „Церков посвяченая року Божого 1303 мая  дня 9” (ці слова були вирізьблені на балці розібраного в 1830 році  дерев’яного  Святомиколаївського  храму).

22 травня, тобто 9 травня за старим стилем, християнська церква відмічає день перенесення мощів св. Миколи Чудотворця з Миру до Бару. Оскільки церква у [Старому] Самборі була освячена саме в цей день, тому й носить ім’я св. Миколая.

Як відомо, в 981 році Володимир Великий поборов Білих Хорватів і приєднав Перемишль, Белз, Червень і інші міста (тобто всю Червенську Русь) до складу Київської Русі. А невдовзі, в 988 році Володимир запровадив у своїй державі християнство. Ось як цей процес охарактеризував відомий вчений історик Дмитро Дорошенко:

„З усього видно, що охрещення було підготовлене попередніми зв’язками і відбулося на Україні-Русі без великих труднощів, без рецидивів поганства. Поганські вірування у східних слов’ян взагалі не вилилися у форму розвиненого культу; вони мали свою міфологію і своїх богів: Даж-Бога або Хорса, Перуна, Стрибога, Сварога та цілий ряд інших. Але ці боги не мали ясного образу й чітко розмежованих функцій. Не було у наших предків ні храмів, ні жерців, місце яких займали звичайні ворожбити чи знахарі. Невироблені й несформовані вірування легко уступали місце стрункій системі християнської віри.”

Цей уривок я навів для того, щоб показати, що понад три століття – це занадто тривалий період для того, щоб [Старий] Самбір міг існувати без храму. Нагадаю, що стару церкву збудували на початку ХІV століття. Отже, до цього церква все-таки повинна була існувати. Виникає запитання: де ж вона могла знаходитись?

На початку ХІV століття, як я вже згадував, у [Старому] Самборі міських мурів вже, напевно, не існувало. І тому закладення церкви на новому, просторому місці, на підвищенні мало свій сенс. Тоді, за логікою подій, попередня церква повинна була знаходитись в межах древнього міста, оточеного міськими стінами. Але у такому випадку на місці колишньої церкви повинна була зберегтись капличка, якої зараз немає і немає навіть ніякої згадки про її існування. Тому єдиним місцем, де могла б стояти церква, не залишивши ніякої пам’ятки після себе, є те місце, де зараз знаходиться у Старому Самборі костел!

На мою думку події у ті далекі часи могли розвиватись таким чином: на зламі ХІІІ-ХІV столітть древня церква була знищена при набігах татар, або згоріла при одній з багаточисельних пожеж, або ж просто була вже від старості в аварійному стані. То ж городяни і вирішили закласти нову церкву на новому місці. До речі, місце, з огляду на пожежну безпеку, було вибрано дуже вдало. Адже нова церква була на певній відстані від інших будівель та й стояла на видноті. А в середині ХІV століття, коли місто, як і вся Галичина, увійшло до складу Польського королівства, польські магнати та шляхта на місці, де колись стояла древня церква, збудували костел. Костел цей неодноразово перебудовувався, а сучасний збудовано в 1890 році.

Тут я ще хотів би розповісти легенду про те, як виникла у Старому Самборі капличка св. Миколая, що знаходиться недалеко сучасного вокзалу. Ця легенда передається від покоління до покоління вже не одне століття. А події ці трапились десь у ХVІІ столітті. Ось про що розповідає легенда:

„Було це давним-давно, коли татари не раз ходили на наш край. Вони руйнували, спалювали міста і села, рубали людей, а хто залишався живим, забирали в ясир. І хоча люд боронився, як міг, та ніхто тій орді не міг гідно протистояти. Так було і в той рік. Чорна „хмара“ татарви наближалась до міста з півночі. Хто з городян міг тримати в руках якусь зброю, став до оборони міста. Інші ж: жінки, діти і старці – втікали в ліс, в гори. Татари наближалися до міста, і коли вони підійшли до його околиць, сталося диво. Між оборонцями та татарськими загонами в небі з’явився образ св. Миколая Чудотворця. Татари були настільки налякані цим видінням, що від околиць міста повернули назад і місто було врятоване. А на тому місці вдячні городяни збудували капличку св. Миколая Чудотворця.“

Також варто згадати і про міські цвинтарі. Хочу зазначити, що назва „старий” або „новий” цвинтар – це умовна назва. Адже 50-100 років тому люди наділяли ці цвинтарі зовсім протилежними прикметниками. Той, що зараз називається „новим” – звався „старим” і навпаки. Раніше пам’ятників на могилах не ставили (за невеликим виключенням), тільки дерев’яний хрест. За два-три покоління про могили пращурів забувалося, і вони зрівнювались з землею, заростали травою і чагарниками. А тоді вже на цьому ж місці знову виникали нові поховання. Бо в іншому випадку, за тисячолітню історію Старого Самбора повинні були би бути ще якісь цвинтарі (не рахуючи „окописка” – жидівського цвинтаря), але про їх існування ніхто нічого не знає, не чув і не збереглось ніяких легенд чи оповідей.

Проте, можливо, такий цвинтар існував вже з ХІV століття. Знаходився він позаду старої церкви (це була загальноприйнята практика, а виявлені поховання перед церквою дотично підтверджують це). З часом цвинтар був заповнений, хоронити почали вище – за дорогою, а той, стародавній, за століття перетворився у пустир. А оскільки нова церква була розташована на сотню метрів вище старої, то частина стародавнього цвинтаря могла опинитись під теперішньою церквою. Хоча ще раз повторю, що це є тільки припущення.

Але місто було засновано набагато раніше, ніж стара церква! Де ж перед тим хоронили померлих? На разі це залишається загадкою…

А тепер розглянемо які села розташувались навколо [Старого] Самбора і яка була їх роль в житті самого міста. Отже, на північ від [Старого] Самбора розкинулось село Смільниця. Сьогодні воно входить до складу міста, а в ті далекі часи існувало, як окреме село. В 1387 році у Смільниці засновано монастир отців Василіан. Саме ця подія і є першою літописною згадкою про Смільницю. Але, поза всяким сумнівом, село засноване раніше від цієї дати. Як твердив дослідник нашого краю В. Кобільник, назва даної місцевості походить від того, що тут виготовляли смолу. Проте у Старому Самборі існує ще одна, дещо патетична версія виникнення цієї назви. Оскільки всі напади татар на [Старий] Самбір відбувались із півночі, то мешканці того села завжди приймали на себе перший удар, інколи й несподіваний. Тому селились тут тільки сміливці, а село назвали Смільниця.

Тут, біля села, від Руського шляху йшло відгалуження на захід. Це був торговий шлях через Стару Сіль на Перемишль. Зліва від цієї розвилки розкинулось село із дещо войовничою назвою Стрільбичі, а справа – село Бачина. Гора, під якою розташувалось це село, мала дуже важливе стратегічне значення для [Старого] Самбора. На цій горі завжди знаходилась залога, яка з невеликої дерев’яної вежі цілодобово вела спостереження за Руським шляхом і усіма стежками, які вели до [Старого] Самбора з рівнинної півночі. У гарну погоду з Бачинської гори було видно Погонич (Самбір). Саме від слова „бачити” й пішла назва села. В разі появи ворогів залога подавала певний сигнал. Скоріш за все, це було велике яскраве багаття (уночі), а вдень – це саме вогнище тільки з великою кількістю густого диму. Можливо, інформація передавалась числом запалених вогнищ або ще якимось іншим чином.

За Бачинською горою вели спостереження вартові у Старосамбірському замку (ця гора дуже добре проглядається з головної площі сучасного міста). Таким чином місто заздалегідь отримувало попередження про наступний напад ворогів.

На південь від Старого Самбора розташувалось село Тершів, перша згадка про яке датується 1422 роком. А ще далі за Тершовом знаходиться село Спас. Перша історична згадка про нього датується 1295 роком, в якому було засновано монастир отців Василіан. Але я думаю, що село це є набагато давнішим. Воно, напевно, вже існувало (звичайно ж, під іншою назвою) у дохристиянський період. Взагалі Спас заслуговує особливої уваги з боку істориків і археологів. Адже сюди у Спаський монастир на зламі ХІІІ-ХІV ст. перебрався жити старий уже на той час князь Лев Галицький. Та й поховано його було недалеко – в монастирі села Лаврів. Крім цього біля села на горі, званій „Замчище”, стояв замок ХІ-ХІІІ ст. А ще поблизу села є унікальний природний об’єкт – Спаський камінь. Очевидно, що утворився цей камінь під час передостаннього льодовикового періоду, коли південна межа льодовиків сягала північних відрогів Карпат. Але не тільки в природничому відношенні є цікавим цей об’єкт. Поза всяким сумнівом, камінь цей в дохристиянські часи був поганським капищем або жертовником. У цьому може переконатися кожний, хто вперше зблизька зустрічається із Спаським каменем. Камінь вражає своєю величчю, своєю домінантою над усім навколишнім світом, своєю таємничістю! Він притягає до себе і водночас страшить. У ньому можна вгледіти постать казкового велетня або… Ну, а це вже залежить від того, на що здатна ваша фантазія. Збереглась і ще одна назва каменю – Чортів камінь. А це є ще одним підтвердження культового значення каменю в дохристиянський період. Адже після впровадження християнства усьому, що було пов’язане з поганським віруванням, надавали такі імена чи прикметники. Передається віками з вуст у вуста й легенда про цей камінь. Хоча я її чув уже в різних, дещо відмінних між собою варіантах.

Не можу не розповісти про гору Замчище, на якій близько тисячі років тому звели замок. Я неодноразово бував на вершині цієї гори. Це є доволі крута гора, вершина якої зрізана і гарно спланована людським генієм. Отже, вершина гори має форму горизонтальної площадки округлої форми розміром приблизно з половину футбольного поля. Краї площадки круто обриваються донизу,  де на відстані 5-6 метрів знаходиться тераса шириною 3-5 метрів. Ця тераса кільцем обвиває вершину гори. Розірване це кільце лише десь на 50 метрів у тому місці, де схили гори найкрутіші. На краю тераси у багатьох місцях ще збереглись земляні вали, за якими гора знову круто обривається донизу. А далі йде густий непрохідний ялиновий ліс. Всі ці природні фактори в симбіозі з фортифікаційними спорудами замку робили його практично неприступним. Можливо, саме тут у замку провів свої останні роки життя князь Лев Галицький (помер у 1301 році).

З вершини гори Замчище відкривається гарний краєвид. Звідси видно Спаський камінь, русло Дністра, дорогу попри річку, багато сіл, а також гору Сторожню. У свою чергу зі Сторожні добре проглядається Бачинська гора. На Сторожні знаходилась така ж сама вежа, як і на Бачинській горі. А сигнали, які подавалися зі Сторожні, виконували функцію своєрідного ретранслятора від Бачини на Замчище. Таким чином Сторожня входила в  систему єдиної попереджувальної мережі (про що й свідчить назва цієї гори).

Та повернемося знову у Старий Самбір. Ось в такому оточенні жило і розвивалося місто. Були в його історії періоди зростання й розквіту, а були моменти застою та занепаду. Особливого піднесення місто набуло в другій половині ХVІ – на початку ХVІІ століття. У ті часи у місті уже існували різницький, пекарський, ковальський, ткацький, шевський, кравецький та кушнірський цехи, в яких працювало близько 40 майстрів. Був у місті млин на 3 жорна, майстерня по виробництву  возів,  дві солодовні,  броварня на три „бані” (казани). В 1568 році у місті нараховувалось 62 будинки і ще 70 знаходилось на передмістях.

Найбільшими бідами для Старого Самбора були епідемії чуми та холери, напади татарів і пожежі. Так в стані глибокого занепаду знаходимо Старий Самбір на початку ХVІІІ століття. Внаслідок епідемії чуми у місті вмерло 326 чоловік. Із 125 садиб, які були тут, населеними лишилося лише 46. Інші були „пустими”, бо люди, якщо не вмерли, то розійшлися  в  пошуках  хліба по інших місцях. 9 садиб захопила шляхта і духовенство за борги. Населення міста складалося головним чином з українців, про що свідчить те, що з 326 чоловік, померлих під час епідемії, 289 становили українці і 37 – поляки.

Із „чорною” регулярністю по Галичині і Бойківщині прокочувались епідемії страшних хвороб. А ще з більшою регулярністю відбувались напади татар на міста Підкарпаття. Так за 28 років (від 1605 до 1633)  на  Галичину було вчинено 25 татарських нападів!

Майже кожний напад татар на Старий Самбір супроводжувався пожежею. Виникали великі пожежі в місті і в мирний час. Про одну з таких пожеж я уже розповідав у цій книзі.

Та незважаючи на усі біди та нещастя місто вижило. На жаль, Старий Самбір не став великим регіональним центром, як Перемишль, Дрогобич чи Самбір; але зате уник такої долі, яка спіткала такі великі княжі міста, як Звенигород та Галич. Нагадаю, що на місці цих колись великих руських городів тепер розташовані невеличкі села, відповідно: Звенигород і Крилос. Тим більше, що місцезнаходження древнього княжого Галича вчені встановили тільки зовсім недавно!

Сьогодні ми майже нічого не знаємо про історію Старого Самбора, міста древнішого, аніж Львів, Холм і Самбір. Час накрив ковдрою забуття від нас ті далекі сторінки історії цього міста. Але я вірю, що прийдуть кращі часи і знайдуться люди, які проведуть повномасштабні історичні та археологічні дослідження. І тоді ми прочитаємо ці забуті сторінки історії, а Старий Самбір зніме із себе завісу таємничості…

Додатки 

Додаток 1

Текст документу передруковано з альманаху „Старосамбірщина”.

 Львів: Місіонер, 2001.

Переклад за: Dodatek tygodniowy do Gazety Lwowskiey.

Lwow, 1856. № 43, 44.

1553 року, квітня 20, Варшава.

 Польська королева Бона відновлює магдебурзьке право

Старому Самбору.

Бона, з Божої волі королева Польщі,

Велика княгиня і дідичка Литви і Русі, Прусії, Мазовії  і  т. д.

Повідомляємо цим, про те, що всі повинні знати. Піддані Наші, що живуть в містечку Старому Самборі, скаржаться нам. Через те, що привілей на магдебурзьке право давно отриманий ними від польських Найясніших королів колись загинув під час ворожого нападу татар, старости Наші самбірські тепер в судах та інших справах дуже їх обтяжують і притісняють. Просили Нас також аби їх зберегти при магдебурзькому праві, яке за привілеями Найясніших польських королів уживали, та видати на це привілей. Ми ж дізнавшись про ці суперечки повні відомості з слідства віри гідних людей та їх свідчень і хотячи, аби поліпшити життя того містечка Самбора і його мешканців і тих, що зможуть потім оселитись в доброму і відповідному порядку зберегти – звільняємо його з-під сусідства гродського і старости Нашого старосамбірського, як теперішніх, так і майбутніх, а також інших урядників гродських і переносимо зі всіма осілими в ньому мешканцями або які захочуть в ньому осісти, на німецьке магдебурзьке право, якого перед тим уживали. А властиво повертаємо йому те право в повній і всій формі, усуваючи з нього всі права, звичаї, норми, що шкодять та суперечать німецькому магдебурзькому правові. Згідно цього, магдебурзьке право даємо і повертаємо, наскільки це від нас залежить, війтові, бурмістрові і райцям, а також всьому міському уряду повне і всіляке право всі загальні і детальні злочинні справи і „горлове” (тобто, карання на смерть) стосовно до приписів, параграфів і вимагань магдебурзького права здійснювати, винних, яким доказано вину, згідно їх вини карати і засуджувати, як це робиться в інших містах і містечках магдебурзького права. Хочемо теж, аби осілі в Нашому містечку Старому Самборі згадані мешканці або ті, що згодом осядуть – всі користалися і керувались згаданим магдебурзьким правом у суді і міському уряді, і судилися, а також підпорядковувалися всім його деталям, умовам і нормами.

Окрім цього даємо і встановлюємо згаданим мешканцям містечка Старого Самбора два ярмарки, а саме один на день св. Іоана Хрестителя, другий же – на святого Миколая, єпископа і святителя. І при цьому призначаємо торг щотижневий у вівторок. Він однак має відбуватись без шкоди і втрат для інших поблизьких містечок, які б мали торг того ж дня. Всіх людей, які б прибували з будь-якими товарами на торги до Старого Самбора, звільняємо на шість наступних років від оплати Нам приналежного торгового податку. Всі ж податки і данини, які старосамбірські мешканці Найяснішими королями польськими і Нам перед тим щороку платили і давали – повністю зберігаємо.

Задля вірогідності і для загального ознайомлення зі згаданим рішенням Нашу печатку на цьому документі витиснули. Діялося і дано у Варшаві дня 20 квітня місяця року 1553.

Додаток 2

Текст документу передруковано з альманаху „Старосамбірщина”.

 Львів: Місіонер, 2002.

Опубліковано: Dodatek tygodniowy рrzy Gazecie Lwowskiey.

Lwow, 1858. № 13, 14.

Переклад з латинської мови Івана Сварника.

Старий Самбір

1569 року, 1 травня, місто Люблін.

Підтвердна грамота польського короля Сигізмунда Авґуста привілею королеви Бони містечкові Старому Самбору з доданням права вирубу дерева, будівництва лазні й солодівень, із забороною купцям оминати містечко й євреям жити у ньому.

Сиґізмунд Авґуст, Божою милістю король польський, великий князь литовський, руський, пруський, мазовецький, жмудський та ін. Пан і володар. Сповіщаємо нинішнім нашим листом усім і кожному, кому це належить знати нинішнім і прийдешнім: оскільки деякі Наші радники від імені міщан і передміщан Нашого містечка Старого Самбора подали наш привілей з підтвердженням прав і вільностей тих же міщан і передміщан, осілих і тих, які осядуть згодом, наданих Найсвітлішою святої пам’яті Боною, королевою Польщі, нашою наймилішою попередницею, і просили Нас, щоб Ми зволили згаданих міщан з усіма передміщанами, осілих чи тих, які осядуть на міських ґрунтах, залишити у спокійному використанні згаданого привілею і всього, що в ньому міститься. Ми, ласкаво схиляючись до цього прохання, постановили цих міщан і всіх інших передміщан, осілих, чи тих, які осядуть на міському ґрунті, залишити і зберегти у спокійному використанні й непорушному володінні згаданого привілею, згідно з усіма його положеннями, статтями й пунктами, залишивши і зберігши його основу. Бажаючи ж, аби згадані міщани і передміщани отримували ще більший прибуток, даємо й даруємо з Нашої королівської милості й щедрості тим же міщанам і передміщанам згаданого містечка Старого Самбора нинішнім і прийдешнім такий дозвіл і привілей, аби в наших лісах вони мали вільний вируб дерева на ужиток і їхню потребу не лише на всілякі будівлі, але й на опалення, як це завжди було віддавна, так і надалі.

Оскільки ж Нам доповіли, що багато є таких людей, які зі своїми речами, призначеними для продажу, оминають щотижневий торг згаданого містечка й вирушають куди-інде, тому надаємо згаданим міщанам таке виняткове право, аби всі люди з усіма речами, призначеними на продаж, у торгові дні вирушали лише до цього містечка Старого Самбора і там продавали свої речі й усілякі товари, а також щоб вони з речами й товарами не могли оминати в торгові дні цього містечка. І цим людям і купцям, незалежно від того, продали вони свої речі чи ні, можна буде покинути це містечко.

Окрім того дозволяємо раєцькому і лавничому урядові того ж містечка, відповідно до магдебурзького права, збирати штрафи за будь-які порушення з тих міщан і передміщан, з тим, однак, що міщани не мають права збирати штрафи, які належать Нашій королівській скарбниці, і які слід платити Нашому старості.

Оскільки ті ж Наші радники доповіли Нам, що в тому містечку досі не було лазні, і з цієї причини згадані міщани мають великі незручності, отож на прохання згаданих Наших радників даємо й дозволяємо нинішнім Нашим листом право цим міщанам збудувати лазню на міському ґрунті, в місці, яке їм видасться найзручнішим. І з цієї лазні збирати всі прибутки й ужитки, які збирають у інших лазнях.

Зрозумівши також, що згадані міщани мають великі втрати через відсутність солодівень, даємо згаданим міщанам право збудувати на ґрунтах того ж міста дві солодівні для вжитку й вигоди містечка і збирати з них усі чинші й прибутки.

Оскільки ж Нас повідомили, що з давніх часів і донині жиди не мають у згаданому містечку спадкових будинків і помешкань, то Ми даємо нинішнім таку свободу тим же міщанам і передміщанам Нашого містечка Старого Самбора, що жидам на майбутнє не можна буде володіти жодним домом чи то спадковим правом, чи то винаймати будь-яким способом в містечку й на Старосамбірському передмісті і жити в ньому, а міщани за давнім звичаєм будуть цілком вільними від проживання жидів.

І, врешті, висловлюємо Нашу волю, аби всі давні акти й записи згаданого містечка, як раєцького, так і війтівського урядів, так, як вони звучать, мали відповідну силу й вагу.

Подаємо до відома всім воєводам, каштелянам, старостам і їх заступникам, як нинішнім, так і наступним, аби згаданих міщан і передміщан Нашого містечка Старого Самбора не лише самі зберігали при ласкаво наданих Нами правах і вільностях, але й докладали зусиль, щоб і інші зберігали їх. На свідчення чого й кращої віри підвішена Наша печатка. Дано в Любліні на загальному коронному сеймі дня першого місяця травня року Божого тисяча п'ятсот шістдесят дев'ятого, а королівства Нашого року сорокового.

На реляцію вельможного Валентина Дембєнського з Дембян, канцлера Польського королівства та ін.

Валентин Дембєнський, канцлер Польського королівства

(підпис)                            (на пергаментній смужці фрагменти печатки)

Написи на звороті:

Показано перед панами комісарами Речі Посполитої і записано під час ревізії Самбірської економії у днях ... місяця березня 1669.

Ґаспар Фелікс Арвеховський, писар Коронного Скарбу й ревізії економії, рукою власною.

Показано перед загальною Його Королівської Милості Самбірською комісією, перевірено і внесено до актів цієї Комісії дня 20 місяця жовтня року Божого 1671.

Св[ященник] Самуель Миколай Ковальський, кантор плоцький, ґнєзненський, познанський канонік, секретар і комісар Його Королівської Милості, рукою власною.

Ян Дембський, перемиський декан, березівський парох, секретар і комісар Священної Королівської Милості, рукою власною.

Показано перед Комісією під час перевірки всіх наявних прав і привілеїв Самбірської економії, переглянуто, читано й записано дня 4 червня 1683.

Казимир Обрембський, парнавський підстолій, комісар Священної Королівської Милості, рукою власною.

Альберт Булінський, комісар Священної Королівської Милості, рукою власною.

Стефан Стражиц, секретар Священної Королівської Милості, публічний і Комісії писар, рукою власною.

  

  

Додаток 3

Текст документу передруковано з альманаху „Старосамбірщина”.

 Львів: Місіонер, 2002.

Опубліковано: Dodatek osobny рrzy Gazecie Lwowskiey.

Lwow, 1862. № 15-17.

Переклад з латинської мови Івана Сварника.

1680 року, 20 вересня, місто Стрий

Підтвердна грамота польського короля Яна III привілеїв своїх попередників, наданих місту Старому Самбору 1553, 1569, 1579 й 1638 роках.

Ян III, Божою милістю король польський, великий князь литовський, руський, пруський, мазовецький, жмудський, лівонський, київський, волинський, подільський, підляський, смоленський, сіверський і чернігівський.

Сповіщаємо цим нашим листом всіх і кожного, кому це належить знати: славні спочилі в Бозі наші попередники, польські королі постановили, що підданий нам народ не лише має бути непорушно збережений при його правах, привілеях, вільностях і свободах, але й його щастя слід усіляко збільшувати й осипати новими ласками, – чого ми як найточніше дотримуємося: адже відразу після покладення корони цього славного королівства на Нашу голову, ми всі назагал, зокрема станів і підданих королівства й наших держав права, привілеї, вільності і свободи підтвердили урочистою присягою й грамотою. Отож на уклінне прохання магістрату та мешканців нашого містечка Старого Самбора ласкаво визнати, зміцнити і підтвердити їхні первісні привілеї, а саме: привілей святої пам'яті найсвітлішої королеви Бони про осадження згаданого містечка Старого Самбора, виключення його з-під гродського старостівського судочинства й запровадження під німецьке магдебурзьке право, яким користуються інші міста й містечка, а також запровадження щотижневих торгів з року тисяча п'ятсот п'ятдесят третього. Далі привілей найсвітлішого Сиґізмунда Авґуста, виданий у Любліні дня першого місяця травня року Божого тисяча п'ятсот шістдесят дев'ятого. Котрим привілеєм згадані міщани й передміщани Старого Самбора, осілі на міському ґрунті чи ті, які осядуть, затримувалися у спокійному використанні й володінні згідного привілею найсвітлішої святої пам'яті Бони, королеви Польщі. Далі мають вільний вируб дерева, відповідно до потреби, як це їм здавна було дозволене.

А щоб люди, які йдуть зі своїм товаром на продаж, оминаючи щотижневий торг згаданого містечка, не вирушали куди-інде, надаємо виняткове право: аби всі люди з будь-якими товарами у торгові дні нікуди інакше, крім того ж містечка Старого Самбора не йшли, а там мають виставляти всі свої речі і товари на продаж, і не оминати містечка з такими товарами і речами на продаж у торгові дні з тим застереженням, однак, що такі люди й купці, продадуть вони свої речі чи ні, можуть вільно вийти з цього містечка. Поза тим раєцькому і лавничому урядові того ж містечка Старого Самбора дозволено стягати грошові штрафи відповідно до маґдеберзького права за будь-які порушення (крім старостівських штрафів, які належать королівській скарбниці). Також мають дозвіл вільно збудувати лазню в тому ж містечку Старому Самборі на місці, яке видасться їм найзручнішим, й використовувати прибутки з цієї лазні й усі пожитки, як це зазвичай діється в інших містах. Міщани можуть також збудувати на міському ґрунті дві броварні для вжитку і зручності містечка та збирати з них усі побори й прибутки. Врешті міщанам та передміщанам згаданого містечка Старого Самбора й Передмістя належить виняткове право, що жоден жид не може мати будинку ні шляхом спадку, ні винайму ні в згаданому містечку, ні на Передмісті, ні набувати його, ні будь-яким чином займати, а містечко Старий Самбір з передмістями, які до нього прилягають, за давнім звичаєм є вільними й захищеними від цього навічно, що й декларуємо.

Далі привілей Стефана, виданий у Варшаві дня п'ятнадцятого місяця грудня року Божого тисяча п'ятсот сімдесят дев'ятого, яким у містечку Старому Самборі встановлюється ярмарок у свято святого Матвія Апостола, яке святкується восени. І щоб глечиків чи іншого гончарного начиння на продаж за місто у гори (за винятком власного ужитку) не вивозили, а щоб їх у містечку продавали й купували під загрозою конфіскації.

Далі декрет Владислава IV виданий у Варшаві у понеділок у свято Пресвятої й Нероздільної Трійці року Божого тисяча шістсот тридцять восьмого. Котрим вироком описується війтівська й лавнича юрисдикція, і які справи хто має судити, місце війтівського суду, апеляції від війтівських декретів, вибори підвійта і лавників та впорядковані інші стосунки між війтом і райцями щодо суду й уряду. Нарешті всі загалом і зокрема права, привілеї, декрети, вільності, свободи, ухвали поспільства, заяви, листи, рескрипти і їх підтвердження Нашими попередниками, королями Польщі у всіх їхніх пунктах, постановах, умовах, артикулах, умовах без жодних змін, так як би вони були переписані від слова до слова, визнаємо, підтверджуємо і ратифікуємо, додаючи таке тлумачення вище викладених деталей: що згадані міщани й передміщани Старого Самбора мають вільний вируб дерева у Наших лісах Сушицькому, Лужецькому, Стрілецькому, Тершівському; що ніхто з міщан і жителів згаданого містечка ні всередині, ні поза містечком не може ні продавати, ні віддавати в заставу, ні винаймати свої доми жидам під загрозою втрати цього майна. Ніхто не може позвати до старостівського суду чи до іншої юрисдикції нікого з райців, лавників чи інших громадян, що мають посілість як у містечку так і на передмістях, чи якось інакше притягати їх до відповідальності під загрозою покарання штрафом у п'ятсот гривень.

Бажаємо також з великої Нашої королівської милості згаданим міщанам і передміщанам Старого Самбора додати до згаданих вище ярмарків, які досі відбувалися, ще один, аби відтепер у згаданому містечку щороку було по три ярмарки: перший на свято Святого Папи Григорія в березні, другий на свято Святого Івана Хрестителя, а третій на свято Святого Матвія Апостола і Євангеліста. З першого ж ярмарку, як новонаданого, протягом чотирьох років, починаючи від першого, прибутки мають іти на загальний ужиток згаданого містечка, а коли цей чотирирічний термін закінчиться – сплачуватися до нашої економії.

Дозволяємо врешті ласкаво згаданим міщанам і передміщанам Старого Самбора використовувати пасовища аж під села Сушицю, Тершів і Стрільчиці й постановляємо це навічно. Також схвалюємо, підтверджуємо й ратифікуємо усе, викладене в цьому листі й бажаємо навіки зберегти його силу й вагу. На знак правдивості цього підписуємо Нашою рукою і стверджуємо Королівською печаткою. Дано у Стрию дня двадцятого місяця жовтня року Божого тисяча шістсот вісімдесятого, а Нашого королювання року сьомого.

Ян король

Загальне підтвердження всіх прав і привілеїв містечка Старого Самбора.

Людовік Миколай Ґрабянський,

секретар Його королівської милості

(рештки печатки на червоній стяжці)

Написи на звороті:

Представлено перед комісією під час перевірки усіх прав і привілеїв Його Королівської Милості Самбірської економії, яка бачила, читала й записала це до комісарських актів Його Королівської Милості дня 2 місяця червня 1683.

Казимир Обрембський, парнавський підчаший, комісар Його Королівської Милості, рукою власною.

Войтіх Булінський, комісар Його Королівської Милості, рукою власною.

Стефан Страшиц, секретар Його Королівської Милості, призначений до комісії писарем, рукою власною.

Показано перед комісією для загальної ревізії Самборської економії дня 16 липня 1686.

Анастазій Оссовський, Його Королівської Милості писар Скарбу і комісар, рукою власною.

Цей привілей Його Королівської Милості, Нашого Милостивого Пана, перевірений нами комісарами у всіх його пунктах, положеннях і схвалений як такий, що не містить нічого шкідливого для канцелярії.

Микола Вижицький, вискітський парох, комісар Й.К.М.