Олександр
Глінка
Місто
з минулого
(продовження)
Львів 2013
* * *
* *
Пройшло ще зовсім небагато часу, а моя колекція
поповнилась вже цілою низкою цікавих зображень з видами старого міста. Світлини
ці зроблені в 20-60 роках минулого століття. Деяку частину тих фотографій я вирішив
виставити на Ваш огляд у даному продовженні своєї книги. Хочу зазначити, що ці
світлини не є такими впізнаваними, як, скажімо, ратуша чи римо-католицький костел.
Це зображення звичайних житлових та адміністративних будинків розташованих
вздовж головної вулиці Старого Самбора. У них проживали та працювали мешканці
нашого міста. Тут розміщувались усілякі організації, майстерні та різноманітні
крамнички. Багатьох з тих будівель вже в природі не існує. Та й мало людей
залишилось, які пам’ятають місто саме у такому вигляді. Тому, роблячи „ремейки”
на деякі старі світлини, я вибирав дещо ширший ракурс, щоб Вам було легше
зорієнтуватись у місцезнаходженні даного об’єкту.
Отож, ще раз пройдемось разом з Вами по головній вулиці
Старого Самбора 20-го століття. А почнемо цю прогулянку з південної частини
площі Ринок. Фото 112 зроблене в 1967
році. На задньому плані цієї світлини бачимо частину скверика, який існує до
сьогодні і двоповерховий будинок з надзвичайно цікавою і рідкісною для міста
архітектурою. Тут йде мова про напівкруглу абсиду на куті будинку. На першому
поверсі (з боку базару) був вхід до „інвалідської чайної”. Двері були
розташовані високо і до них вели три кам’яні сходинки. Таку назву тій
„забігайлівці” дали місцеві мешканці. Знаходилась вона навпроти діючого і
повнолюдного на той час торговиська. Різні люди туди заходили. Багато, мабуть,
було серед них і інвалідів, бо ж було це у повоєнні роки. Та й торгівля на
базарі для багатьох з них була чи не єдиним засобом для виживання…
А тепер зайдемо у вже згадуваний скверик і повернемось
обличчям на південь (Фото 114 та Фото 115).
Порівнюючи ці дві світлини бачимо, як багато чого змінилось! Мінялись вожді –
мінялись пам’ятники, а сьогодні вже й держави тієї не існує! Навіть доріжки у
парку кардинально змінили свій напрям. Лише деякі дерева, ніби вартові
Вічності, незворушно стоять на своєму місці… Зверніть увагу на березу, що росте в кінці парку.
На фотографіях її видно ліворуч від будинку. Порівняйте, як розташовані її
гілки. Так! На обох світлинах ми бачимо одне й те саме дерево. Та навіть і воно
підвладно Часу…
Продовжимо нашу подорож вулицею у північному напрямку.
Через кілька десятків кроків перед нашими очима відкривається широка площа,
обмежена з півночі будівлею сучасної лікарні. Та чи завжди цей будинок був
таким, яким ми бачимо його сьогодні? Порівняємо
Фото 116 та
Фото 117. Нажаль перше з них не виділяється високою якістю. Та все ж
ми бачимо той самий цокольний поверх, а над ним сім вікон наступного поверху,
що виходять на головну вулицю. А ще бачимо у центральній частині
фасаду цікаве архітектурне оформлення невеличкого мансардного поверху. Це
надавало всій будівлі вигляду завершеності та навіть якоїсь святковості. У
радянський час замість невеликого мансардного добудували повноцінний поверх. А
ще забрали всі „лишні” архітектурні елементи і… вийшла велика сіра коробка!
Та є ще одна цікава деталь на цій давній світлині. З боку
площі біля першого значно більшого за розмірами вікна бачимо ще й двері. До
вікна і дверей ведуть довгі сходинки. А завершує всю цю композицію велика
вивіска, яка розмістилась над вікном та дверима на всю їхню ширину. Запитаєте,
що це за заклад був? Можливо відповідь буде дещо неочікуваною. Це була
кав’ярня! Так, саме тут майже сто років тому городяни та гості міста могли
випити філіжанку кави!.. У радянський
час тут змінилось декілька організацій та установ. В 50-х роках двері ці
замурували, а приміщення остаточно передали у власність лікарні.
І ще хочу звернути
Вашу увагу на одну деталь. Можливо, на моїй фотографії це не дуже помітно, але
коли будете проходити площею Ринок, зверніть увагу на крайнє вікно лікарні.
Праворуч від нього Ви побачите чіткі обриси тих дверей, що вели до кав’ярні! З
того часу пройшло вже більше ніж пів століття! Було зроблено з десяток
капітальних та косметичних ремонтів! А двері ті все ніяк не дають про себе
забути. Ніби хочуть розповісти своїм городянам якусь дуже важливу таємничу
історію, німими свідками якої колись і стали ті двері…
Переглянемо Фото 118
та Фото 119. Перше з них зроблене у 70‑х роках минулого століття. Усі
будинки, які ми бачимо на тій світлині, успішно „дожили” до наших днів, майже
не змінившись. У декотрих змінився лише фасад, а деякі „виросли”
(добудували другий поверх). Не має лише дошки оголошень зі своїм метровим
фундаментом та газетного кіоску. Пізніше на місці дошки оголошень довший час
висіли портрети передовиків праці Старосамбірського району. Нижче за кіоском
бачимо високі двері, що вели до „залізного” магазину. Це так місцеві мешканці
називали господарський магазин. Та й справді, пластмасових виробів тоді
майже не було, а в магазині продавали цвяхи, серпи, коси, підкови для коней,
відра оцинковані, навісні замки-колодки і ще багато-багато всілякого залізяччя!
Зліва на задньому плані Фото
118 бачимо будівлю у якій сьогодні
розмістилось терапевтичне відділення лікарні. А в 70-х роках у цьому будинку
розміщалася Старосамбірська поліклініка. А ще раніше тут був госпіталь та й
взагалі будівля ця завжди була якимось чином пов’язана з медициною.
Перейдемо до наступних Фото 120
та Фото 121. Зроблені ці світлини майже з того самого місця, що й
попередні. А якщо точніше, то у кільканадцяти метрах нижче. Але Фото 120
є набагато давнішим.
Зроблене воно ще у передвоєнний період. Можливо, хтось навіть впізнає на цій
світлині своїх батьків чи дідів. Та не тільки тим цінна ця фотографія.
Подивіться, як старанно викладена камінням уся вулиця! Це не асфальтом закатати
дорогу. Це титанічна праця не одного покоління міщан! Ще в 1897 році Софія
Стшетельська-Ґрінберґова дослідниця Старосамбірщини оглядала цю вулицю, а потім
описала це у своїй книзі Staromiejskie zieme i ludność, Lwów, 1899, стр.
11. Вона зазначає, що місто вітає приїжджих дуже
пристойно. Зустрічає шеренгами білих особнячків та кам’яним хідником
(тротуаром), який біжить зліва від дороги безперервно через усе місто…
Хочу зазначити, що така
тенденція, коли тротуар був розміщений лише з одного боку центральної вулиці,
зберігалась у Старому Самборі ще донедавна. Ще зі свого дитинства я пригадую,
що деякі ділянки головної вулиці мали тротуар лише з одного боку. А ще Вам
скажу, що не тільки центральна вулиця та ринкова площа Старого Самбора була
викладена каменем. Багато інших другорядних вулиць були викладені каменем у
такий спосіб. Якщо, наприклад, пройтись сьогоднішньою вулицею Д. Лепкого,
то на деяких її ділянках Ви це без усіляких труднощів побачите!
Попрямує далі вниз по
вулиці, а у нашому випадку переглянемо попарно Фото 126 та 127, Фото
128 та 129, Фото 130 та 131.
Це вже повоєнні фото та сучасні ремейки на них. Усі будинки, що ми бачимо
на тих світлинах успішно „дожили” до теперішніх часів. Змінювались
(неодноразово) лише фасади та вивіски на них. Тому надам Вам можливість самому
оцінити всі зміни…
А ось про наступну світлину
скажу декілька слів. Фото 132 зроблене
у 20-30 роках минулого століття. Хати цієї сьогодні не існує. Тому для Фото 133 я взяв більш ширший загальний план, щоб
вам легше було зорієнтуватись. Справа на обох світлинах бачимо край будинку, на
першому поверсі якого знаходиться шаховий клуб „Дебют”. Тільки на давній
світлині цей будинок цегляний (не обштукатурений) та поки що двоповерховий. Зате
шаховий клуб у цьому будинку я пам’ятаю ще зі свого дитинства!
Та саме цікаве те, що на
деяких польських сайтах під зображенням цієї світлини стоїть підпис: „Widok frontu
domu, w którym urodził się Mikołaj Zyblikiewicz.” Можливо, й справді вже
згадуваний Миколай Зиблікевич народився саме в цій хаті. Але у мене таких даних
не має. Тому ані стверджувати, ані заперечувати цього я не буду…
Фото 134 зроблено у повоєнний час, десь на зламі
50-60 років. У центрі заднього плану ми бачимо будинок, який сьогодні займає
товариство „Просвіта”. Та на той час там розміщувалась шевська майстерня!
А Фото 136 зроблене ще у довоєнні роки. Це не той
будинок, що ми бачимо на Фото 137, але стояв він саме на тому ж місці і належав
саме „Просвіті”!
Для Фото 135 та Фото
137 я знову вибрав ширший загальний план. На давніх світлинах фотограф
робив акцент на людях, яких знимкував. А мені потрібно відзначити те місце, той
фон на якому все це відбувалось.
На Фото 138
бачимо хату, якої вже давно не має. Стояла вона приблизно там де кут
будинку пошти, але була набагато ближче висунута до дороги. У довоєнний час
належала вона Вовчику Ваську (сину Дмитра). Взагалі на тому місці, де зараз стоїть
будівля пошти, колись стояли три будинки. Про одну хату я вже сказав. Другий
будинок належав Головецьким, які утримували там свій магазин. І третій
будинок належав Яремі Теодору (сину Михайла).
Порівняємо Фото 140 та Фото
141. На першому бачимо ту ж саму хату, що й
на Фото
138, тільки з іншого ракурсу. Зате
справа на обох фото бачимо задню частину будинку. Зверніть увагу на двері, які
розташувались майже впритул до задньої стіни будинку, та на характерну архітектуру
віконних відкосів! Так, на обох
світлинах бачимо один і той же будинок.
Фото 142 не вирізняється
високою якістю. Зроблене воно в 20‑х роках минулого століття. А бачимо на ньому
будинок тогочасної пошти. На Фото 143
перед нашим зором постає сучасний вигляд цього вже перебудованого
будинку.
На Фото 144 ми бачимо цегляний
будинок з балкончиком. Це той самий будинок, що стоїть і сьогодні на розі
вулиць С. Дашо та Л. Галицького. А перед ним (той, що з відчиненою кватиркою)
якраз і є вже згадуваний дім Теодора Яреми. Саме ці два будинки
тільки з іншого ракурсу бачимо на Фото 146. А ще на задньому плані Фото 144 відразу за провулком стоїть будинок, якого
сьогодні вже не має. А на його місці лише грядки та газетний кіоск (див. Фото 145).
А ми знову попрямуємо на
північ вулицею Лева Галицького. Пройдемо ще кілька десятків метрів. Перейдемо
через потічок, що протікає попід дорогою і звернемо наліво у напрямку вулиці
Шевченка. Пройдемо з десяток метрів і розвернемось обличчям до центральної
вулиці. Саме з цього місця зроблені Фото
148 та Фото 149. У будинку, що на тій світлині зліва за мого
дитинства та юності розміщалась редакція районної газети. Та цінність того
довоєнного фото у тому, що ми бачимо на дальньому плані! Саме так! У той час не існувало ніякого скверика. А
вздовж дороги на його місці стояв цілий ряд будинків у яких проживали наші
городяни…
На Фото 150 та Фото
151 бачимо ту ж саму будівлю, що й на попередньому.
Тільки це вже вигляд з центральної вулиці.
А на Фото 152 та Фото
153
бачимо будинок, що примикає до будинку з попереднього фото. Другий
поверх був добудований вже в радянський час. А в 1910-1930 роках там розміщувалася
читальня, заснована товариством ім. Качковського, яке пропагувало москвофільські
ідеї. Та противників цієї ідеї серед городян було значно більше, а їх осередком
була „Просвіта”.
Продовжимо далі нашу
прогулянку вулицею. На Фото 154 справа бачимо вже неіснуючий будинок. У довоєнний період тут розміщалась
початкова школа для хлопчиків. В радянський час на цьому місці було збудовану
двоповерхову будівлю музичної школи, яку ми бачимо й сьогодні. А ще на Фото 154 зліва бачимо одноповерховий будинок з
дверима на фасаді і сходами до них. Про цей будинок я ще згадаю дещо пізніше,
коли будемо розглядати наступні фотографії. А стосовно даної світлини
зазначу, що була вона сканована зі старої польської відкритки на якій був
видрукований надпис: „Старий Самбір. Вул. Владислава Ягайла”. Ось знаємо і ще
одну назву нашої вулиці. Була вона і Цісарською, і Владислава Ягайла, і Леніна,
а сьогодні носить ім’я Лева Галицького.
На Фото 156 справа бачимо край
будинку тієї ж самої початкової школи для хлопчиків. Далі бачимо житловий будинок,
що зберігся дотепер. А ще далі – будівлю сучасного райвідділу міліції, яка
вже в наш час „обросла” другим поверхом (див. Фото 157).
Продовжимо огляд центральної
вулиці Старого Самбора. Переглянемо Фото 158. Це також передвоєнна світлина. Я навіть знаю
імена тих людей на знімку, але зараз я хочу сказати про будинок на задньому
плані справа. Це той самий будинок, який ми бачили на Фото 154. Якщо уважно
роздивитись Фото 154, 156,
158, зіставити та порівняти все це на місцевості, то прийдемо до висновку,
що довгий двоповерховий бузково-рожевий будинок (див. Фото 159) був збудований на місці тих двох будинків, які ми бачимо
на Фото
158. А прохід між тими двома давніми
будинками – це є центральна частина теперішньої будівлі (там, де знаходиться
балкон-лоджія)…
І на останок нашої
невеличкої екскурсії я дозволю собі дещо змінити маршрут. Запропоную Вам
переглянути ще декілька цікавих фотографій. Об’єкти, зображені на цих
світлинах, знаходяться не на центральній вулиці. І світлини ці варта було б
розмістити у першій частині моєї книжки. Та з’явились вони у моїй колекції вже
після того, як робота над книгою завершилась. А, оскільки світлини ці дуже
цікаві та відносно непоганої якості, то вирішив розмістити їх у цьому дописі.
Отже, звернемо з вулиці Лева
Галицького і попрямуємо у напрямку місцевого стадіону. На Фото 160 бачимо будівлю товариства „Сокіл”. Про історію зміни зовнішнього вигляду цього
будинку я написав у першій частині цієї книги. Там же є і схоже Фото 74,
але воно зроблене під іншим кутом і якість його, скажемо – не дуже.
А тепер зайдемо на місцевий
стадіон та оглянемо Фото 162. Це світлина
повоєнного часу. Цікава вона тим, що на ній можна добре розгледіти забудову території,
прилеглої до костелу.
У тієї влади були інші
свята, інші ідеали… Та світлина ця виявилась символічною! Бо в центрі сюжету
знаходимо Храм Божий, що височіє, домінує над усім цим пройдешнім…
Ну, ось на сьогодні і все. На завершення хочу висловити подяку Роману Лесику, доктору фармацевтичних наук, професору
кафедри фармацевтичної, органічної і біоорганічної хімії Львівського національного медичного
університету ім. Данила Галицького. Завдячуючи його особистій колекції давніх поштових листівок з видами Старого Самбора я поновив зображення близько десятка
світлин, замінивши їх набагато якіснішими. Бо саме скановані з оригіналу зображення
звичайно ж на порядок кращі, аніж отримані з Інтернету.
... А я і надалі буду збирати цікавий
матеріал для наступного продовження цієї книги…
Немає коментарів:
Дописати коментар