Олександр Глінка
Місто
з минулого
Львів 2009 – 2012
* * * * *
(Продовження…)
Тепер перенесемось подалі від історичного центру міста і переглянемо Фото 56 та Фото 57. Перше з них – це фото 1930 року. Вокзал та багажне відділення (справа). Фото 57 я взяв зі свого домашнього архіву. Зроблено воно було в 1998 році. У 2009 році я спробував продублювати Фото 56, але сучасна привокзальна площа у Старому Самборі настільки забудована і захаращена, що має зовсім неестетичний вигляд. Тому і вирішив у книзі вмістити фотографію десятирічної давнини. Якби ж я тоді знав, що треба зробити декілька кроків вправо і додати ближній план! Ми бачимо, що сама будівля вокзалу з тих часів анітрішечки не змінилась. Та не завжди він був таким (див. Фото 58).
У деяких польських джерелах під цією світлиною проставлена дата – 30.05.1909 року. В інших – 1911 рік. На знімку видно, що зліва від вокзалу збудовано цілу низку господарських будівель. Зате між вокзалом і капличкою не було ніяких будинків (за винятком багажного відділення при вокзалі). Зауважу, що Фото 58 зроблене фотокамерою з довгофокусним об’єктивом, з більшої відстані та ще й з підвищення. Це зменшує перспективу на дальньому плані, тому на старій фотографії вокзал відносно каплички виглядає дуже солідно. Хоча, якщо уважно придивитись на фігури людей коло каплички на обох знімках, то впадає у вічі, що нова капличка за розмірами переважає давню. Та й, зрештою, на Фото 59 ми бачимо тільки дах і частину третього поверху будівлі вокзалу. А якщо уявно додати ще два поверхи (Фото 60)… Ну, це так, на пів жартома – на пів серйозно. Але все сходиться!
Доречно сказати, що стара капличка була зруйнована комуністичним режимом за одну ніч. Це сталося у 80-х роках. Але люди невдовзі на тому ж місці збудували нову, яку ми й бачимо сьогодні.
Якщо за останніх 80 років зовнішній вигляд будівлі вокзалу майже не змінився, то за перших 30 років свого існування зміни були вагомими. Для порівняння візьмемо Фото 58, Фото 56 та Фото 61. Ми бачимо, що на першій фотографії горище будівлі обшите дошкою. На фотографії 1930 року ми вже бачимо третій мансардний поверх з капітальною фасадною стіною. А також кардинально змінено архі-тектуру даху. Сама дахова конструкція повинна мати значно більший термін служби, аніж 30 років. Тому напрошується висновок, що первісний дах цієї будівлі було зруйновано внаслідок якогось стихійного лиха, або при пожежі, або при артобстрілах в роки Першої світової війни.
Якщо розглядати Фото 58 на комп’ютері, то на південній стіні вокзалу проглядається напис з двох рядків. На нижньому можна розпізнати українською мовою: „Старий Самбір”. Вище, очевидно, те ж саме тільки польською або німецькою. На сьогодні збереглась лише рамка на стіні (див. Фото 61). А що може бути під шаром штукатурки?
Розглянемо наступні дві пари світлин (Фото 62 – Фото 65). Це Старосамбірський вокзал, тільки вигляд з іншого боку, зі сторони колій. Знову помічаємо зміни в будові даху будинку. Знову бачимо табличку з написом „Старий Самбір” на двох мовах, але цього разу вже на північній стіні будинку. І бачимо тільки рамку від цього напису на сучасному фото. А ще на старих фотографіях бачимо тогочасний локомотив та вагони, що у декого викликає надзвичайний інтерес!
На Фото 66 ми бачимо частину вулиці, яка у наш час носить ім’я Станіслава Дашо. За радянських часів вулиця ця називалась Спортивна, а за Польщі – вулиця „Сокола”. Сáме такий напис ми бачимо на світлині. Зліва на ній ми бачимо будівлю жіночої школи (про неї я розкажу трохи нижче). А справа – будинок товариства „Сокіл”.
„Сокіл” – спортивно-молодіжне товариство. Перші осередки „Сокола” з’явились у Чехії в 1862 році, а згодом набули поширення у всьому слов’янському світі, зокрема в Польщі і на Західній Україні. У Старому Самборі був сáме польський осередок „Сокола”. У радянський час тут був районний будинок культури, а сьогодні – районний Народний Дім.
На Фото 68 ми бачимо ту ж будівлю товариства „Сокіл”, тільки зроблену з протилежного боку, зі сторони колії. Обидві фотографії (Фото 66 і Фото 68) зроблені приблизно в один час і є одними з найперших світлин, на яких зображена ця будівля. Найперших, найдавніших і тому відображають самий первісний вигляд цієї споруди. Бо будівля ця, як ніяка інша із існуючих в Старому Самборі, зазнала цілу низку суттєвих перебудов і реконструкцій! Тепер розглянемо Фото 68. Всю будівлю можна умовно розділити на дві частини. Довга одноповерхова – зала засідань або концертна зала. І квадратна двоповерхова – адміністративна частина. Фото 69 – теперішній варіант попередньої фотографії. Та зроблений він зовсім не з тієї ординати, що старе фото. Причиною того є сучасна двоповерхова будівля на території стадіону, яка повністю закриває вид північної сторони Народного Дому зі сторони колії. Тому для реалізації цього завдання я змістив ординату зйомки, пройшов по колії в напрямку стадіону метрів сто і опинився майже перпендикулярно до цієї споруди. І тут, порівнявши ці дві фотографії (Фото 68 і Фото 69), бачимо яких кардинальних змін зазнала ліва частина будівлі.
Перегорнемо сторінку і подивимось, як добудовувалась ця частина у повоєнний час (Фото 70 і Фото 71). Та не тільки змін зазнала ліва частина цього будинку. Ще більших змін зазнала і протилежна частина. Якщо знову подивитися на Фото 68, побачимо що праве крайнє вікно концертної зали знаходиться на самому краю будинку. На усіх інших фотографіях це вікно знаходиться на достатньо великій відстані від краю будинку. Це сталось тому, що з цієї сторони до будинку домурували одноповерхову прибудову, а зверху на ній облаштували критий балкон з чотирма колонами і фронтоном. Очевидно, балкон цей слугував трибуною на певних суспільно-громадських заходах. А тепер це подивимось на Фото 74. Ми чудово бачимо цей балкон з колонами, але що це правіше від нього? Так! Ви не помилились. Це та сама адміністративна частина будівлі! Вікна на першому поверсі залишились на тому самому місці, а другий поверх – взагалі кудись зник! У зв’язку з добудовою балкону і підбалконного приміщення тепер уже концертна частина будівлі витягнулась ближче до дороги. А справа від колишньої адміністративної частини збудували нову фасадну сторону, дотримуючись правил симетрії. Тут ми бачимо уже новий парадний вхід з колонами і новим балкончиком над ним. Таким цей фасад дійшов і до наших днів! А попередній балкон (той, що від школи) з часом був замурований, як непотрібний. Залишились від нього тільки колони, вмуровані в стіну (див. Фото 75).
На задньому плані Фото 72 ми бачимо жіночу школу семирічку, яка проіснувала до Другої світової війни. Багато старших жінок у Старому Самборі ще пам’ятають роки навчання у ній. Тут навчалась і моя мама, і її старші сестри. У радянський час тут розміщувалась Старосамбірська середня школа, де деякий час навчався і я. А зараз – Старосамбірська загальноосвітня середня школа №2 ім. Станіслава Дашо. На передньому плані цієї фотографії бачимо частину стадіону і декілька невеличких допоміжних дерев’яних споруд. Саме так виглядав стадіон у повоєнні часи. Зліва на фото бачимо частину будівлі уже знайомого нам „Сокола”, а на той час – районного будинку культури.
Шановний читачу! Я розумію, що при читанні кількох останніх сторінок виникли певні труднощі. Потрібно читати текст і постійно листати сторінки, шукаючи потрібну фотографію. На жаль це не кінофільм, а лише книга. Тому зараз спокійно відкрийте сторінки де надруковані фотографії. І уважно роздивіться від Фото 66 до Фото 77 попарно. Це всі ті світлини, на яких зображена колишня будівля „Сокола”, районного будинку культури, а сьогодні – Народного Дому. Можливо ви знайдете якісь деталі про які я не розповів, або відкриєте щось нове для себе…
На Фото 78 та ж вулиця, що була зображена на Фото 66. Тільки тут бачимо її з протилежного кінця. На задньому плані знаходимо жіночу школу. А справа на передньому плані цієї світлини ми бачимо будиночок з дуже оригінально оформленим фасадом, який зберігався до недавнього часу. Але я всього трішечки не встиг (див. Фото 79).
На наступних двох фотографіях зображено частину стадіону, а позаду видніється костел. Важко сказати у якому році зроблене старе фото. Але тополі, які ростуть на стадіоні сьогодні, на давньому фото ще навіть „не висаджені!”
Розглянемо Фото 82. Це відкритка на якій розміщено відразу п’ять різних знімків. Якість цих картинок дуже погана і крім того багато об’єктів, зображених на цьому фото, уже відійшла у вічність. Це і староство, і пошта. Саме з тієї відкритки я взяв зображення будинку товариства „Сокіл” (див. Фото 74). Костел був представлений мною на кращих світлинах. Ну і нарешті, нижня зліва світлина – будинок аптеки, який існує по сьогоднішній день (Фото 83).
Оглянемо наступні дві пари фотографій. На Фото 86 ми бачимо ту ж саму аптеку та частину вулиці у довоєнний період. Якщо точніше, то це кінець 30-тих років. Старші люди, мабуть, впізнають декого на цій світлині! Наприклад, оту панюсю у вишиваній сорочці!..
Скільки ж люду пройшло цією вулицею, цією дорогою за тисячоліття її існування?!! Було серед цього люду, окрім місцевих мешканців, багато купців та мандрівників, був простий люд і знані особи, ходили тут і друзі, і загарбники. Проходили поодинокі та строєм. Несли різні стяги. Нерідко тримали у руках портрети чужих героїв та чужих вождів…
Не мав я наміру виставляти наступну фотографію у своїй книзі (Фото 90). Будинки від тих часів залишились ті самі. Лише оформлення їх фасадів змінилось та вивіски над дверима інші. Але, розглядаючи деталі на цій фотографії, звернув увагу на стічну канаву вздовж дороги (у нижньому лівому куті даного фото). І ця „деталь” для теми моєї книги є дуже доречною! Ми бачимо, як ретельно і акуратно викладена каменем ця канава. Для цього існувала спеціальна технологія. Плаский річковий камінь вкладали один до одного на ребро, вирівнюючи його верхній край. Це була дуже клопітка і важка праця. Зате така кладка була достатньо міцна і при сильних зливах витримувала бурхливі потоки дощової води. Таким же чином викладали і проїжджу частину дороги. А тротуари (як і частину ринкової площі) вимощували великими кам’яними плитами, викладаючи їх горизонтально в один шар. Щоправда на цій світлині проїжджу частину ми бачимо підсипаною і гарно вкатаною. Мабуть, це вже був один з перших асфальтів, укладених на вулицях Старого Самбора! А згодом у асфальт закатали і цю придорожню канаву. І сьогодні той витвір ручної людської праці десь спокійно собі спочиває під піввіковим нашаруванням новітньої техногенної цивілізації…
Геть закрутили голови людям ті паради! У перші повоєнні роки колони ходили знизу догори (до площі), а потім чомусь змінили напрям руху на протилежний! Мабуть, у той час там „нагорі” вождь змінився… Що доброго залишилось від тих парадів? Кожен скаже по різному. Для мене ж тодішні паради добрі тим, що люди у цей день щедро знимкували всіх і все! У мене таких світлин є багато ще, але не всі вони увійдуть до цієї книги. Попадуть тільки найцікавіші. Такі, як Фото 92. На дальньому плані цієї фотографії ми бачимо вже неіснуючий будинок з дуже оригінальним фасадом: з колонами перед входом і відкритим балкончиком над ним.
А ще відкрию Вам одну таємницю. Колись, дуже давно позаду цього будинку існував сад. І коли сутінки огортали змовчазніле місто, через паркан у той сад пробиралося декілька сусідських хлопчаків. Їм було дуже страшно! Вони боялись того мороку і тих звуків, що могли раптово виринути десь зовсім поруч і здавалось би з нічого! А ще більше боялися великого старого пса, який завжди спав, та сторожа, котрий ніколи не виходив з будинку… Переборюючи свій страх, хлопчиська набирали у свої кишені ще зелених яблук чи слив. Але чим більше наповнювались їхні кишені цим зелепаччям, тим більшим ставав у їхніх очах страх! А тоді, при якомусь найменшому шурхоті, всі немов по команді зривалися, наче горобці пролітали у шпарини в паркані і чимдуж бігли до своїх домівок. Довго бігти не доводилось, бо жили зовсім недалеко – на сусідній вулиці. Але долаючи цю „рятівну” дистанцію із тих широких кишень на стежки, тротуари та на дорогу щедро вилітав майже увесь, так „тяжко” зібраний урожай!..
А де ж тут таємниця? А таємниця це те, що серед тих хлопчаків був і я! З того часу пройшло вже майже півстоліття, а я про це ще ніколи нікому не розповідав!..
Це був такий невеличкий відступ, розрядка. А тепер продовжимо. На Фото 94 знову бачимо ту ж саму вулицю: повоєнні роки, середина ХХ століття. До цього фото я не буду додавати своїх коментарів. Просто подивіться і порівняйте його з Фото 95.
І знову на Фото 96 ми бачимо знайому вулицю! Тільки це трошки раніше – 20-ті роки ХХ століття. А крупним планом на цій світлині показано типового тогочасного мешканця Старого Самбора. Мабуть, для багатьох з Вас це буде дивним, але я знаю як звали цього чоловіка! Знаю хату в якій він жив! І знаю ще… Але це вже зовсім інша історія і з іншої моєї книги…
У того, хто уважно читав цю книгу, виникне запитання: „А де ж „ремейк” на тему Фото 1 – Фото 4?!” На жаль, сьогодні таке фото зробити неможливо! Перешкодою у цьому стають дерева, які ростуть у скверику напроти кінотеатру. Спробу зробити фото я зреалізував. Нічого путнього не вийшло (Фото 98). Це приблизно те місце, з якого були зроблені Фото 1 і Фото 2. Щоб прив’язатися до старої фотографії маємо будинок Б і місце де знаходився будинок К. Все це знаходиться в одній площині, а тому і не достатньо для встановлення точного місця зйомки. Куполів церкви не видно. Можна орієнтуватись по студні. Але ще за моєї пам’яті вона неодноразово перебудовувалась і сучасне її місцезнаходження може бути зміщене на кілька метрів. Одним словом, у даному випадку похибка у визначені місця зйомки може бути два-три метри. А могло би все виглядати приблизно так, як на Фото 99…
А тепер з міста перенесемось на околиці Старого Самбора. На початку 50-х років у місті ведеться будівництво гідроелектростанції та греблі на ріці Дністер. Для масштабів такого маленького містечка це був грандіозний проект. Гребля (місцеві мешканці її ще називали плотина або гать) була збудована десь на півдорозі між Горішньою Посадою і Завадкою. Та інженери не змогли розрахувати усієї сили Дністрової води… Вже давно від греблі не залишилось майже ніяких слідів, за винятком кількох фрагментів величезних бетонних конструкцій (див. Фото 103). Відтворювати ремейк цієї старої світлини – не має жодного сенсу. Тому я вирішив, що краще виставити більше фотографій із зображенням самої греблі (Фото 100 – Фото 102). А Фото 103 зроблене з полотна автомобільної дороги Старий Самбір – Тершів (це приблизно з того місця, де стоїть дорожній знак „межа міста”).
Але якщо ми з Вами вже опинились на цьому місці, то вартувало би розвернутися і подивитись на ще одне унікальне явище в історії Старого Самбора – єврейське кладовище (Фото 104 – Фото 106), яке місцеві мешканці називали „Окописком”. Так, був в історії міста період, коли на його теренах співіснували і розвивались відразу три культури: українська, польська і єврейська. Але це знову тема з іншої моєї книги…
А це –
поїзд на фоні Бачинської гори (Фото 107). При всьому моєму бажанні відтворити це фото у сучасному
варіанті неможливо. На місці боліт, які ви бачите на передньому плані, зараз
росте старий густий ліс-вербівник. Висота дерев у ньому сягає більше десяти
метрів. Я довго не міг підібрати відповідне фото у цю пару. Та врешті зупинився
на світлині з дуже широким загальним планом. На ній видно не тільки Бачинську
гору, а й дорогу (зліва на дальньому плані), що з’єднує два старовинні міста –
Старий Самбір і Самбір. Але основа відмінність зображення на давній фотографії
від сучасності – повна відсутність лісу або, хоч би яких, дерев на Бачинській
горі. Стара дорога,
яка повзе по схилу догори, існує і зараз.
Вона настільки заросла лісом, що не знаю, чи якась техніка (окрім фіри)
по ній проїде. На Фото 108 можна побачити
навіть слід від цієї давньої дороги. Це видно по невеличкій тіні від
просіки, що йде за першими рядами дерев, поступово підіймаючись по схилу
Бачинської гори.
На довоєнній світлині (Фото 109) ми бачимо людей, що оглядають наслідки від буревію, який повалив телеграфні стовпи при дорозі. А дорога ця пролягла між колишніми древніми руськими городáми Самбором і Старим Самбором.
…А Ви вже, мабуть, здогадались, що настав час завершувати мою розповідь. Та наприкінці я хотів би запропонувати Вам для перегляду ще одне зображення Старосамбірської міської ратуші (Фото 111). Це я сам спробував розмалювати для Вас фрагмент давньої чорно-білої світлини. І зробив це у тих кольорах у яких я бачив ратушу на маленькій мініатюрі (пригадуєте, я про це говорив на початку своєї розповіді). Так, цивілізація колись подарувала людству чорно-білу фотографію. Саме такою, чорно-білою ми сприймаємо цілу епоху на стику 19-20 століть. Та попри все це у реальному житті колір існує і існував завжди! І наші предки не гірше за нас бачили все у кольорі. Мабуть, якраз такою в їхніх очах виглядала ратуша…
А ось і ще не все! Коли написання книги було вже завершено, до рук мені потрапило зображення ще однієї поштової листівки. Схоже зображення ринкової площі вже було виставлено на початку цієї книги (див. Фото 1). Але остання відкритка виконана в кольорі (Фото 110). А оскільки ця світлина та замітка підійшла в „тему” до попереднього мого абзацу, то структуру книги я вирішив не ламати і книгу не переписувати. Залишаю все так, як є і плюс даний абзац.
* * * * *
Ну ось і все на сьогодні. Можливо, вийшло трохи нав’язливо. Скажете, що забагато представлено аргументації? Так, але це потрібно для скептиків.
І ще одне: якщо у Вас є якісь давні фотографії Старого Самбора, то не полінуйтесь, відскануйте їх і відішліть на мою електронну адресу o.a.glinka@gmail.com. Ну а я, якщо буде матеріал, згодом напишу продовження…
І на завершення хочу висловити подяку Юліані Красник за допомогу у пошуках давніх світлин з видами Старого Самбора.
Дякую,що згадали і мене
ВідповістиВидалити