Старий Самбір без ратуші

Олександр  Глінка

Старий Самбір

без ратуші

*          *          *          *          *

  

Минуло вже понад століття з того часу, як Старий Самбір втратив чи не найголовнішу свою візитівку – міську ратушу. Згоріла вона у масштабній пожежі напередодні Першої світової війни в 1914 році. Вже давно не має тих людей, які бачили цю ратушу, які щоденно проходили повз неї у своїх буденних справах. Залишилося хіба що з десяток фотографічних зображень цієї величної і унікальної для нашого міста споруди…

Переглядаючи якось у Інтернеті електронні архіви, я натрапив на одну замітку в американській україномовній газеті "Свобода" від 8 серпня 1914 року. У ній повідомлялось про пожежу у Старому Самборі, що сталася 18 липня 1914 року. Саме у тому вогні й згоріла міська ратуша. Процитую докладно текст цієї замітки:

„ОГНЬ В ГАЛИЦЬКІМ МІСТІ.   Пожежа в Старім Самборі вибухла дня 18 минулого місяця в домі Тисовського й обняла цілу часть міста. З трудом вгашено огонь, що тривав цілу годину, а ще й рано тліло пожарище. Згоріло 23 доми з господарськими забудуванями. Згорів також ратуш з усіми актами. Була обезпечена лише часть домів.”

Фотокопію цієї замітки я виставив в Інтернеті, де вона набула деякого резонансу. Свій коментар до замітки надав також і професор Михайло Кріль (завідуючий кафедри Історії Центральної та Східної Європи Львівського національного університету імені Івана Франка). Він навів уривки зі статті про пожежу в Старому Самборі, яка була надрукована у польськомовній газеті „Наддністрянин”, що на той час виходила у Самборі.

У доробку Михайла Кріля є стаття „Один день в історії Старого Самбора”. У цій праці автор розмістив повний текст публікації (у власному перекладі з польської мови) із газети „Наддністрянин” про пожежу та надав свої коментарі до цієї газетної публікації. У цій же праці Михайло Кріль зазначив: „За наведеними в ній (газетній статті – О.Г.)  даними пожежа почалася надвечір 21 червня”.

Таким чином у нас з’явилися дві різні дати початку великої пожежі у Старому Самборі, що сталася в 1914 році напередодні Першої світової війни (18 липня та 21 червня). Без сумніву, що у обох газетних публікаціях мова йде про одну й ту ж пожежу, позаяк двох великих пожеж влітку того року у Старому Самборі не було! Але яка з тих дат є вірною?

Спробую дати відповідь на це запитання. Для цього проаналізуємо обидві замітки. У американській україномовній газеті „Свобода” замітка про пожежу в Старому Самборі зовсім невеличка і дата згадується лише один раз. А це, у свою чергу, збільшує вірогідність якоїсь помилки, можливо, технічної редакційної при наборі. Ще до цього можна додати недосконалість інформаційних комунікацій, які існували на початку 20-го століття. Адже відстань від Старого Самбора до Сполучених Штатів зовсім не така, як до Самбора.

Тепер розглянемо статтю, надруковану в самбірській газеті „Наддністрянин”. Це є доволі велика стаття, у якій кореспондент газети описує свої враження від побаченого, а також наводить інформацію, надану свідками цієї трагедії. У другій частині статті автор надає список потерпілих, а також збитки нанесені пожежею їхнім будинкам  та господарствам.

На жаль, я не тримав у руках цього номеру газети, тому повністю покладаюся на текст цієї статті у перекладі професора Михайла Кріля.  Я не буду передруковувати всю статтю, лише наведу ті уривки з тексту, що стосуються дати цієї трагедії:

„КАТАСТРОФІЧНА ПОЖЕЖА В СТАРОМУ САМБОРІ.

21 вівторка цього місяця пів на п’яту після обіду мешканців Самбора застала звістка, що розташований на відстані двох з половиною миль Старий Самбір весь охоплений полум’ям.

… В середу зранку о 9.42 кореспондент  поїхав на місце пригоди і ось, що він пише: „Доїжджаємо до Старого Самбора. Над містом нависає зловісний блакитний дим, що вгорі зливається в якийсь сірий туман і повільно зникає в синяві. Потяг зупиняється. Вистрибуємо з вагона і мчимо чим дужче до міста”.

… За інформацією, наданою п. бурґомістром, вогонь почався 21 вівторка о 5 годині після обіду в хаті Миколая Тисовського, правдоподібно через погано збудований комин і миттєво перекинувся на всі сусідні хати. Відбулося це так швидко, що мешканці ледве самі встигли вибігти і не мали часу на рятунок майна. Пожежа найбільшого розмаху досягла близько 9 г. вечора. Жар був настільки великий, що ратуша і сусідні кам’яниці, крім бляшаного покриття, сполум’яніли.

… Пожежу припинено вранці о 4 год. 22 дня цього місяця…”

Як бачимо, у тексті цієї статті число 21 зустрічається неодноразово, а також згадується наступний день – число 22. Очевидно, що тут якась механічна помилка закрастися вже не могла. Також бачимо, що кореспондент газети не вказує місяць, лише зазначає: „21 вівторка цього місяця”. І тільки у своїх коментарях до цієї статті Михайло Кріль всього один раз згадує місяць червень. Таким чином не виникає жодних сумнівів, що пожежа розпочалася саме 21 числа. Але якого місяця? Я не думаю, що професор Михайло Кріль міг припуститися якоїсь помилки у визначені місяця. Але не виключаю, що й тут також могла закрастися якась механічна або редакційна помилка.

Є один спосіб встановити точну дату пожежі – знайти інформацію ще у якійсь тогочасній газеті або у архівних документах. Для цього потрібно надовго засісти в історичних архівах Львова та перерити цілу кіпу старих газет чи паперів…  Але є ще один набагато простіший спосіб. Це можна зробити вдома, не відходячи від комп’ютера! Та перед цим я повинен надати Вам коротку історичну довідку.

На заміну юліанському календарю в 1582 році у багатьох європейських країнах запровадили григоріанський календар (за яким ми живемо і сьогодні). На початку 20-го століття цим календарем користувались майже всі країни Європи (за винятком Росії, Болгарії, Сербії та Греції). Також послуговувались тим календарем і у США, Канаді та й у більшості країн світу. Галичина, яка входила до складу Речі Посполитої, а з 1772 року до складу Австро-Угорської імперії – також з давніх часів користувалася григоріанським календарем. Тому всі події і дати, які відбувались чи записані у документах та друкованій періодиці Галичини, Європи та Америки не потребують ніяких арифметичних дій (на відміну від російських архівів того часу, де треба враховувати різницю у 13 днів).

А тепер ближче до діла. У багатьох користувачів ПК є невеличкі такі програмки, які переважно називаються „Вічний календар”. З допомогою таких програмок можна встановити, який день тижня був (буде) конкретного числа, місяця та року, чи то в минулому, чи у майбутньому, по григоріанському календарю чи по юліанському! Давайте ще раз звернемось до даної публікації в „Наддністрянині”.  Кореспондент газети неодноразово поряд з цифрою 21 вказує день – вівторок, а також згадує наступний день – середу. Таким чином, не викликає сумнівів, що пожежа розпочалась саме у  вівторок 21 числа! Тепер звіримо це у „Вічному календарі”.  Але для повної впевненості перевіримо всі можливі комбінації дат з цифрами 18 і 21 та місяцями: червнем  та  липнем.  І через якусь мить у нас є відповідь!  Маємо лише один збіг:  вівторок  21-го  липня  1914  року!

 Саме у цей день о пʼятій годині по обіді й розпочалась пожежа, яка знищила 23 будинки, у томі числі і найголовнішу архітектурну візитівку Старого Самбора – міську ратушу…

P.S.   Нещодавно я зустрівся з професором Михайлом Крілем. Серед інших питань ми обговорили і цю тему. Пан Михайло погодився з моїми висновками та зазначив, що у своїй праці „Один день в історії Старого Самбора” не ставив за мету встановити точний день початку пожежі у Старому Самборі влітку 1914 року, лише хотів довести до читача про перебіг подій у той день та надати загальну характеристику економічного, культурного життя та етнорелігійної ситуації у тогочасному Старому Самборі...

Допис, зроблений в 2016 році.

На початку 2016 року я таки „добрався” до вже згадуваної самбірської польськомовної газети „Наддністрянин”.

У 20 номері газети від 26 липня 1914 року на 2-ій сторінці надрукована ця сама стаття про катастрофічну пожежу у Старому Самборі.

Починається стаття наступними словами: 

„У вівторок дня 21 цього місяця (bm - bieżącego miesiąca – О.Г.)  о годині пів п"ятої пополудню…”

А це і є стовідсотковим підтвердженням правильності висновків попереднього мого дослідження.

На заробітках в Америці

Корінні старосамбірські роди. Продовження (Частина 2)

    Олександр Глінка

Корінні 

старосамбірські роди

(продовження)

Львів  2015 

*     *     *     *     *

Якось, блукаючи павутинням Інтернету, натрапив на одне дуже цікаве науково-історичне дослідження. Авторами цієї праці є Ігор Смуток ¹ та  Леонід Тимошенко ².  Стаття називається „Старий Самбір за інвентарем самбірського староства 1585 р.” Об’єктом цього дослідження став архівний документ з назвою  „Inwentarz albo spisanie     wszytkich i wszelakich dochodow pozytkow starostwa samborskiego... 1585” ³.  Вже тільки одна назва цього документу надає деяке уявлення про його зміст. Автори дослідження проаналізували цей документ, дещо розтлумачили для пересічного читача, зробили та занотували деякі висновки. У своїй праці я не буду дублювати те, що вже зробили  І. Смуток та  Л. Тимошенко.  Я торкнуся іншої теми, яку не зачепили науковці. 

Документ написано в 1585 році. Мова запису – польська з деякими вставками на латинській. Звичайно, що мова і правопис відрізняється від сучасної польської мови. Не все було для мене зрозуміле. Тому я завʼязав листування з Ядвіґою Турчинською, яка проживає у Польщі. ЇЇ предки, як і предки її чоловіка, колись проживали на Старосамбірщині. У доробку Я. Турчинської є кілька історичних досліджень про власний родовід та родовід чоловіка.  Вона з задоволенням зголосилась мені допомогти та ще й залучила до цієї справи спеціалістів, знавців старопольської мови. За що я їй дуже вдячний. Таким чином я отримав тлумачення окремих слів та висловів незрозумілих мені. 

--------------

¹  Ігор Смуток – кандидат історичних наук,  доцент кафедри давньої історії України та  спеціальних  історичних  дисциплін Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка.

²  Леонід  Тимошенко  –  кандидат  історичних  наук,  професор,  декан  історичного факультету,  завідувач кафедри давньої історії України та спеціальних історичних дисциплін Дрогобицького державного педагогічного університету імені І. Франка.

³  Джерело: AGAD. –  Archiwum Zamojskiego. – Sygn. 2978  “Inwentarz  albo  spisanie wszytkich  i   wszelakich   dochodow   pozytkow   starostwa   samborskiego... 1585”.  – К. 32-49.

Документ, а точніше той його розділ, що стосується Старого Самбора умовно можна розділити на текстову частину і таблицю. Саме остання і стала обʼєктом мого дослідження. До таблиці введено список мешканців тогочасного міста, види податків та сума грошей, які кожен мав сплатити. Хоча „список мешканців” – це не є вірний вислів. Насправді це є список платників податків. Податки сплачувались з кожної хати (господарства). А в ролі платника податків виступав голова сімейства. В окремих випадках була записана вдова по чоловіку (Fedkowa – Федькова, Hrÿniowa – Гриньова, Iwassowa – Івасьова). Є ще одна категорія (Steczkowietha – Стецьковʼята, Makiszczetha – Макіщата, Klisczeta – Кліщата). Появу прізвиськ цього типу можна пояснити наступним чином. Після смерті голови сімейства ґрунт (господарство) ще не було офіційно розділене між дорослими членами сімʼї і писар записував всіх співвласників одним словом, утвореним від імені померлого голови сімейства або його прізвиська (по аналогії: жабенята, кошенята, дитинчата).

Загалом у списку записано більше півтори сотні осіб. Хотів би звернути Вашу увагу на один вельми цікавий факт. Як стверджують І. Смуток та Л. Тимошенко, на сьогоднішній час це є найдавніший документ (із відомих), у якому наведено перелік мешканців Старого Самбора. Нагадаю, що даний акт ревізії  датовано 1585 роком! 

І ще скажу кілька слів про сам документ „Inwentarz… starostwa samborskiego”.  Інвентаризацію самбірської економії проводили писарі коронного скарбу Миколай Лодзинський і Станіслав Маковецький, які й створили даний документ.  Ігор Смуток зазначає: „Прикметно, що весь інвентар також писаний двома почерками. Описи Старого і Нового міст належать одному писареві, однак невідомо, кому саме.”

Далі я опублікую вже згадуваний список мешканців Старого Міста (або Старого Самбора) із цього давнього історичного документа. Ліва колонка – це запис, максимально наближений до оригіналу. У правій – мій переклад, адаптований до сучасної української мови.

                                                                                                                 Osada Miesczan Starego Szambora thak w Rinku yako y w ulyczach

1.      Licz   ……………………     Лич (?)  або  Лиць (?)
2.      Klaskon    ………………      Класконь (?)
3.      Jurko Czidÿl   …………..      Юрко Цідиль (Чідиль)
4.      Karczmarsskie   ...………     Карчмарські 
5.      Lukacz      ……………… Лукач
6.      Fliak    ………………….     Фляк
7.      Drahusz   …………….....     Драгуш
8.      Lÿsz Czÿdÿlow   ……….     Лиш (Лесь?) Цидилів  (син Цидиля)
9.      Janowicz   ………………      Янович (або син Яна)
10.    Paweł    …………………     Павло
11.    Boszeruszetha   …………     діти або нащадки Бошеруша (Бошера)
12.    Chudzik   ……………….      Худзік
13.    Sienko    ………………..     Сенько
14.    Luczka   ……………….       Лучка (?)
15.    Steczko   ………………. Стецько
16.    Steczkowietha   ……….. діти або нащадки Стецька
17.    Alwith    ………………. Альвіт (?)
18.    Wieczek   ……………… Віцик (?)
19.    Dmitr   ………………….     Дмитро
20.    Stasko   …………………     Стасько
21.    Ziethkowicz    …………. Зеткович
22     Holodowietha   …………     діти Холода  (або з роду Холодів)
23.    Kutrzuska    ……………..     Кутруська
24.    Pudkowskа    ……………     Пудковська
25.    Liesz Wacorkowicz   ……     Лєш[ко]   Вацоркович
26.    Maczyak      ………….….     Мацяк
27.    Woytek piekarz    …….…     Войтек (пекар)
28.    Odwieszowskiey   ………     Одвєшовський
29.    Zanyowietha   ………….     діти  Заня  (або з роду Занів)
30.    Motylka   ……………… Мотилька
31.    Jan Klossicz    ………….     Ян Клосіч
32.    Boluszka   ………...……   Болюшка
33.    Burÿ   ……………….…     Бурий
34.    Choma   …………..……     Хома
35.    Gula    …………………       Юлія  (або Джула, Гула)
36.    Ihnath popadyn    …..….     Ігнат (священик при церкві)
37.    Hrycz masiow    ……….       Гриць Масів
38.    Makarczetha    …………   діти Макара  (нащадки Макара)
39.    Owanko    ………………     Ованко
40.    Hrycz Wastÿlcząth   ……     Гриць [з]  Васильчат  (з Васи́лькових)
41.    Peruma    ………………   Перума
42.    Hrÿniowa   ……………..     Гриньова  (жінка  Гриня)
43.    Hłybko   ……………….      Глибко
44.    Matwiey    ……………..       Матвій
45.    Hryniowicz   ……….…     Гриньович  (або син Гриня)
46.    Ambrozÿ    ……………     Амброзій
47.    Steczowa    ……………     Стецьова (жінка Стеця)
48.    Masiowietha   …………     діти Мася (або з роду Масівих)
49.    Czaba    …………….…       Чаба (Цаба)
50.    Pieczowka   ……….….   Печівка
51.    Lukÿan   ………………     Лукʼян
52.    Kundrath   ………….…     Кіндрат
53.    Hryczowa     ……….…     Грицьова (жінка Гриця)
54.    Klokoczka     …….……     Клокочка (Клокоцька)

                      Zarzeczanie post fluvium Dniestr

55.    Lechavicz   ……………     Лехавич
56.    Iwanko     ……………...     Іванко
57.    KLÿm     ……………...       Клим
58.    Jaczko     ……………...     Яцько
59.    Hrÿcz Makarow  ……..       Гриць Макарів
60.    Kecz Makarow    ……..       Кеч (?)  Макарів
61.    Kundrath      ………….         Кіндрат
62.    Stebisczeta    …………       діти Стефана (?)
63.    Ivanko Waszilczath   …     Іванко [з] Васильчат
64.    Lazor    ……………….     Лазор
65.    Klisczeta   ……………     діти  Кліща 
66.    Pawel Stankow    …….     Павло Стан[ь]ків
67.    Studennik     ………….     Студеник
68.    Hrycz     ………………      Гриць
69.    Iwan    ………………..       Іван
70.    Stecz     ………………     Стець
71.    Jaremka    ……………       Яремка
72.    Czyczetha    …………       діти Циця (?)
73.    Zyła    ……………….       Жила
74.    Iwan Gemerdÿkow  ….       Іван [з] Джемердиків
75.    Malyszeta   …………..         діти Малого (?)
76.    Makiszczetha    ……...       діти Макіша
77.    Jaczko Zyblik   ……….       Яцько  Зиблік
78.    Iwanko Kowalcząth   …       Іванко [з] Ковальчат  (з Ковальців)
79.    Waskowa    …………...       жінка Васька́  (вдова по Ваську́)
80.    Jaczko Strzilbycz   ……     Яцько Стрільбич
81.    Andreÿ    …………….       Андрій
82.    Iwassowa    ………….       Івасьова (жінка Івася)
83.    Bednarz     …………...       боднар
84.    Wawrzek    …………..       Ваврик
85.    Lecz Czayczin    ……..       Лець (?) Чайчин (?)
86.    Hrycz    ………………       Гриць
87.    Kassellanowskie   ……       Каселановські
88.    Jurko    ……………….       Юрко
89.    Lewko    ……………...       Левко
90.    Stan   …………………       Стан  (Стань)
91.    Cziczekowskiego   ……       Ціцековський
92.    Czymbrza   …………...       Цимбра
93.    Kawina    ……………..       Кавина
94.    Fedkowa    ……………        Федькова (жінка Федька)
95.    Krol   …………………       Кріль
96.    Steczko    ……………..       Стецько
97.    Krymowa   ……………       жінка Крима (Кримовича)
98.    Kunassowietha   ………     діти Кунася
99.    Drahusz   ……………..         Драгуш
100.  Hlipko    ……………...         Глипко
101.  Krymowicz   …………         Кримович
102.  Gulia    ……………….         Юлія (?)
103.  Kuczurka    …………...         Кучурка
104.  Janek Dubek   ………...         Яник Дубик
105.  Stecz Kowal   ………...         Стець коваль (Коваль)
106.  Steczkowietha    ……..          діти Стецька
107.  Hrycz Justow    ………         Гриць Юстів
108.  Biernath    ……………         Бернат
109.  Closzerusczeta   ……..          діти Клошеруса (?)
110.  Ihnath    ……………...          Ігнат
111.  Baty     ………………           Батий
112.  Klaszkon    ………….           Клашконь (?)
113.  Hrycz Waselczath  ….           Гриць [з] Васильців
114.  Jssaÿka    ……………           Ісайка (?)

                                                                            

Podszadkowie ktorzy rol niemaÿą czo po gr 1/6 daÿą

115.  Hrycz Mielnik   ……..           Гриць мельник (Мельник)
116.  Steczowa   …………..           Стецьова (жінка Стеця)
117.  Macziek Tkacz   …….           Мацек ткач (Ткач)
118.  Nastka    …………….           Настка
119.  Jan Dudek    …………          Ян Дудик
120.  BIernath   ……………          Бернат
121.  Janek    ………………          Яник
122.  Stanislaw    …….…..…. Станіслав
123.  Czurylo   …….……..…         Цирило
124.  Tereszko     …….…..…         Терешко
125.  Krolyowicz    ……...….         Крільович
126.  Marczin Urbanow  ..….. Мартин Урбанів
127.  Urban    ……………….         Урбан
128.  Drahuszowicz   ……….         Драгушович
129.  Błozek    …………...…          Бложик
130.  Grzesz juzkow   …..….          Григор Юзьків
131.  Gaweł    …………..…..         Ґавел (?)
132.  Ihnath    ………………         Ігнат
133.  Wawko    ……….….…         Вавко
134.  Macziek    …………....         Мацик
135.  Kristoph   ………….…         Христоф
136.  Jurek    …………….…         Юрек (Юрко)
137.  Motylowicz    ………..         Мотильович
138.  Choma Sseczkow   …..         Хома Сецьків (?)
139.  Siodlarz   …………….         сідляр або ж римар
140.  Jakub    ………………         Якуб (Яків)
141.  Iliasz    ………………          Ілія
142.  Marsal    ………….….          Маршал
143.  Korblowa    ……….…          Корбльова
144.  Misko    ………….…..          Місько
145.  Jakubowa    …….……          Якубова (жінка Якова)
146.  Paula   …………….…          Павліна
147.  Zwiorek    …………...          Звірик
148.  Ihnath Kował   ….…...          Ігнат коваль (Коваль)
149.  Wassil   ………….…..          Василь
150.  Czech    ………….…..          Чех
151.  Zÿd    …………….…..          Жид
152.  Macziek Derlienier   ...          Мацик Дерлінер
153.  Kormanczetha   ……..           діти Кормана
154.  Ihnatko   ……………..          Ігнатко
155.  Iwan Kussnierz   …….          Іван кушнір (Кушнір)
156.  Byczikowa    ………...          Бицікова (жінка Биціка)
157.  Ttrafor   ……………...          Трафор (?)
158.  Ihnath Steczkow   ……         Ігнат Стецьків
159.  Jaczko Zyblik   ………         Яцько Зиблік
160.  Stecz Drahusow   ……         Стець Драгушів

Перед тим, як розпочати детальний розгляд цього списку, хочу зробити одне застереження чи зауваження. Я не знаю, яку освіту отримали складачі цих актів (писарі коронного скарбу). Але точно впевнений, що філологічних студій в університетах вони не відвідували! Та, можливо, на той час ще не існувало якихось чітких правил орфографії. Писарі записували імена та прізвища людей не керуючись якимись загальними правилами правопису, а зі слуху. Тобто, як почув, так і записав. Зверніть увагу на наступі записи:

№ 40. Hrycz Wastÿlcząth   ……  Гриць [з]  Васильчат  (з Васи́лькових);

№    63.   Ivanko Waszilczath;

№  113.   Hrycz Waselczath.

Без сумніву, що у всіх випадках йдеться про одне й теж прізвисько. Але у всіх трьох випадках воно записано по різному! І це при тому, що запис вела одна й та ж людина (про це я згадував трохи раніше).  Або ще приклад запису одного й того ж прізвища (прізвиська):

№  2.    Klaskon;

№ 112. Klaszkon.

І таких помилок у списку є багато. Описки зустрічаються не тільки в написаннях прізвищ (прізвиськ), але і в написанні імен. Добре, коли є з чим порівняти. Але коли прізвище зустрічається тільки раз у цьому списку. І де є гарантія, що написано воно вірно?  Або ж навпаки – воно перекручене так, що не впізнаєш знайоме…

Переглянувши даний список відразу впадає в око те, що значна частина записів складається лише з одного імені: 

№  10.    Paweł    …………………     Павло;

№  34.    Choma   ………….…….      Хома;

№  44.    Matwiey     …………….      Матвій;

№  68.    Hrycz     ………….……       Гриць;

№  69.    Iwan    ……..…………..       Іван.

Загалом такі „однойменки” складають приблизно третину всього списку! А деякі з них у списку повторюються. У таких випадках  могла виникнути плутанина. Але ж чому писар коронного скарбу (ревізор) не ідентифікував їх з допомогою прізвиська чи прізвища? Та тому, що їх просто ще не існувало!  Нагадаю, що це був період початку утворення українських прізвищ в Галичині. Значна частина простих городян (а тим більше – селян) свого прізвища ще не мали. Цей процес у своїй масовості тільки зароджувався. Спочатку до людей „прилипало” якесь прізвисько, яке згодом переходило у прізвище. При цьому початкове прізвисько могло значно трансформуватись. І процес цей міг бути доволі довготривалим. 

Та все ж багато тогочасних городян вже послуговувались прізвищами. Серед них ми бачимо багато прізвищ польського походження:
№  25.    Liesz Wacorkowicz   ……     Лєш[ко]   Вацоркович;
№  28.    Odwieszowskiey    ………     Одвєшовський;
№  87.    Kassellanowskie   ……….      Каселановські (Кашеляновські).
І цьому є просте пояснення. Наприкінці 16-го століття Галичина входила до складу польської держави. І хоча руське (українське) населення Старого Самбора у кількісному вимірі значно переважало, та  все ж, майже всі посади у повітовому і міському уряді обіймали поляки (які належали до шляхти або були багатими городянами). А період утворення прізвищ у середовищі шляхти (як польської, так і української) та інших багатих чиновників і землевласників розпочався набагато раніше. 
А тепер на прикладі цього списку спробуємо прослідкувати процес утворення прізвиськ.  Розлянемо наступні записи:
№  3.      Jurko Czidÿl   …………..    Юрко Цідиль (Цидиль, Чідиль);
№  8.      Lÿsz Czÿdÿlow   ……….    Лиш (Лесь?) Цидилів  (син Цидиля);
№  15.    Steczko   ……………….     Стецько;
№  158.  Ihnath Steczkow   ……...     Ігнат Стецьків (син Стецька);
№  106.  Steczkowietha    ……….     Стецьковʼята (діти Стецька); 
№  7.      Drahusz    ……………....     Драгуш (імʼя румунського походж.);
№  160.  Stecz Drahusow   ………     Стець Драгушів;
№  128.  Drahuszowicz   ………..      Драгушович.
У перших двох рядках бачимо прізвисько Цидиль і Цидилів. Тут „Цидилів” означає: син Циделя і його жінки, тобто – „Цидилів син”. У цьому випадку „Цидилів” – родовий відмінок множини. Аналогічно і  в наступних парах: Стецько – Стецьків, Драгуш – Драгушів. Тому сучасне прізвище Стецьків і аналогічне прізвисько з нашого списку – трошки різні речі. До сучасного прізвища „Стецьків” треба ставити запитання „хто?”, до нашого варіанту скоріше підійде запитання „чий?” (присвійний прикметник).  І якби писар замість „Ігнат Стецьків” записав „Ігнат Стецька” – це не було би помилкою. Ще одним підтвердженням сказаного є одночасне існування багатьох форм прізвиська від цього імені, зокрема такої, як „Стецьковʼята” (діти або нащадки Стецька). Причини появи прізвиськ такого типу я вже пояснював у цьому дослідженні. І останній запис – Драгушович. Це  також похідна форма від імені утворена з допомогою суфікса -ович (-евич),  і буквально означає „син Драгуша” (це як у нас у кожного в паспорті: по батькові).
Спробуємо об’єднати деякі із вже згаданих прізвиськ та інші, схожі за утворенням, в одну доволі велику групу. Стецьків, Драгушів, Масів (від імені Мась, яке сьогодні вийшло з ужитку), Макарів, Янович, Гриньович, Лехович, Стецьковʼята, Макарчата, Васильчата. Все це є прізвиська патронімічного походження. Вони утворюються від імені батька. Якщо в хаті поряд з дітьми вже проживали дорослі внуки, а їхній дід ще був живим, то прізвисько від імені діда могло перейти також на внуків. Важливою характеристикою цих прізвиськ була їх недовговічність. Ось що з цього приводу пише Ігор Смуток у своїй статті „Виникнення та використання прізвиськ серед шляхти Турківщини у XVI-XVIII ст.”:
       „Ще однією властивістю прізвиськ на початковому етапі їхнього функціонування була часова обмеженість побутування того чи іншого прізвиська одним поколінням. Оскільки основним їхнім завданням було вказати місце особи в системі родинних зв’язків, щойно останні зазнавали змін – а це відбувалося в кожному наступному поколінні – відбувалася заміна одних прізвиськ на інші. Нові, як і попередні, як правило, утворювалися від імен батьків.”
       Це означає, наприклад, що діти Гриця Макаріва могли вже зватись Грицівими або Грицевичами. Та все ж на якомусь певному етапі окремі прізвиська патрономічного походження могли також і „вкорінюватись” (передаваючись від дітей до внуків, від внуків до правнуків і т.д.) та переходити у статус прізвища. Це не відбувалось водночас для всіх таких випадків, а розтягувалось у межах десятиліть і століть.
       У тій же статті Ігор Смуток зазначає: „… на цьому етапі прізвиська непатронімічного походження виявилися більш стійкими й суттєво потіснили прізвиська, похідні від імен”. І цьому є своє пояснення. Імен, якими послуговувалось місцеве населення на той час, було всього кілька десятків. Серед них популярними були не більше десятка імен. Можливість утворення великої кількості прізвиськ патрономіччного походження значно знижувалась. Безпомилково ідентифікувати городян стає дуже проблематично. Зате іменників та прикметників в українській мові налічується безмежна кількість! А, отже, є величезний вибір:
№  6.      Fliak    ………………….     Фляк;
№  12.    Chudzik   ……………….     Худзік;
№  33.    Burÿ   ……………….….     Бурий;
№  43.    Hłybko   ……………….      Глибко;
№  73.    Zyła    ………………….      Жила;
№  95.    Krol     …………………      Кріль.

Існує ще одна категорія записів:
№  36.    Ihnath popadyn przi czerkwy …  Ігнат (священик при церкві);
№  83.    Bednarz     ……………...…...     боднар;
№  139.  Siodlarz   …………………….    сідляр або ж римар;
№  27.    Woytek piekarz    …….…..…     Войтек пекар;
№  105.  Stecz Kowal   …………..…...     Стець коваль (Коваль);
№  117.  Macziek Tkacz   …………….     Мацек ткач (Ткач);
№  155.  Iwan Kussnierz   …………...      Іван кушнір (Кушнір).
Зазначу, що священик належав до тієї категорії городян, які на той час вже мали (або могли би мати) власне прізвище. Та з якоїсь причини писар коронного скарбу вказує лише його ім’я та сан (Ігнат руський священик при церкві). А у наступних двох випадках ревізор записує людину лише по її професії, не вказуючи ні імені, ні прізвища (боднар, сідляр). Ці ремісничі професії не були такими вже й рідкісними, але для тогочасного Старого Самбора, мабуть, було достатньо по одному такому реміснику на все місто. Тому, коли мова йшла про боднара, всі городяни знали, про кого саме говорять. Хоча не виключаю можливості того, що Боднар це є прізвище. Але на мою думку – це малоймовірно. 
Далі у попередньому списку йдуть представники більш поширених у місті професій (пекар, коваль, ткач, кушнір). Тому писар поряд з професією вказує також і ім’я. Знову ж таки можна сказати, що Коваль, Ткач, і Кушнір є прізвищами. Але враховуючи загальну манеру ведення записів ревізорами – це все-таки є позначенням професії даної людини. Про таку тенденцію свідчать і наступні два записи, у яких писар вказує на походження людини, не зазначуючи ані імені, ані прізвища:
№  150.  Czech    ………….…...     Чех;
№  151.  Zÿd    …………….…...     Жид;
№  80.    Jaczko Strzilbycz   ……     Яцько Стрільбич.
В останньому записі поруч з іменем, очевидно, вказано місце, де раніше проживав цей Яцько (або проживали його батьки). 
Мабуть, у Вас склалось враження, що аналізуючи увесь список городян Старого Самбора 1585 року, я відірвався від основної теми – пошуку корінних старосамбірських родів.  Але це не так. Спробую дещо прояснити. Візьмемо, до прикладу, прізвище Фляк. Воно часто зустрічається в Галичині, зокрема на Старосамбірщині. Можливо, сьогодні у Старому Самборі проживають люди з таким прізвищем. Та віднести їх до категорії корінних родів ми не можемо. Бо у період з 1752 року до початку 20-го століття у місті не було жодного мешканця, який був би носієм цього прізвища (дивіться першу частину цього мого дослідження). Це саме стосується і ще кількох прізвищ, наведених у загальному списку. 
Хотілось би якось привʼязати запис  № 71.  Jaremka  до сучасного прізвища Ярема. Та у цьому випадку ми навіть не знаємо, що тут записано: чи це прізвисько, чи це прізвище, чи це ім’я. Тому у даному випадку я не буду робити ніяких висновків. 
Доволі цікавим є наступний запис:
№  156.  Byczikowa    ………...     Бицікова (жінка Биціка).
Можливо, це треба читати, як Бичикова, тобто вдова по Бичику. Щось схоже до Бущака. Але знову ж таки: у цьому випадку запитань більше, ніж відповідей. Якщо би був ще якийсь схожий запис. Але…  Тому й тут я не буду робити поспішних висновків. 

На превеликий жаль список городян Старого Самбора 1585 року виявився не таким вже знайомим, як очікувалось!
        Та все ж таки!  Не все тут так безнадійно!

        Подивимось на наступні два записи:
№  77.    Jaczko Zyblik   ……….     Яцько Зиблік;
№  159.  Jaczko Zyblik   ……….     Яцько Зиблік.
Хоча імʼя та прізвище співпадають стовідсотково, але тут мова йде про двох різних людей. Господарства у них були різні і податки вони сплачували також різні. Один з них мешкав за рікою (за Дністром), місце проживання другого не вказано. 
В 2001 році вийшла в світ моя найбільша і найглибша дослідницька праця „Книга памяті і буття роду твого. Нащадкам”. Це є генеалогічне дослідження багатьох корінних родів Старого Самбора. Працював я над цією книгою близько десяти років. А після цього ще чотири рази переписував її, доповнював та виправляв. За весь цей час я „проштудіював” багато науково-дослідницької літератури, зокрема в якій йшлося про принципи утворення українських прізвищ. А ще спілкувався з багатьма старшими людьми, яких сьогодні вже нема з нами. Зібрав і записав усі легенди і версії стосовно походження придомку Зіблик та зробив наступний висновок:
„…  Як би там не було, але всі ці версії зводяться до одного: був собі чоловік на ім’я (прізвище чи прізвисько) Зибель (Зібель) або Зиблик (Зіблик) від імені якого і утворився придомок Зиблікевичі.”
І ось через півтора десятка років цей мій заключний висновок отримав документальне підтвердження. Ще хотів би зауважити, що прізвище Зиблікевич та прізвисько Зиблік є дуже рідкісними і можна сказати є автохтонними для Старого Самбора. Тому говорити про якийсь там збіг – просто некоректно. 
А тепер подивимось на ще один запис:
№  74.    Iwan Gemerdÿkow  ….     Іван [з] Джемердиків.
Як і у випадку з Стецьків слово Gemerdÿkow є присвійний прикметник. Якщо його записати у називному відмінку однини – вийде Gemerdÿk. А це є не що інше, як сучасне прізвище Шемердяк. Як і прізвище Зиблікевич, прізвище Шемердяк є дуже рідкісним і є автохтонним для Старого Самбора. До цього прізвища важко знайти якесь схоже по звучанню і написанню.  

Ну а тепер настав час зробити якісь висновки. Перше, що я хотів би відзначити, це те, що площа Ринок в 1585 році вже існувала. Подивимося на заголовок до списку мешканців Старого Самбора: 
Osada Miesczan Starego Szambora thak w Rinku yako y w ulyczach
(поселення городян Старого Самбора, як на Ринку, так і у вулицях).
І хоча це більшою мірою стосується інших моїх досліджень з історії Старого Самбора, але це є надзвичайно важливим документальним підтвердженням існування площі вже у той час (1585 рік). В одній зі своїх праць я висловив припущення, що площі Ринок у Старому Самборі не менше, як 600 років! Правда, вирахувана цифра ще трохи не дотягує до 600. Та я думаю, що з часом віднайду і більш давні документи про існування Ринкової площі у Старому Самборі.
І основне. Знайдено документальні підтвердження того, що предки Зиблікевичів та Шемердяків в 1585 році вже проживали у Старому Самборі!
      Але я не хотів би розчаровувати представників інших корінних родів Старого Самбора. Адже серед тих Іванів, Гриців, Яцьків, Павлів, Дмитрів, Кіндратів та Василів напевно що були предки Вовчиків, Волосянських, Бущаків, Кінчиків, Лінинських, Сенетів, Сольчаників, Сиґеричів, Скипакевичів, Тисовських, Яремів та інших. Тільки потрібно ще добре пошукати… 

     Тому працю над цією темою я ще не згортаю. Буду шукати нові документи. Буду їх вивчати, опрацьовувати і знову доповнювати своє дослідження „Корінні старосамбірські роди”.

Місто з минулого. Частина 3

Олександр Глінка

Місто

з минулого

(продовження)

Львів  2015 

*     *     *     *     *

          Чудова штука цей Інтернет! Не пройшло й року після публікації (у тому ж таки Інеті) останньої частини моєї книги „Місто з минулого”, а у мене вже назбиралася ціла низка давніх зображень з видами Старого Самбора. Серед них є дуже цікаві і унікальні кадри! І, звичайно ж, моїм завданням є показати ці рідкісні світлини якнайбільшій кількості читачів, які називають себе мешканцями або гостями цього давнього міста, які колись тут народились або проживали. Та й, зрештою, всім тим, кого цікавить історія Старого Самбора, історія далека і зовсім недавня. Бо для молоді і для старших поколінь ці означення набувають зовсім різного змісту…

          Світлини ці зроблені в різний час і в різних куточках міста. І я довго ламав голову, як подати цей матеріал, щоб не було ніяких стрибків і перельотів з одного кутка міста в інший. У попередній частині цієї книги (Продовження. 2013 рік) у мене це, здається, вийшло. Та цього разу буде важче, бо й справді світлини зроблені у різних закутинах міста. Але якось спробую.

Тож почну зі світлин, на яких відображена центральна площа міста – площа Ринок. Саме з подібних фотографій я розпочинав першу частину цієї книги (Фото 1 - Фото 4).  Наступне Фото 164 – це як черговий дубль одного й того ж сюжету. Тільки зроблені ці дублі з інтервалом у декілька років. А почерговість цих „дублів” можна визначити по висоті дерев перед будівлею ратуші. Користуючись відомостями про ті перші чотири світлини, зроблю припущення, що дане Фото 164 зроблене у період між 1904 та 1908 роками. Ще відзначу непогану якість цієї світлини. А вкупі з тим, що електронна копія зроблена на хорошому сканері, то маю надзвичайно чудовий фотографічний матеріал для досліджень, деталі якого можна збільшувати, збільшувати і збільшувати! Ми чудово бачимо годину, яку показує міський годинник на ратуші. Ми можемо прочитати все, що написано на вивісках над магазинчиками і на стінах будинків. І ще можемо розгледіти багато-багато інших дрібних деталей!

Я вже зазначав у першій частині цієї книги, що відтворити точні копії таких світлини у сучасному форматі неможливо через дерева, що ростуть на площі. Тому поряд з останньою фотографією запропоную для Вашого огляду ще одну із тієї ж серії – Фото 165. На жаль якість її бажає бути кращою. Зате на ній зафіксовано дуже цікаві речі і не менш загадкові події. 

В Інтернеті ця фотографія підписана 1914 роком. Не викликає сумніву, що це є пізня осінь або зима. Про це свідчить одяг людей і те, що дерева перед ратушею стоять зовсім голі, без єдиного листочка. 

Звернемо детальнішу увагу на дерева перед ратушею. У даній моїй книзі є вже сім світлин, на яких зображена старосамбірська ратуша (це крім тих світлин, що зроблені з протилежного берега Дністра).  І саме по висоті (тобто по віку) тих дерев можна розставити ці світлини у хронологічному порядку. На Фото 165 ті дерева найвищі і вже давно переросли по висоті другий поверх будівлі ратуші. А я нагадаю Шановному Читачеві, що 1914 рік був останнім у „житті” старосамбірської ратуші.

Маючи на своєму компʼютері електронну копію з високою роздільною здатністю цієї неякісної потертої світлини, я все-таки можу досить легко розглядати деякі деталі. Тому дозволю собі ще раз виставити це фото, але з моїми контурними домальовками та іншими позначеннями (Фото 166).  Червоним кольором я обвів контури даху церкви та її дзвіниць. З боку фронтальної стіни ми вже бачимо три дзвіниці (початок добудови бічних дзвіниць – 1910 рік). Фіолетовим кольором я обвів контури двоповерхової будівлі ратуші і два остови – все те, що залишилось від вежі. Крім зруйнованої вежі також бачимо відсутність даху над будівлею, бо у цьому місці добре проглядається задня частина даху церкви. Нагадаю, що ратуша була зруйнована в наслідок пожежі 21 липня 1914 року напередодні Першої світової війни. Також у мене є такі дані, що тоді вогонь знищив лише вежу ратуші, а саму аварійну будівлю ратуші розібрали згодом. Тому, можливо, світлина зроблена десь у листопаді-грудні 1914 року. 

     Але що за дійство ми бачимо на цій світлині, чому зібралось так багато народу? Зразу скажу, що це не похорон, бо чоловіча частина цього зібрання одягнена у головні убори. Це якесь віче, зібрання або процесія, яка зупинилась для проведення мітингу. Про те, що люди кудись йшли або прийшли звідкись, вказує наявність прапорів або хоругв (я обвів їх жовтим колом). Можливо їх є більше, але тут важко розгледіти. Очевидно, що це була колона людей, яка зупинилась для проведення якогось мітингу чи виступу. Їх оточили зацікавлені мешканці, прості перехожі і навіть позбігались дітлахи з усієї околиці. І стан всієї цієї громади – статичний. Люди нікуди не йдуть, мабуть, слухають чиюсь промову або ж очікують на подальший розвиток подій.

Коли я вперше подивися на цю світлину, я подумав, що хтось виголошує промову з балкону будинку. Але коли почав аналізувати, куди звернені погляди людей, в який бік повернуті їх обличчя, то вийшло все по-іншому. Люди, які стоять під стіною будівлі, зовсім не заглядають на балкон! Вони дивляться перед собою, якраз в те місце, яке на фотографії є затертим (я позначив це двома перехрещеними червоними лініями). Туди спрямовані і погляди всієї цієї громади. Епіцентр цього дійства знаходиться на проїжджій частині перед тими двома будинками, що збереглись до сьогодні. Десь саме навпроти того, що розташований у парі зліва (у наш час – пл. Ринок, 11). Теперішній вигляд цих будинків можете побачити на Фото 8 з першої частини цієї книги. А для тих, кому ліньки листати книгу, позначу зеленою стрілкою будинок, у якому сьогодні знаходиться податкова інспекція.

Цікаве Фото 165 ще й тим, що на ньому повністю видно будинок, у якому сьогодні розміщена лікарня. І, до слова, у мене це єдина така фотографія. Але чи то є той самий будинок? Давайте подивимось на Фото 167 та порівняємо. Звичайно ж, другий поверх могли добудувати. У сучасній лікарні на поверсі є по сім вікон. На давній – сім вікон і двоє дверей! Коли ж порівняти обидві світлини, стає зрозумілим, що крайнє вікно справа та крайні двері зліва були замуровані. Двері, що були посередині будівлі, переробили на вікно. Замуровувати старі двері, вікна або прорубувати нові – це звичайна практика, яка дуже часто використовувалась у всі часи. Як правило, нові двері – це поява нової крамнички або майстерні. Повернемось до Фото 164. Справа на ньому ми бачимо лівий край тієї самої будівлі теперішньої лікарні. Тут замість крайніх дверей бачимо вікно (Фото 164 зроблене значно раніше, аніж Фото 165). Двері вирубали вже пізніше і, скоріше за все, там була якась крамничка. Я навіть маю інформацію про те, хто був власником цієї крамнички. Але я не впевнений на сто відсотків, тому таку інформацію не буду озвучувати.

     А як перевірити, чи то другий поверх добудований, чи то вся будівля перебудована заново? У наш час це можна зробити, сидячи за комʼютером, і при цьому не потрібно ритися в архівах чи збивати штукатурку на стінах! Потрібно просто накласти сучасне зображення будівлі на стару світлину. Хто знайомий з Фотошопом, той знає, що це зовсім не важко. Потрібно взяти дві світлини, які збираємось порівнювати. Зробити одну з них напівпрозорою. Відкоригувати масштаб, кут нахилу, перспективу і накласти одне зображення на інше. І все! А далі робимо висновки. Саме так я і зробив. Якщо не враховувати (Фото 165) крайнього вікна справа та крайніх дверей зліва, які були замуровані раніше, то всі інші вікна у своєму розташуванні співпадають, окрім ще одного крайнього вікна зліва. Себто шість проти одного… Другий поверх цієї будівлі добудували ще у міжвоєнний період. Саме тоді зроблене Фото 116 (див. попередні частини цієї книги). І на тому фото ми вже бачимо другий поверх будинку.

Здавалось би, така пошарпана, від віку посіріла світлина… Але скільки вона нам розповіла, скільки цікавого відкрила. Якби вона тільки могла омолодіти років на сто! Скільки нового ми змогли би ще довідатись у тих сьогодні затертих і потемнілих фрагментах вічності!..

Тепер перейдемо до огляду наступного Фото 168. Фотографуючи центральну площу міста, тогочасні фотомайстри завжди повертались обличчям до ратуші. Ця робота майстра випадає з того правила. Тут ми бачимо іншу частину площі. І таких світлин у мене є небагато. До них можна зарахувати й ті, що зроблені з протилежного берега Дністра. Але на них ці будинки виглядають мініатюрними, а дрібні деталі розгледіти важко. Подивимось на Фото 169. Хоча дерева суттєво заважають, але ми бачимо увесь ряд будинків на цьому боці площі і можемо щось порівнювати. Зверну Вашу увагу на те, що будинок, у якому сьогодні розміщується податкова, втратив одну зі своїх характерних ознак – три маленькі прямокутні віконця на горищі. А ще зовсім недавно вони були (див. Фото 8). Під час останнього косметичного ремонту фасаду ці віконця просто були замуровані.

    Знову повернемось до давнього фото. Справа бачимо частину будинку, якого сьогодні в природі вже не існує. Далі йде вуличка, що веде на Затиля. Попри вуличку стоїть будинок, у якому розмістилась сучасна податкова. Раніше (в радянські часи) тут був готель, а ще раніше поряд з ним розміщувалась бібліотека для дорослих. До цього будинку примикає ще один, який зберігся до сьогоднішніх днів. Про ці дві будівлі я дещо написав у першій частині своєї книги (див. Фото 8). Та повернемось до першого з цих будинків знову. Для цього подивимось на Фото 164, або ще краще – на Фото 2. Над дверима цього будинку бачимо вивіску: „ J. Heimberg”.  Ґеймберги – це єврейська родина, яка проживала тут на початку 20-го століття і якій належав цей будинок. Впродовж довоєнного часу тут розміщувались різноманітні крамнички, кав’ярня, ресторан та готель.

Розповідаючи про цю будівлю у першій частині книги, я висловив припущення, що її другий поверх був добудований вже у радянський час. На той момент у моєму архіві не було Фото 165 та Фото 168. Тому вимушений забрати свої слова назад і констатувати, що другий поверх цієї будівлі наприкінці 1914 року вже існував!

Не помиляється лише той, хто нічого не робить. Але це не моя життєва позиція. Тому, даруйте…

Тепер звернемо увагу на той будинок, що примикає до будинку Ґеймбергів. У першій частині своєї книги я назвав його „будинок з гребінцем”. Всі місцеві мешканці сотні або й тисячі разів проходили повз нього. Мабуть, хтось звернув увагу на гарний кований балкончик. Але тільки одиниці змогли помітити на ньому дещо особливе. Це фамільна монограма або вензель (Фото 170). Іншими словами – це зображення початкових літер, переважно імен та прізвищ, які зазвичай переплітаються між собою і утворюють візерунок. Це шифр, який надав власник цього вензеля плюс фантазія художника. Але що зашифровано у цьому вензелі?

Зверху ми бачимо цифри 1896. Скоріше за все, це рік у якому був збудований цей будинок. Перша буква вензеля найбільше схожа на давню церковнослов’янську букву ять (Ѣ), яка в сучасній українській мові перейшла в і. Хоча все це виглядає доволі дивно. Адже літера ять (Ѣ) ніколи не вживалась на початку слова! М’який знак ерь (Ь) викликає ще більше сумнівів (хоч він є навіть ближчим по написанню), а букву Б таким чином ніхто ніколи не писав. Але зверніть увагу: перша літера є дзеркально-перевернутим зображенням останньої. Тобто металеві заготовки цих літер – ідентичні! Чи могла би це бути помилка майстра, який замість букви Р втулив щось догори ногами? І чому його не заставили переробити свій „блуд”? Та все це тільки припущення. А ми залишимо першу букву у спокою і продовжимо. Далі йде крапка, а  за нею великі букви К та Р, що розділені між собою маленькою літерою  і.  Таким чином ми отримали щось схоже на „ Ѣ. К і Р ” чи „   Ь.  К  і Р ”.  А може це польський варіант: „ b. K i P ”.  Що саме зашифрував власник цього вензелю у тих літерах? Якби я знав імʼя та прізвище власника цього вензеля, то, можливо, дав би якусь відповідь на це запитання.

          Коли ми вже зачепили тему балкончиків та вензелів на них, то перенесемось до ще одного будинку за адресою площа Ринок, 7 (Фото 171).  Тут ми бачимо огорожу балкона, зроблену у такому ж стилі і також з вензелем! Спробуємо роздивитись, які літери розміщені на ньому. На перший погляд все ясно і просто. В літеру О вписана літера  Н. Та при ближчому огляді стає зрозумілим, що тут не все так вже й просто. Можливо, то не буква О, а старослов’янська фіта (Ɵ) в  яку вписана буква П…  Ніхто вже не зможе подивитись на цей вензель очима того давнього художника-дизайнера та зрозуміти його задум…

          Продовжимо нашу екскурсію старовинним містом і для цього рушимо у східному керунку. Пройдемо повз костел донизу крутою вуличкою у напрямку річки. А тепер розвернемось і поглянемо на костел (Фото 172  та  Фото 173). Не знаю, як правильно назвати архітектурний елемент, розташований на краю даху костелу, який ми бачимо на давній світлині і який відсутній на теперішній. Але якщо уважно придивитись, то у внутрішній арці цієї надбудови щось вмонтовано. І найбільше це схоже на дзвін!..

     А далі ми виходимо на пустир, місце якого сьогодні займає колишня їдальня меблевого комбінату та сучасний стадіон. Ще до будівництва стадіону площа ця використовувалась як торговисько для свійської худоби, а також для деяких інших масових заходів (Фото 174 та Фото 175). На давній світлині бачимо чудово зорганізоване театралізоване дійство присвячене українським січовим стрільцям або ж українському козацтву.

На дальньому плані старої світлини помічаємо фронтон будівлі школи з округлим віконцем та ряд вікон другого поверху, які частково перекриваються будівлею товариства „Сокіл”. Правіше чітко проглядаються обриси сусіднього зі школою будинку. А ще, зважаючи на статус цього дійства та одяг людей, висловлю припущення, що світлина зроблена у день (у переддень) свята Покрови…

А зараз якимось чарівним чином перенесемось на протилежний правий берег Дністра і з висоти Посадської гори подивимось на давнє місто (Фото 176 та Фото 177). Усі, хто читав першу частину цієї книги, памʼятають про проблему, з якою я зіткнувся роблячи сучасні ремейки на подібні фотографії. А проблема ця – озеленення нашого міста. Через те я і не намагався зробити сучасні версії останніх двох світлин. Зрештою, всі ці світлини схожі між собою і тому для загальної уяви про сьогоднішній вигляд міста з Посадської гори достатньо вже раніше зроблених Фото 48, Фото 50, Фото 52. Зате така кількість давніх світлин, зроблених з протилежного берега Дністра, відкриває нові можливості (Фото 47, Фото 49, Фото 51, Фото 176, Фото 177). Стає надзвичайно цікаво знаходити між ними якісь розбіжності, зовсім невеликі або ж суттєві. Спробуйте і Ви самі порівняти ці світлини.  Якщо у Вас не виникло такого бажання, то я Вам допоможу і постараюся довести наскільки це цікаво і захоплююче!

Для прикладу візьмемо останню світлину (Фото 177) і спробуємо провести деякий візуальний аналіз. Отже, на передньому плані бачимо частково русло Дністра або його рукави. Далі бачимо залізничну колію. Відомо, що колію через Старий Самбір проклали у 1904 році. Звідси і констатуємо перший висновок: дана фотографія зроблена не раніше 1904 року! За колією розлігся пустир про який ми згадували розглядаючи попередні світлини (Фото 174 та Фото 175). А праворуч від пустиря – будівля товариства „Сокіл”. Бачимо саме той її первісний вигляд, що і на Фото 66 та Фото 68.  Перед будинком – огороджена спортивна площадка, попередник сучасного стадіону. Тепер звернемо увагу на церкву. Тут бачимо будівлю храму з однією центральною банею. Відомо, що бічні дзвіниці були добудовані в 1910 році коли парохом церкви був о. Данило Лепкий.  

Таким чином ми вирахували, що дана фотографія зроблена в період від 1904 до 1910 року! Звичайно, це ще не якась конкретна дата, але це вже набагато краще, ніж ніяка! На ці цифри вже можна опиратись при подальших дослідженнях.

Як я вже писав, сьогодні немає жодного сенсу робити сучасні знімки нашого міста з протилежного (правого) берега Дністра. На таких фотографіях видніється лише шпиль костелу, а решта міста потопає у буйній зелені дерев! Але, переглядаючи якось фотографії в Інтернеті, я натрапив на декілька цікавих кадрів. Зроблені вони з висоти пташиного польоту. А якщо точніше, то, мабуть, з борту авіамодельного планера. І  хоча зéлені там більше, ніж достатньо, але принаймні видно дахи будинків. Принагідно хочу висловити подяку автору цих знімків.

То ж продовжимо візуальний аналіз Фото 177. Для цього розглянемо його два фрагменти (Фото 178 та Фото 180). На першому фрагменті ми чудово бачимо майже всю забудову північної сторони площі Ринок (ряд будинків справа та зліва від ратуші). Ще два будинки у цьому ряду закриває собою костел. Зверну Вашу увагу на перший будинок зліва від костелу. Це той самий будинок Ґеймбергів про який я розповідав трохи вище. На цій світлині він одноповерховий. А вже на світлині 1914 року (Фото 165) цей будинок має два поверхи. Отже, другий поверх був добудований у період між 1904 і 1914 роком. Таким же чином можна аналізувати чи не кожен будинок на цій світлині, порівнюючи їх зображення на інших фотографіях, давніх і сучасних. А ще на цій світлині видно, що крайні будинки на Затилі розташовувались не далі, як по межі сьогоднішньої вулиці Крутої.

Не менш цікавим видається і другий фрагмент цієї світлини (Фото 180 та Фото 181). На цих двох кадрах я позначив червоною стрілкою цвинтар, який у моєму дитинстві люди називали „старим”. На  Фото 180  бачимо тільки огороджену ділянку під нього! Ще не має ані дерев, ані каплички. Можливо, там є тільки декілька поховань у верхній його частині. Отже, на початку 20-го століття той („старий”) цвинтар тільки почав закладатися!

А тепер подивіться на те, що я позначив синьою стрілкою. Так!  Ви не помилились! Це хата, яка збудована на території цвинтаря! І  я  цю хату ще добре памʼятаю. Була вона старою, похиленою, з  чорними вікнами, що були навхрест забиті дошками. Ця хата завжди навіювала на мене якийсь холод і викликала у моїй дитячій уяві різні містичні картинки. Та тільки не завжди вона такою була. До війни тут мешкав якийсь пан Ґреґор Коцельський. Нам невідомо, які причини спонукали його оселитись у такому незвичному місці. Невідомо і те чи він збудував ту хату, чи була вона ще до нього. Але відомо, що мав він дружину і двох синів. Той пан не тільки там мешкав, він доглядав за цвинтарем, охороняв його і, мабуть, виконував інші роботи, повʼязані з функціонуванням цього кладовища. Старі люди розповідали, що той пан мав мапу цвинтаря, а в окремій книзі записував усіх померлих та відмічав ділянку, де їх поховали. Міг він і по памʼяті показати місця поховання багатьох людей, що знайшли собі притулок у цій землі…

Чи не правда, як багато нового та цікавого можна взнати розглядаючи лише одну світлину?..  Якщо ми вже торкнулися теми цвинтарів, то хочу запропонувати Вашій увазі ще одну давню світлину (Фото 182). Не виникає жодних сумнівів, що на фотографії зображено саме той „старий” старосамбірський цвинтар. Бачимо ту ж архітектуру каплички, що і нинішня. Ідентична конфігурація бічного вікна, та ж напівкругла апсида позаду і т.д.  Стосовно Фото 183, то іншого ракурсу я просто не мав змоги найти. Кілька кроків вправо, вліво чи назад – і вся капличка ховається за зеленню дерев та кущів. Сьогодні ці дерева – це столітні свідки усіх тих сумних подій і процесій, що відбувались тут. Викликає зацікавлення і напис під давньою світлиною. Я не знавець німецької мови. Але переклад цих слів вказує на те, що на передньому плані ми бачимо якісь військові поховання (що в мене викликає деякі сумніви)…

Порівнюючи ці світлини, я вирішив ще раз сходити на цвинтар, щоби відшукати пропущені мною якісь деталі або зачіпки. Цього разу я все уважно оглянув і знайшов багато чого цікавого. Так, над дверима каплиці прибита табличка. ЇЇ текст та манера написання відмінні від тих табличок, що монтують на могильних пам’ятниках. Очевидно, що дана табличка стосується саме цієї каплички і була на ній прикріплена від самої її побудови. Текст написано польською мовою, то ж подаю його у перекладі: „Вдячні парафіяни (колишньому) душпастиру кс. Йозефові Стрельбицькому.  18 березня 1865 † 8 листопада 1907”.  У Старому Самборі за останній період було дуже багато священиків і ксьондзів. Але чому саме цей ксьондз заслужив на таку пам’ять від парафіян? У моєму архіві є список усіх греко-католицьких священиків, які були парохами у місцевій церкві починаючи з 1828 року. Але не маю такого переліку римо-католицьких ксьондзів. Тут треба згадати дещо з історії костелу св. Миколая у Старому Самборі. Відомо, що сучасний храм був зведений 1890 році. Освятив його єпископ Лука Солецький. Вдруге костел освятили в 1903 році, коли, нарешті, закінчилися усі будівельні і  оздоблювальні роботи. Освячення провів єпископ-помічник Кароль Фішер. Подивимось тепер на роки життя кс. Йозефа Стрельбицького. Можливо, на зламі 19-20 ст. саме він був парохом римо-католицької громади міста і мав якусь велику заслугу у добудові храму?..

Повернемось тепер до нашої каплички. Зрозуміло, що після смерті кс. Стрельбицького вже ніхто би не встиг до кінця 1907 року збудувати її. Напевно, це зробили вже у наступному 1908 році, або ще кілька років по тому. Зрештою, в Інтернеті під  Фото 182  стояла дата: 1910 рік.

Оглядаючи попередні фотографії, ми якимось чарівним чином переміщалися з одного берега Дністра на інший. І хоча наші предки знали значно більше казок, аніж ми, та все ж переміщались вони через річку звичайним, не казковим способом. Відколи у міста з’явились поселення-супутники на правому березі, відтоді люди і почали зводити мости. І було тих мостів завжди два. Один – на Посаду Долішню, другий – на Посаду Горішню. Час від часу норовлива гірська річка забирала ці мости, та люди відбудовували нові. За моєї пам’яті вже помінялась значна їх кількість. Зводили ті мости не обов’язково на попередньому місці. Але колись давніше міст на Долішню Посаду завжди прив’язувався до одного конкретного місця. Саме до того, перед яким сьогодні стоїть капличка Івана Хрестителя. Берег у цьому місці був високим, скалистим і не піддавався розмиванню гірською річкою. У  ті давні часи це було найвдаліше місце для спорудження моста. Завдячуючи цьому та невеличка площа й стала своєрідним центром Долішньої Посади. Від тієї площі дороги і стежки ніби віялом розходились в різні боки. А капличку, якщо брати до уваги загальний вік Долішньої Посади, збудували зовсім недавно, в 1916 році.

У своїй книзі я не виставляв сучасних версій для старих фотографій мостів. Бо якщо новий міст розташований у іншому місці, то  який у тому сенс? Я тільки коротко прокоментую Фото 184 та  Фото 185. Перше з них зроблене у повоєнний період зі сторони Долішньої Посади. У лівому верхньому кутку бачимо будівлю в якій сьогодні знаходиться міська поліклініка. Друге фото зроблене у 1935 році. За річкою на дальньому плані видніється Горішня Посада.

Якщо ми вже опинились біля моста, що веде на Горішню Посаду, то пройдемо ще кількасот метрів і оглянемо ще одну цікаву споруду (Фото 186). Місток цей був збудований, скоріш за все, тоді, коли прокладали залізницю через наше місто. Хтось скаже, що такого моста у Старому Самборі зараз не має. Але подивіться на Фото 187. Це той самий міст! Можете навіть порівняти конфігурацію кожного каменю у цій кладці. Та за сторічну його історію Дністер наніс стільки ґрунту, каміння і піску, що споруду цю тепер важко впізнати. Колись під тим мостом можна було проїхати верхи на коні. Сьогодні під ним можна лише проповзти на животі. А знаходиться цей місток на самій межі міста. Там, де потічок, що тече між Окописком та старою „Засолкою” і далі попри крайні будинки у місті, перетинає залізничну колію на своєму шляху до річки.

Продовжимо далі свою екскурсію древнім і сучасним Старим Самбором. Для цього полишимо залізничний місток, вийдемо на головну вулицю міста та попрямуємо у північному напрямку до центру міста. Пройшовши ще кількасот метрів зупинимось і оглянемо Фото 188. Це міське „староство”. Зображення цього будинку ще можемо побачити на Фото 82 та Фото 84. Правда, на останньому воно підписано, як один із шкільних корпусів. Сьогодні цієї будівлі не існує. Не зустрічав я і містян, які би памʼятали цю будівлю. Більшість людей навіть уяви не мали, де б могло знаходитись те „староство”. Та все-таки дехто чув про нього. Хоча й місцезнаходження цієї споруди вказував дуже і дуже приблизно. То ж довелось проводити власне розслідування цієї загадкової „справи”. Маючи непогану електронну копію даної світлини я збільшив її, наскільки це було можливо. І уважно оглянув усі будинки, що стоять зліва від староства, а також навпроти через дорогу. Звертав увагу на кожну деталь, на кожну дрібничку: на вікна, на двері, на комини, на висоту і ширину будинків, на дахи і т.д.  Потім я зробив з півсотні фотографій значної ділянки цієї вулиці. Ну і нарешті став шукати зачіпку. Вона виявилась одразу, бо ж іншого варіанту і не могло бути.

Порівняємо Фото 188 та Фото 189. На першому з них звернемо увагу на дім зліва від староства. Це будинок на шість вікон плюс двері (у новому варіанті – жовто-цеглова будівля на сім вікон). Справа від цього будинку бачимо дивну прибудову і щось схоже на якісь дерев’яні ворота з мурованими стовпами, що ведуть на подвірʼя староства. На мою думку, у тій прибудові розміщувалась охорона, що наглядала за цією брамою, подвірʼям та усією будівлею. На підтвердження цього бачимо й жовніра перед входом до староства. Можливо, у підвалі будинку була буцегарня. У теперішній час згадувана прибудова „перетворилась” на повноцінний житловий дім, що притулився до бічної стіни свого патрона.

Зліва від довгого будинку бачимо і зовсім вузенький, на два вікна і двері. Він зберігся дотепер. За ним знову йде вузький будинок на три вікна і який також зберігся до сьогоднішніх днів. А далі – трохи довший, на чотири вікна і двоє дверей. Усе зійшлося на сто відсотків!

   Таким чином справа від жовто-цеглового будинку (Фото 189) колись знаходилось староство. Сьогодні там на доволі великій ділянці знаходиться будинок під №165. Збудований він у радянський час і не фасадом до дороги, а в глибині тієї ділянки. 

У міжвоєнний період цей район міста став певним осередком польського життя у Старому Самборі. Тут проживала досить велика кількість поляків. Довкола староства було ще декілька різних польських державних та громадських установ. Так, справа від староства (зі сторони Окописка) через кілька будинків була захоронка для дітей із польських сімей. Мабуть, це від неї залишилось у глибині подвір’я декілька допоміжних будівель з червоної цегли. Але це питання ще потребує нових досліджень…

У попередній історії залишається невідомим рік зведення будівлі „староства” і дата та причини її зникнення. Та, можливо, хтось знає відповіді на ці запитання?..

Ми ж продовжимо нашу подорож містом. І підемо до центральної площі. У моєму архіві вже назбиралось чимало фотографій, на яких зображені городяни на фоні будівель, розташованих довкола цієї площі. Більшість тих світлин відносяться до повоєнного періоду. Усіх їх викласти тут у книзі немає змоги та й не має потреби. Але декілька найцікавіших я опублікую (Фото 190 та Фото 192). Перше з них зроблене у передвоєнному 1939 році. На передньому плані – чарівні мешканки нашого міста. Справа на світлині бачимо високий паркан за яким видніється невеличка дерев’яна будка, вкрита гонтою. Очевидно, це була якась маленька крамничка, ятка. А паркан цей відгороджував ту невеличку ділянку, що існує сьогодні перед будівлею колишньої міської лазні.

Фото 192 зроблене в кількох десятках кроків нижче по дорозі, аніж попереднє. Датується воно 1936 роком. А цікаве тим, що у верхньому правому куті на дальньому плані ми бачимо неіснуючу вже хату. Сьогодні на цьому місці розмістився магазин. Будівля магазину (збудована в 1955 році) була дещо зміщена у бік церкви, а стара хата навпаки була висунута ближче до головної вулиці.

А ми знову вирушимо у північному напрямку до залізничного вокзалу. На цьому шляху зробимо ще кілька зупинок. Перша буде біля будинку колишньої аптеки. Тепер подивимось через дорогу по діагоналі (Фото 194). Перед нами стоїть знайома усім Вам будівля. За весь час її існування у ній розміщувалось десятки різних організацій, установ, контор, кабінетів, магазинчиків та офісів. За часів мого дитинства тут розміщувалась редакція Старосамбірської районної газети. Люди так і називали той будинок: „редакція”. А в роки моєї юності перейменували на „стару редакцію”. Бачимо необштукатурені стіни з червоної цегли. Саме так виглядав цей будинок у довоєнний час. Справа на фасаді цього будинку видно ще одні двері (сьогодні їх немає). Це якраз і є той магазинчик, що ми бачили на Фото 150.

Вирушимо далі і наступна наша зупинка буде біля сучасної музичної школи. Пройдемо до кінця цієї будівлі і розвернемось на 180 градусів. На Фото 196  бачимо школу для хлопців у Старому Самборі. Про цю школу я вже розповідав у попередній частині книги. Там же були виставлені і фотографії з її виглядом. Дана світлина зроблена з іншого ракурсу і охоплює майже всю площину фасаду. Нагадаю тільки, що сучасна музична школа була збудована на фундаменті старої будівлі у 1963 році.

Знову розвернемося на 180 градусів і подивимось по діагоналі через дорогу. Перед нашими очима постає колишній „будинок побуту” (Фото 198). Навіть старші люди вже так звикли до його вигляду, що й забули яким він був на початку! Уважно подивіться на Фото 200. Це той самий будинок побуту „Карпати”. Але тут він двоповерховий і удвоє менший! Повернемось до  Фото 198. Зверніть увагу на вікна обабіч крайніх правих дверей та три вікна над ними. Віконні рами цих вікон мають одну відмінну деталь від інших рам у будинку. І на сто відсотків співпадають з віконними рамами, що на Фото 200. А, отже, два поверхи правої частини цієї будівлі й були тим первісним будинком побуту до якого згодом добудували дзеркальну половинку і третій поверх!

А тепер перейдемо до Фото 201. Зроблене воно в 1934 році. Справа на світлині бачимо мурований будинок на даху якого є трикутний фронтон з круглим віконцем. У попередніх частинах книги я вже описував цей будинок. Сьогодні у ньому розмістився міський відділок міліції. А через дорогу ми бачимо, як у 1934 році виглядала та частина вулиці, де після війни збудували побуткомбінат. Висловлю припущення, що велике розлоге дерево зліва на Фото 201 і велике дерево біля ближнього кута будинку побуту на Фото 200  є одним і тим самим деревом!

Продовжимо нашу екскурсію і наступну зупинку зробимо перед будівлею теперішньої міської поліклініки (Фото 202 та Фото 203). Перша з тих світлин зроблена у радянський час, а друга – на початку двадцятого століття (як  казали наші бабці – за Пані-Матки Австрії). Сучасний вигляд цього будинку я вже виставляв у книзі (Фото 85), то ж повторюватись не буду. Але хотів би звернути Вашу увагу на інше. На фронтоні будівлі бачимо якийсь барельєф чи ліпнину (Фото 204). Це зображення двоголового орла – гербу Австро-Угорської імперії (Фото 205). Так! Двоголовий орел був присутній не тільки на гербі Російської імперії. Смію нагадати, що про це Ви вже давно знали. Адже у дитинстві багато хто з Вас займався нумізматикою. І на наших теренах часто знаходилися старі австрійські монети з тим гербом. Монети ці наші прадіди і прабабці називали „ґрейцерами” (Фото 206).  Згадали?..

Наступна зупинка у нашій екскурсії – залізничний вокзал (Фото 207 та Фото 208). У попередніх частинах цієї книги я виставив багато старих світлин, на яких було зображено цю будівлю. Багато чого і розповів про неї.  Фото 207 зроблене з іншого ракурсу та й якість цієї світлини дуже хороша. Ми можемо прослідкувати всі ті зміни, що відбулись у архітектурі даху будинку та прилеглій території. А я нагадаю, що дах вокзалу був перебудований після того, як в травні 1915 року відступаючі російські війська генерала Брусілова спалили цю будівлю, застосовуючи тактику „випаленої землі”…

Вокзал – це місце зустрічей і розставань. Саме тут і завершиться сьогоднішня наше екскурсія давнім і теперішнім Старим Самбором. Та  я і надалі буду збирати новий матеріал, щоби знову продовжити цю подорож. Шановний Читачу, чекаю також і на Вашу допомогу у пошуках світлин з видами давнього Старого Самбора. А ще я радий, що вдалось вихопити з мороку забуття хоча б декілька сторінок з історії нашого міста та зберегти їх для нащадків…

Моя електронна адреса:    o.a.glinka@gmail.com.