Олександр Глінка
Корінні
старосамбірські роди
(продовження)
Львів 2016
* * * * *
Завдячуючи старанням Юліани Яреми, невтомної
дослідниці історії Старого Самбора, до рук мені потрапив один давній документ (а вірніше
– його фотокопія): „Інвентар Самбірської економії”. Відразу хочу розтлумачити
читачеві, що ж таке Самбірська економія і для чого потрібен цей Інвентар.
Самбірська
економія – це королівські
володіння у південно-західній частині сучасної Львівської області. Утворилась
вона у XVI столітті та була одним із найбільших королівських маєтків Речі Посполитої. До її складу входило 3
містечка (Самбір, Старий Самбір, Стара Cіль) та понад 130 сіл, що розташовувались
на території
сучасних Самбірського, Старосамбірського, Турківського і Дрогобицького районів. Рівнинна
частина Самбірської економії
поділялась на „ключі”, а гірська – на „країни”.
З 1590 року Самбірська економія безпосе-редньо
обслуговувала короля та його двір.
Інвентар
– це документ, який належить до категорії обліково-статистичних матеріалів, що час
від часу складалися ревізорами Скарбу Коронного для визначення господарського
стану королівського маєтку. Ці матеріали ставали основним орієнтиром для
збирачів податків та визначали розміри стягнень. Провели ревізію та склали даний Інвентар
Самбірської економії в 1760-1761 роках писарі Найвищого Скарбу Коронного
Петро Целестин Запольський та Петро Миколай де Ґантенберґ.
Розглянемо ту частину документу в якій мова
йде про Старий Самбір. У свою чергу її можна розділити на списки мешканців
міста і передмістя та текстову частину. В останній зроблено опис міського
господарства, записано привілеї міщан, повинності міста і передмістя з
Посадками.
Тепер розглянемо ту частину документу в якій
наведено список старосамбірян. Відразу зауважу, що це не є повний перелік
мешканців міста, а лише список власників будинків та господарств, тобто голів
сімейств. Цей список складається з семи частин:
1.
будинки
довкола Ринку та їх власники;
2.
будинки
на вулицях від брами Львівської та їх власники;
3.
будинки
по вулиці Горішній і на Затиллі та їх власники;
4.
будинки
по вулиці Римській і на Затиллі та їх власники;
5.
список
власників господарств у передмісті на Посаді Горішній;
6.
список
власників господарств у передмісті на Посаді Долішній;
7.
список
власників господарств у передмісті на Посадці Малій.
Очевидно, що до деяких пунктів останнього переліку я повинен надати
певні роз’яснення.
Стосовно першого пункту не виникає жодних
запитань. Тут бачимо перелік будинків і незабудованих ділянок довкола ринкової
площі (in circulo), а також імена та прізвища їх власників. У
деяких випадках вказано, кому здається будинок (чи його частина) в оренду або
під заставу.
У заголовку до другого списку вказано: „Будинки на вулицях до брами Львівської”. Так як ринкова площа – центр міста, то
Львівська брама повинна була знаходитись у напрямку Львова. Тобто десь на
відрізку дороги від площі до теперішнього залізничного вокзалу. На той
час така система назв головних магістральних вулиць (і архітектурних
одиниць на ній) по напрямку їх сполучення – була поширеним явищем у всій
Європі. І до сьогодні багато старовинних міст зберігають назви своїх під’їзних
напрямкових вулиць, трактів по керунку їх сполучення. А про точне місце
розташування Львівської брами у Старому Самборі я розповім трішечки
пізніше.
Стосовно третього пункту також не все зрозуміло:
„ Будинки
на вулиці Горішній і на Затиллі”. Тут виникає одне запитання – де
знаходилась вулиця Горішня? Якщо
рахувати відносно центру міста (площі Ринок), то статус „Горішньої” вулиці
можуть мати лише вулиці розташовані в межах історичного району міста – Затилля.
Це єдиний район, що знаходиться на вищих горизонталях рельєфу, аніж ринкова
площа. Але не потрібно сприймати вулицю Горішню у сучасному розумінні цього визначення. Так за Польщі все Затилля
рахувалось однією вулицею. Думаю, що і писарі Скарбу Коронного в 1760 році вважали
так само. Тоді виникає питання, що ж мали на увазі ті ревізори, коли вказали у
заголовку „… і на Затиллі”. Слово затилля
означає все те,
що розташоване безпосередньо за тилом, позаду чогось. Площа Ринок на той час була щільно забудована по
усіх чотирьох сторонах. І саме те, що було збудоване впритул до задніх дворів
тих будинків і називалось Затиллям. Згодом ця назва поширилась і на решту
території сьогоднішнього Затилля.
У заголовку до четвертого списку вказано: „Будинки на вулиці Римській і на Затиллі”. То
де ж знаходилась вулиця Римська у Старому Самборі? До Вічного Міста відстань дуже і дуже велика.
Тому існує безліч шляхів у різних напрямках, які ведуть до Риму… Та Римом називали не тільки Вічне Місто. Це слово було визначальним і для всієї Римської
імперії! А саме південний напрямок: від площі Ринок до Тершова і далі через
карпатські перевали був найкоротшим шляхом до таких давніх римських провінцій,
як Дакія, Панонія, Далмація, Мезія та Фракія. Тому саме південна частина
сучасної вулиці Л. Галицького у той час називалась Римською!
На мою думку, писарі Коронного Скарбу у
даному списку вписали хати, що знаходились обабіч вулиці Римської та на
усіх прилеглих до неї територіях. А також ті хати, що розташувались
безпосередньо позаду будинків південної
сторони ринкової площі, але не далі сучасної вулиці Орла (саме її
старші люди колись і вказували, як межу між Затиллям і Повалиском).
Тепер повернемось до
початкової сторінки документу про Старий Самбір і прочитаємо перші речення:
Miasto Stary Sambór.
To miasto
zasiadło na
Prawie Magdeburskim juxta privilegia antiqua et recentioribus confirmationibus firmata.
Перша частина цього тексту написана на старопольській мові, друга – на
латині. А в перекладі це звучить так:
Місто Старий Самбір.
Це місто закладене на
Праві Магдебурзькім, відповідно до пільг стародавніх і недавніх, які
підтверджено чи створено.
Так як місто користувалось Магдебурзьким
правом, то мешканці середмістя були звільнені від деяких податків. Тому в перших
чотирьох списках ми бачимо лише перелік городян. У наступних трьох списках
ситуація відрізняється. Це вже не списки, а таблиці в яких записані власники
господарств у
передмісті. Також у тих таблицях вказано: хто якою кількістю землі
володів, яка це була земля і скільки мав волів та коней.
П’ятий і шостий список – це списки мешканців
передмість: Посади Горішньої та Посади Долішньої відповідно. Окремо хочу зупинитись
на сьомому списку. Це список власників господарств у передмісті на
Посадці Малій. І дійсно, у
Старому Самборі існує історичний район міста з назвою Посадка. Чи може ще якась
закутина міста претендувати на цю назву? Мабуть, що ні. Єдиний можливий претендент
– Смільниця. Але ще в 1387 році в історичних документах
Смільниця згадується, як окреме село у якому існував відомий у Перемишльській
землі монастир отців Василіан. Назва села занадто гучна і відома, щоб
перейменувати її на Посадку Малу.
Якщо Посадка
Мала була прародичкою сучасної Посадки, то саме Львівська
брама і була тією межею, що розділяла середмістя від передмістя.
Тепер постає нове запитання: де ж знаходилась ця брама?
У своїй книжці
„Роздуми
над минулим” я детально дослідив можливі межі древнього Старого Самбора
часів Княжої Доби, його оборонні фортифікації та місцезнаходження двох міських
брам. У місці, де Північний оборонний мур пересікався зі шляхом стояла Північна
міська брама. Це у кільканадцятьох метрах нижче колишньої аптеки, у тому
місці, де потік (попід проїжджою частиною) перетинає головну вулицю міста. Саме
десь тут, у цьому місці, і оглядала залишки Північної мурованої брами Софія
Стшетельська-Ґрінберґова.
Свої оборонні
мури, а з ними і брами Старий Самбір міг втратити в листопаді 1259 року.
Можливо, це було дещо раніше – в 1241 році, коли місто вперше постраждало від
нашестя орд Батия. Так чи інакше, але на кінець ХІІІ століття у Старому Самборі
міські стіни із брамами, найвірогідніше за все, були розвалені або знищені (про
це докладніше можете прочитати у моїй книзі „Роздуми над минулим”).
У дев’яностих
роках, збираючи матеріал для своїх перших історичних досліджень, я багато
розмовляв з людьми старшого покоління, яких вже давно не має з нами. І багато
хто з них переповідали мені про те, що чули ще від своїх батьків та дідів – про
існування міської брами. Але розповідали лише про одну браму і вказували на
інше її місцезнаходження. Була вона на сотню чи півтори сотні метрів
нижче тієї прадавньої брами княжих часів – між теперішньою музичною школою і
міліцією!
Усні перекази
людей про браму не змогли би зберегти інформацію більш ніж семисотлітньої
давнини. Отже, якщо брама дійсно існувала між музичною школою і міліцією, то
це, на мою думку, було вже значно пізніше і носила вона не оборонний характер,
а скоріш за все торгівельно-митну функцію. Можливо, це був просто шлагбаум на
дорозі. А наявність таких переказів вказує на відносно недавнє існування цієї
брами.
Згідно записів
у „Інвентарі Самбірської економії”
в середині 18‑го століття у Старому Самборі така брама існувала! Очевидно, що це і є та сама брама, яка
розміщувалась на дорозі десь між теперішньою музичною школою і міліцією. І, мабуть, саме тут у 1760 році проходила межа
між містом і передмістям!
А тепер вправа
для розвитку Вашої інтуїції: чи не є сучасна вулиця В. Чорновола межею між
тодішнім містом і передмістям? Вона є єдиною перпендикулярною
вулицею (що ріже Посадку навпіл) на прямому відрізку вулиці Т. Шевченка (від
колишньої редакції до поліклініки). І саме на умовному продовженні вулиці В.
Чорновола до стику з вулицею Лева Галицького й знаходилась та Львівська
брама!
Так,
помаленьку ми наблизились до основної мети цього дослідження – до імен та
прізвищ у тих списках. Можливо, хтось закине, що все попереднє було не по темі,
а тому – непотрібне. Але я з тим
не погоджусь. Бо все написане у цьому дослідженні – реалії тогочасного життя. Наші
предки жили тут, ходили по цим вулицям, проїжджали через ті брами. Очевидно, називали
їх так, як і записано у давньому
документі. Це наша історія, і ми повинні
її знати…
У першій частині книги „Корінні старосамбірські роди” я
використав матеріали взяті у Синодику парафіян Старосамбірської церкви св.
Миколая (записи 1752-1861 років) та з метрикальних книг початку 20-го століття
греко-католицької парафії Старого Самбора. Тому у поле зору того дослідження
потрапили тільки ті родини, котрі відвідували церкву і вважали себе русинами
(тобто українцями).
У другій та третій частині даної книги я
проводив аналіз двох давніх документів: „Інвентар Самбірської економії (1585 року)” та
„Інвентар Самбірської економії (1760 року)” відповідно. Зрозуміло, що у останніх списках фігурують всі
родини, що проживали у Старому Самборі незалежно від віросповідування і
етнічної приналежності.
Хоча спроба однозначно
(тобто стовідсотково) визначити етнічну приналежність багатьох старосамбірських
родин є доволі не коректною. Досліджуючи старосамбірські роди, я зіткнувся з
таким суспільним явищем, як змішані шлюби між українцями і поляками. Це не було
якоюсь встановленою тенденцією, але існували такі шлюби завжди і у всі часи.
Сьогоднішні мешканці міста можуть і не здогадуватися про можливий польський
слід у своєму генеалогічному дереві…
Оскільки
досліджуваний мною давній документ датується 1760 роком, варта було б
розглядати його у тандемі з Синодиком
парафіян Старосамбірської церкви св.
Миколая, записи у якому розпочаті в 1752 році. А це, можна сказати, один і той
же час! Отож, повитягував я всі свої старі записи та нотатки, які стосувались
Синодика і розпочав це захопливе дослідження.
Середмістя. Згідно записів у Інвентарі
в 1760 році по пери-метру площі
розташовувалось 20 будинків і 5 незабудованих ділянок. Наведу повний список
власників тих будинків:
Тлустьо Константин;
Доброцький Себастіян;
Старушкевич Войцех;
Трубкевич Себастіян;
Дверницький (володів двома будинками, дім
5-6);
Вовчик Василь;
Старушкевич Казимир;
Мотикевич Дем"ян;
Добрянський Яцько;
Вовчик Ян;
дім №12 оренда скарбова (називали
домом Лубожовського);
Більський Валента;
Михалевич (володів двома будинками, дім 14-15);
Щербан Александр;
Тлустьо Яцько;
Мельникович Василь;
Тисовський Стефан;
Богацький Григорій.
Незабудовані ділянки належали
наступним особам:
Мельникович Василь;
Тисовський;
Грицейко Михайло;
Мірецький Михайло;
Зимновода.
Хочу відразу
Вас застерегти – не шукайте аналогії із будинками на сучасній площі Ринок! Ті
кілька давніх будинків, що сьогодні збереглись на площі, збудовані не раніше
другої половині 19-го століття! А розташування попередніх будівель було не
обов’язково таким самим, як сучасне. Також не потрапили до цього списку костел і
ратуша, оскільки були церковним та міським юридиком відповідно. Нагадаю, що тогочасна
будівля костелу була мурована і розібрали її в 1881 році, як аварійну.
На Ринку
проживали шановані у місті люди, місцеві урядовці та інші (не бідні) городяни.
У власності Дверницького та Михалевича було по два будинки. Також по два
будинки мали родини Старушкевичів, Вовчиків і Тлустьо. А Мельникович Василь та родина Тисовських крім
будинку на Ринку володіли ще й незабудованою ділянкою там же.
У вулиці до
Львівської брами було 10 будинків і 3 незабудовані ділянки. На вулиці Горішній
і на Затиллі – відповідно 23 та 3. На вулиці Римській – 43 та 8. Загалом у
місті було 96 будинків і 19 незабудованих ділянок. Варта зазначити, що у одному
будинку могла проживати не одна сім’я, а декілька. Наприклад: батьки та дорослі
діти вже зі своїми сім’ями. І найстарший чоловік у домі був головою цього
сімейства (групи сімей), ім’я якого й записували ревізори в Інвентарі. Те ж саме стосується і
хат на передмісті. А якщо була лишня житлова площа, то її могли здавати в оренду.
Я не буду
наводити увесь
довгий список мешканців середмістя. Там є багато прізвищ, які Вам нічого не
скажуть. Я згрупую їх по родам, так буде наглядніше. Станом на 1760 рік у місті проживало найбільше
людей, які носили прізвище Фугль – 5 сімей (груп сімей):
Фугль Михайло, Затилля;
Фуглевич Юрій, вул. Римська;
Фугль Михайло, вул. Римська;
Фугльова (вдова), вул. Римська;
Фугль Яцко, вул. Римська.
Проте у цьому списку є два
Михайли. І невідомо, чи це є двоє різних людей, чи це одна й таж особа. Ще одне
питання – це Фугль та Фуглевич (Фугілевич). У сьогоденні – це різні прізвища.
Але у той час писар міг записати батька, як Фугля, а поруч або рядком нижче – його сина, як
Фугілевича. І у цьому ніякої
помилки не вбачалося.
На рівні із
Фуглями йшли Старушкевичі (також 5 сімей):
Старушкевич Войцех,
Ринок;
Старушкевич
Казимир, Ринок;
Старушкевич Войцех,
вул. Львівська;
Старушкевич Войцех,
Затилля;
Старушкевич
Валента, Затилля.
Хоча тут ми знову стикаємось із
вже знайомою ситуацією – трьома Войцехами. Можна придумати безліч різних
варіантів, як серед п’ятьох Старушкевичів виявилось одразу три Войцехи! Та, можливо,
ті Войцехи – це одна людина, голова великого сімейства, який мав у власності
три будинки. У тих будинках могли жити його (вже дорослі) діти зі своїми сім’ями.
Ще одним дуже
численним родом у місті був рід Тлустьо:
Тлустьо Константин, Ринок;
Тлустьо Яцько, Ринок;
Тлустьо Василь, Затилля;
Тлустьо Григорій, вул. Римська.
Імена у всіх різні, то ж зайвих
питань не виникає.
Далі
серед міщан за чисельністю йдуть роди, які мали по три будинки чи хати: Вовчики,
Мельниковичі, Доброцькі, Пекєлко, Кархути.
По два будинки
(чи хати) у своїй власності мали наступні родини: Трубкевичі, Кутельмахи, Сидорики,
Добрянські, Сигеричі, Кінчики, Мотикевичі, Маркевичі, Шемердяки, Карпусевичі,
Скипакевичі та Потелицькі.
Решта
записаних прізвищ зустрічається у списку тільки по разу. Із них можу
виділити наступні (це ті, які сьогодні зустрічаються в Старому Самборі та
околицях): Щербан, Тисовський, Ломницький, Ціль, Коцельський, Сольчаник,
Демчур, Борщик, Сенета, Борецький, Лінинський, Луцик, Ходачкевич, Гурський,
Макар, Єремій, Кокоць, Маник, Шипа, Велещак, Хлібун, Кадлубкевич, Мартинович,
Ланечко.
Саме
на цьому етапі настав момент, коли потрібно заглянути у Синодик. Яким
чином велись записи у цій рукописній книзі я розповідав у першій частині цього
дослідження. Зазначу тільки, що заголовні записи у першій третині даного
Синодика (а це приблизно 120 сторінок) були зроблені протягом перших двадцяти
років (1752-1772). Тобто це був час, коли у місті проживали ті ж самі люди (голови
сімейств) імена яких коронний писар записував у „Інвентарі Сам-бірської економії (1760 року)”. Саме ці ж імена (як голів сімейств) вписували
і у заголовках до сторінок старосамбірського Синодика. Тому можна без сумніву
сказати, що наведені далі імена та прізвища з обох давніх документів – це одні
і ті ж люди!
У Інвентарі
ревізор записав, що на Ринку (під № 17)
був дім „славетного Яцька Тлустя (Jacęnego
Tłuszcza)”. У Синодику на сторінці 117 зроблено наступний запис „Тлустя Іакова, або
Зиблікевича, [і жінки
його] Марії”. На цій же сторінці є пізніший запис про
смерть 1 березня 1799 року р.б. Василія (батька Якова). Беручи до уваги все те, що записане на цій
сторінці і порівнюючи з уже існуючими у мене генеалогічними
таблицями роду Зиблікевичів, можу зробити наступний висновок: Яцько Тлустьо
(Зиблікевич) є рідним стриком відомому в той час професору Миколаю Зиблікевичу!
Читаємо
у Інвентарі, що у вулиці Горішній на Затиллі будинок (записаний
під № 27) був власністю „Василя Тлустя (Bazylego
Tłuscia)”. У Синодику на сторінці 83 читаємо запис „Тлустя Василія, аліасъ
Зиблікевича, [жінки
його] Марії і чадъ іх”. На цій же сторінці є пізніші записи про
смерть Василія в 1799 та Іакова в 1817 роках (дивись попередній абзац). Чоловий
запис на сторінці 83 є давнішим від запису на сторінці 117, а зробив його
Василій Зиблікевич – батько Яцька (він
же дід професора Миколая Зиблікевича).
У
контексті сказаного вище наведу ще один запис із Помʼяника, який зроблено
в 1771 році на 109 сторінці – „Зиблікевича Феодора, аліасъ Тлустя, [і жінки його] Марії”. Тут ми знову бачимо придомок Тлустьо, що
вживається, як означення прізвища Зиблікевич. З цього випливає, що фактично усі
Зиблікевичі, які проживали у Старому Самборі на той час, мали один і той же придомок
– Тлусті.
Але чому ж коронний писар записав усіх їх
Тлустями, а не Зиблікевичами? На мою думку пояснення тут є. У Польщі дуже
поширені прізвища утворені з допомогою суфіксів ‑евич (‑ович). В 1760 році в Старому
Самборі проживали такі польські родини, як: Старушкевичі,
Мотикевичі, Міхалевичі, Белткевичі, Карпусевичі. І хоча окремі представники
цих сімей поріднилися і влилися в українську
складову населення міста, та все ж основна їх частина ходила до костелу і
вважала себе поляками. Із тих перерахованих родів ні один не фігурує у Синодику
греко-католицької парафії Старого Самбора! Нагадаю, що на той час це була Польща. І не
всі поляки одинаково добре ставились до русинського (українського) населення. А щоб
уникнути асоціації Зиблікевичів з польськими родами писар Коронного Скарбу
(який був поляком), звичайно ж, вибрав варіант з прізвиськом Тлустьо… Можливо, все це було не зовсім так.
А, можливо, і зовсім не так. Нагадаю, що це лише моя версія одного епізоду…
Та продовжимо
порівнювати рядки тексту із тих двох давніх документів. У
Інвентарі ревізор записав, що на Ринку (під № 19)
був дім „славетного Стефана Тисовського”.
У Синодику в 1752 році на сторінці 5 зроблено наступний запис
„Тисовського
Стефана, [і жінки
його] Пелагеї”.
Читаємо у Інвентарі, що у Ринку дім (записаний під № 16)
був у власності „славетного Александра Щербана”. У Синодику на сторінці 49 читаємо запис „Щербана Александра, або
Дідика, [жінки його] Анни”.
В Інвентарі записано, що на вулиці Римській (під
№ 83) був будинок „Ірого (Юрія)
Шемердяка (Jerzego Szemerdaka)”. У Синодику на
сторінці 75 записано „Шемердяка Георгія (Юрія), [і жінки
його] Катерини”. Тут хай Вас не вводять в оману імена
того Шемердяка. Адже все це є тогочасні варіанти одного і того ж імені
– Юрій (Юрко) або Георгій (більш офіційно).
В Інвентарі: на вулиці Римській (під № 60) був будинок „Ірого (Юрія) Циля”. У Синодику на сторінці 55 записано „Бущака Ірого, або Циля, [жінки його] Марії”. Як і у випадку з Тлустьо - Зиблікевич, Циль
(Ціль) у ті часи був поширеним придомком роду Бущаків.
В Інвентарі: на вулиці Римській (під № 38) був будинок „Ірого (Юрія) Фуглевича”. У Синодику на сторінці 43
записано „Фугілевича
Георгія, [жінки його] Ірини”.
В Інвентарі:
на вулиці Римській (під
№ 67) був будинок „Тео-дора Кокоця”. Цікавий запис знаходимо у Синодику на сторінці 57 – „Подольського Феодора, або Кокоця, [і жінки його] Катарини”. Чому той Кокоць назвав себе Подольським? Мабуть, якась причина у тому була.
В Інвентарі:
на вулиці Римській (під № 55) був будинок „Андрія Шипа”. Ще один цікавий запис знаходимо у Синодику
на сторінці 111 – „Шипа Андрея, або Дзюня, [і жінки його] Марії”. Неординарне прізвисько мав той Андрій!
Читаємо у Інвентарі ще два записи: на вулиці Римській був будинок
„Михайла
Скипакевича” (записаний під
№ 40); на тій же вулиці Римській (під № 58) був будинок „Івана Скипакевича”. А в Синодику на сторінці 30 є запис „Скипакевичів Івана і
Михайла, Анастасії і Анни”. У цьому випадку неможливо точно встановити
ким приходились один одному Іван та Михайло. Скоріше за все, це були рідні
брати. Хоча можливий і ще один варіант, коли Іван був батьком Михайлові. А
Анастасія і Анна були дружинами відповідно Івана та Михайла. Хоча й тут
можливий варіант. У разі, якщо Іван та Михайло були братами, то це могли бути
їх сестри…
Ще
у тих двох давніх документах знаходимо відповідні записи, що стосуються
мешканця „Львівської вулиці” – Сигерича Івана, а також мешканців Римської
вулиці – Ходачкевича Василя та Кутельмаха
Івана.
Таким
чином, ми розглянули ту частину документу у якій йдеться про середмістя Старого
Самбора. Тепер можете документально підтвердити існування того чи іншого роду у
середині 18-го століття. Також можна сказати, що найчисленнішими серед них були
роди Старушкевичів, Тлустьо (Зиблікевичів) та Фуглів (Фугілевичів). Очевидно,
ці роди мали і глибше родове коріння серед інших мешканців Старого Самбора. А
зараз продовжимо дослідження документу і перейдемо до передмість.
Але
перед цим потрібно розглянути тогочасну суспільно-економічну ситуацію у
Перемишльській землі. 17-те століття
позна-чилось значним занепадом нашого краю. Спричинилось це постійними війнами,
повстаннями, татарськими набігами, епідеміями хвороб. Щільність населення катастрофічно
падала. Чимало селян і городян втікало в інші краї у пошуках кращої долі.
Багато орних земель ставали пустками, бракувало людей та засобів, щоб їх
обробляти. Та ж ситуація продовжується і на початку 18-го століття. Йде
Північна війна (1700-1721) між Московським царством і Швецією у якій Річ
Посполита приймає активну участь. Перемишльська земля стає місцем переходів
військ, зимових постоїв. А це нові побори та грабежі. По краю проносяться дві
страшенних епідемії чуми (в 1705-1706 та 1710 роках). І лише з середини 18-го
століття відбувається певне піднесення…
Посада Горішня. Згідно із записами у „Інвентарі Самбірської економії (1760 року)” тут знаходилось понад п’ятдесят земельних ділянок
(різних за площею), серед яких лише шість (!) господарств було осілих,
власники яких обробляли свої землі. Ось імена тих людей: Трубкевич Яцько,
Трубкевич Франц, Фугль Семен, Олендер Ян,
Цюпкевич Ян, Яц Андрій. Серед
перерахованих прізвищ усі зустрічаються вперше, окрім Фуглів, котрих багато
проживало у середмісті.
Всі решта
наділів стояли без обробітку. Але кому вони належали? Біля півтора десятка тих
ділянок було у власності людей з середмістя. Городяни, мабуть, мали більше
фінансових можливостей для придбання землі (що було непоганим
вкладенням на перспективу). А використовували їх, скоріш за все, як
сіножаті для власних потреб. Імена та
прізвища тих осіб вже Вам знайомі: Тисовський Стефан, Мельникович Василь (мав
дві окремі земельні ділянки на Посаді Горішній), Циль Юрій, Мотикевич Войцех,
Белткевич Валента, Пекелкевич Каспер, Доброцький Себастіян (також мав два
наділи), Ломницький Михайло, Трубкевич Себастіян, Щербан Александр, Кокоць
Теодор, Кутельмах Ян.
Та була ще
одна категорія власників тих необроблюваних земель: Головецький Василь,
Головецький Михайло, Трубкевич Казимир, Трубкевичова (вдова), Волосянський,
Волощак Ян, Фалат Лесько, Фугль Ян, Сагалевич Ян, Гаврило Іван, Лободчак,
Любчак Ян, Чучак Іван, Фурдига, Угрин, Бойковський, Грицаловський,
Дзюбаковський, Петрушковський, Сімковський, Томковський, Тризовський, Ши-пульський,
Янущаковський.
Тут повинен
зробити одне важливе уточнення. Писарі Коронного Скарбу, складаючи списки
власників земельних наділів на Посаді Горішній, вказали у таблицях розміри та
якість земельних ділянок, наявність волів та коней. Але не зазначали наявність
чи відсутність житла. Зауважу, що у останньому списку лише є декілька родів, представники
яких проживали і в інших частинах Старого Самбора (Трубкевич, Фугль, Любчак,
Сагалевич, Фалат). Решта прізвищ зустрічається виключно тільки на Посаді
Горішній, а з того можна зробити висновок, що там вони й мешкали (мали своє
житло).
Розглядаючи
увесь список людей з Посади Горішньої бачимо, що найчастіше тут можна зустріти
Трубкевичів, які по кількості набагато випереджають усіх інших. Також частіше за
інших тут можна зустріти Фуглів та Головецьких.
Але чому люди,
які були господарями на своїх земельних наділах, з якоїсь невідомої нам причини
не обробляли ті землі. Ким же вони були і чим займались? Через те, що у своїй
власності все-таки мали землю, то вони, мабуть, не могли бути ні „халупниками”,
ні „комірниками”. Останні відносились до найбідніших категорій населення.
Перші з них не володіли ніякими земельними ділянками, а другі – навіть не мали
власного житла. На мою думку, переважна більшість посадських людей займалась
ремісництвом. Саме тому Посада Горішня
більше тяжіла до міста, ніж Посада Долішня, де переважало рільництво…
Посада Долішня. Тут також, як і на Посаді Горішній було
понад п’ятдесят земельних ділянок. Але серед них осілих було вже більше
тридцяти. Як і на Посаді Горішній писар не вказує на наявність чи відсутність
житла. Пронумерував він лише ті земельні наділи, які оброблялися. Очевидно, що
„подимний” (за хату) чи „подушний” (за особу) податок призначала місцева влада
і вказувати такі дані в Інвентарі не було потреби.
Найчисленнішими
на Посаді Долішній виявилися два роди, які мали у своїй власності по пʼять хат. Зрозуміло, що у
кожній з них могло проживати по кілька сімей даного роду. Кількість мешканців
однієї хати дуже часто перевалювала за десяток. А загальне число членів усього
роду, як правило, вказує на давність його проживання на даній території. І чим рід численніший, тим він і давніший.
Один з таких
на Посаді Долішній – це рід Кутельмахів:
Кутельмах Ян;
Кутельмах Ілько;
Кутельмах Миколай;
Кутельмах Федько;
Кутельмах Васько.
Другий
з них – це рід Ровдичів:
Раудич (Равдич)
(Raudycz) Миколай;
Раудич (Равдич) (Raudycz) Гриць;
Райдич (Raydycz) Федько;
Рудич
(Rudycz) Сенько;
Раудич (Равдич) (Raudycz) Лесько.
Тут хочу зазначити, що це
прізвище зазнало, мабуть, самих значних трансформацій серед інших
старосамбірських прізвищ. Не викликає сумніву, що Раудич (Равдич) і Райдич – це одне й те ж прізвище. Я
на девʼяносто девʼять відсотків впевнений, що Рудич (так його зі слуху записав
у документі писар) є представником цього ж самого роду. А в Синодику парафіян
старосамбірської церкви це прізвище записувалось, як Ролдич. Але все
це є не що інше, як давніші варіанти сучасного прізвища Ровдич!
Ще
один багаточисленний рід – це Луцики. Їх представники мали на Посаді чотири
хати: Луцик Лесько, Луцик Яцько, Луцичка (вдова) та ще один Луцик (ім’я
якого не вказано).
З Луциками
можуть конкурувати Лесики, які мали також чотири хати: Лесик Стефан, Лесик
Іван, Леськович і Леськовичин. На мою думку, Леськович та Леськовичин (як і у
випадку Фугль-Фугілевич) є представниками того ж роду Лесиків.
Отже, ці
чотири роди були найчисленнішими на Посаді Долішній і у їхньому володінні було більше
третини всього збудованого тут житла. І можливо, що саме ці роди: Кутельмахи,
Ровдичі, Луцики та Лесики – є корінними і найбільш давніми мешканцями Посади
Долішньої.
Далі за ними можна
розташувати ще кілька родин, які мали по дві хати: Дикі, Богатчаки (Богачики?),
Фалати, Воронічовські та родина Хар (Андрій та Іван).
По одній хаті
мали родини: Любчака Стася, Олексича Васька, Кацюбія Петра, Хошина Васька, Северина
Івана, Заника, Андриця, Зачека (Зачка?), Шелещака Васька, Сагалевича Дмитра, Теребуха
Івана, Безушка Леська, Єремишина (Яреми??).
Зупинюсь
трошки на прізвищі Северин. У такій транскрипції записав його коронний писар.
Можливо, це і є поширене сьогодні на Бойківщині прізвище Саварин? А прізвище
Зачек? Чи не є це польський варіант українського прізвища Зачко? А прізвище
Єремишин? Нагадаю, що у середмісті на вулиці Римській жив Єремій Василь. Чи не
є ті Єремії та Єремишини теперішніми Яремами?..
Ще із всього
списку окремо виділю найзаможніших мешканців Посади Долішньої: Дикий Лесько,
Луцик Лесько, Лесик Стефан, Сагалевич Дмитро, Северин Іван та Шелещак Васько. Ці
люди мали найбільші наділи орної землі, а ще на господарці майже всі вони
тримали волів. Хочу замітити, що до 19‑го століття у гірських районах
Самбірської економії землю орали переважно волами, а не кіньми.
Пошукаємо щось
про посадських у Синодику. Хочу зауважити, що коли у старосамбірській церкві
започаткували цей Синодик, то записи для посадських (як Долішніх, так і
Горішніх) на перших сторінках не робилися. Для них відвели декілька десятків
сторінок в останній чверті книги. Тому гортаючи сторінки цього Помʼяника
помічаєш відчутний стрибок назад у датах приблизно з 283-ї сторінки.
Читаємо у Інвентарі, що на Посаді Долішній хата (записана
в цьому документі під № 17) була у власності „Стася Любчака”. У Синодику на сторінці 291 читаємо запис „Любчака Євстафія, [і його] жени, списався в рок 1760”. Стах Любчак не вказав імені
своєї дружини, зате вказав рік, у якому зробив цей запис. А це саме той рік в
якому й проводилась ревізія Самбірської економії.
Читаємо у Інвентарі, що на Посаді Долішній у хаті (під № 7)
жив „Ілько Кутельмах”. У Синодику на сторінці 294 читаємо запис „Кутельмаха Ілії, [і жінки його] Єви”.
В Інвентарі записано, що на Посаді Горішній була хата у власності
„Михайла
Головецького”. У Синодику на сторінці 295 записано „Головецького Михайла, [і жінки його] Агафії”.
В Інвентарі записано, що на Посаді Горішній була хата у
власності „Францішка
Трубкевича”. У Синодику на сторінці 299 записано „Трубкевича Францішка, [і жінки його] Євдокії”.
Читаємо у Інвентарі, що на Посаді Долішній (під № 34) була
хата „Андрія Хара”. У Синодику на сторінці 303 читаємо запис „Хара Андрея, [і жінки його] Єкатерини”.
Читаємо у Інвентарі, що на Посаді Долішній у хаті (під
№ 16) мешкав „Лесько Дикий”. У Синодику на сторінці 311 читаємо запис „Дикого Алексея, [і жінки його] Марії”.
Читаємо у Інвентарі, що на Посаді Долішній у хаті (під № 9)
мешкав „Іван Богатчак”. У Синодику на сторінці 313 читаємо запис „Богатчака Іоана, [і жінки його] Феодосії”.
Читаємо у Інвентарі, що на Посаді Долішній у хаті (під
№ 28) жив „Гриць Равдич”. У Синодику на сторінці 317 читаємо запис „Ролдича Григорія аліасъ
Плакіди, [і жінки
його] Марії”. Цікаво звідки Гриць Ровдич отримав таке
прізвисько – Плакида? Що воно означало для нього?..
Посадка Мала. Ревізори в 1760 році нарахували на Посадці
Малій сорок п’ять земельних ділянок, з яких лише третина (14) були осілими (такими,
що оброблялися). Наведу список тих господарств із їх власниками: Кучвара Андрій, Кучвара Казимир, Кінчик Дмитро, Кінчик Стефан, Ровдич
Андрій, Сигерич Теодор, Яц Станіслав, Федоровчак Мацей, Пинянський Василь, Климович
Михайло, Хома, Настич Федько, Білич
Станіслав, Кучар Миколай.
У цьому списку
ми зустрічаємо нові прізвища, яких не бачили у списках середмістя і обох Посад,
але які добре відомі сьогоднішнім мешканцям міста.
Ще одна
третина тих земель знаходилась у власності міщан. Можливо, у перспективі вони
планували збудувати там помешкання для своїх дітей. А може ті хати були вже
збудовані. Можливо, землю придбали для якихось інших цілей. Місце на Посадці –
це не якесь там поле за Дністром, куди не завжди можна було добратися. Це ласий
шматок і зовсім поруч!
Ось імена тих власників: Кархут Михайло, Кархут Теодор, Кархут Юрій,
Фугль Яцко, Фугль Юрій, Фугльова (вдова), Тлустьо Яцько (мав дві ділянки у
різних кутках Посадки), Кінчик Петро (власник двох ділянок), Єремишин, Сидорик
Михайло, Сигеричка (вдова), Вовчик Василь, Щербан Александр. Та не тільки
городяни закидали око на ці наділи. У цьому списку бачимо також господарів із
Посади Долішньої: Кутельмах Миколай, Кутельмах Ян, Олексич Васько.
Є ще одна категорія людей. Це ті, які не фігурують у інших списках. Тому
логічно буде припустити, що вони мешкали саме тут – на Посадці: Вовчик Теодор,
Вовчик Михайло, Вітер, Сольчаник Ян, Богатчак Григорій, Вербицький Марцін, Сайкевич
Андрій, Зуб, Лукенський, Шипова (вдова).
Склад
мешканців Посадки був більш-менш рівномірним. Не має родів, які би виділялись
кількісно. Багато родин мали по дві хати. Я вже згадував,
що багато хто з перерахованих вище мешканців середмістя (власників наділів на
Посадці) могли мати тут житло. А деякі родини із середмістя вже
встигли й оселилися на Посадці: Вовчики, Кархути, Кінчики, Сольчаники,
Сигеричі, Шипи. Зрештою, у окремих випадках це міг бути і зворотній
процес. Так чи інакше, але Посадка була більше пов’язана з містом,
аніж інші передмістя. Видно тому мешканців цієї частини міста у Синодику
вписували на перших сторінках, разом з городянами.
Читаємо у Інвентарі, що на Посадці хата (записана в цьому
документі під № 4) була у власності „Мацея Федоровчака”. У Синодику на сторінці 91 читаємо запис „Федоровича Матфея, [і жінки його] Татіани”.
Читаємо у Інвентарі, що на Посадці хата (під № 14) була у
власності „Станіслава
Біліча”. У Синодику на сторінці 101 читаємо запис „Біліча Станіслава, [і жінки його] Магдалени”.
У Інвентарі записано, що на Посадці була хата (або наділ)
у власності „Яна Сольчаника”. У Синодику на сторінці 59 читаємо запис „Сольчаника Іоана, [і жінки його] Марії”.
Загалом у всіх списках міщан і передміщан
Старого Самбора зустрічаємо багато прізвищ, які присутні і поміж сучасного
населення міста. Але є багато і таких, яких сьогодні тут не зустрінеш. Переважно
це прізвища польського походження (польських родів). Насамперед це стосується
середмістя і Посади Горішньої.
Існує ще одна категорія
прізвищ. Це ті роди, які проживали у місті у середині 18-го століття і
представники яких мешкають у Старому Самборі сьогодні. Але на початку 20-го
століття у метрикальних книгах старосамбірської церкви Св. Миколая вони
помічені не були. І хочу сказати, що таких прізвищ є достатньо. Тут можливі два
варіанти розвитку подій. Можливо, такі роди, як малочислені, до кінця 19-го століття
поступово зникли з мапи міста, вкоренившись десь у околицях. А вже в
радянський час їх представники повторно оселилися тут. Можливий і
другий варіант. Такі роди могли за двісті років повністю полонізуватися і в
перших десятиліттях 20-го століття відвідували вже костел, а не церкву. Тому й
записів у метрикальних книгах церкви – не робили.
Загадкою для
мене залишається майже повне зникнення у Старому Самборі роду Фуглів
(Фугілевичів). У 1760 році – це був, мабуть, найбільший рід у нашому місті, представники
якого жили по усіх міських закутинах, окрім Посади Долішньої. У метрикальних
книгах старосамбірської церкви за перші два десятиліття 20-го століття я
знайшов лише один запис, де фігурувало це прізвище! Це було дівоче прізвище
бабці новонародженого…
Що ще можна
розповісти про досліджувану частину „Інвентаря Самбірської економії”? Звичайно, це не є документ, складений для перепису населення. Писарі
Коронного Скарбу переслідували зовсім інші цілі. До їхніх списків увійшли лише
власники будинків у середмісті, та господарі земельних ділянок на передмісті –
„кметі” та „загородники”. Мабуть, до
свого списку вони зовсім не включили „комірників”. Це найбідніша категорія
людей, які навіть не мали власного житла. Заробляли вони на життя тим, що
працювали у наймах, допомагали іншим родинам по господарству, виконували різну
брудну роботу в ремісників. А за те отримували від своїх господарів якийсь
тимчасовий притулок – комірку. І такі люди були у кожному селі та містечку. І
вони також мали свої імена та прізвиська…
А я і надалі
продовжу пошук таких історичних документів, як попередній. І, можливо, моя книга отримає чергове
продовження…
